Рішення

від 16.09.2015 по справі 910/19322/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2015Справа №910/19322/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельна компанія "Планк" до Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації простягнення 423 378,65 грн. суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Петренко Ю.О. - представник за довіреністю від 27.07.15; від відповідачаГусєва О.Б. - представник за довіреністю № 32-26 від 16.09.15

В судовому засіданні 16.09.15, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельна компанія "Планк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення 423 378,65 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 04.02.2011 господарським судом м. Києва було ухвалено рішення у справі № 57/8 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельна компанія "Планк" до Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, яким задоволено позовні вимоги про стягнення 796186 грн. 80 коп. основного боргу, 80938 грн. 38 коп. пені, 62898 грн. 76 коп. збитків від інфляції, 22249 грн. 60 коп. 3% річних, 9622 грн. 74 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. За доводами позивача, відповідач здійснив оплату за виконані згідно договору підряду роботи та відповідно до судового рішення наступним чином: 27.07.2012 було сплачено 76600,00 грн., 02.04.2015 сплачено 719586,80 грн. У зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано останньому 3 % річних в сумі 57842,95 грн. та інфляційні втрати в сумі 365535,70 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.07.2015 порушено провадження у справі № 910/19322/15 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 19.08.2015.

13.08.15 через канцелярію суду надійшли заперечення на позовну заяву, відповідно до яких відповідач зазначив, що строк позовної давності за договорами підряду від 14.07.08 сплив ще у 2012 році. Крім того, станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду грошові зобов'язання відповідачем були виконані в повному обсязі (платіжне доручення № 2 від 02.04.15), отже зобов'язання припинено його виконанням. Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити в позові повністю.

В судове засідання 19.08.15 представники сторін з'явились, надали пояснення по суті спору. Представник позивача надав документи на виконання вимог ухвали суду від 29.07.15.

В судовому засіданні було оголошено перерву до 16.09.15.

31.08.15 через канцелярію суду позивач надав відзив на заперечення відповідача, в якому зазначає, що 27.07.12 мало місце переривання строку позовної давності, оскільки цього дня відповідачем було добровільно частково сплачено за виконані роботи. Тобто з 28.07.12 перебіг позовної давності щодо основної вимоги почався заново. Крім того, позивач надав пояснення щодо правомірності стягнення інфляційних втрат та 3 % річних при погашеному основному боргу на момент звернення до суду, у зв'язку із простроченням строків платежів.

В судове засідання 16.09.15 представники сторін з'явились, надали пояснення по суті спору, представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечував.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.02.2011 р. у справі № 57/8, що набрало законної сили 21.02.11 позовні вимоги ТОВ ВБК «Планк» задоволено повністю, вирішено стягнути з Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельної компанії "Планк" 796186 грн. 80 коп. основного боргу, 80938 грн. 38 коп. пені, 62898 грн. 76 коп. збитків від інфляції, 22249 грн. 60 коп. 3% річних, 9622 грн. 74 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою суду від 11.05.12 у справі № 57/8 замінено сторону виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду м. Києва № 57/8 від 21.02.11 Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації на його правонаступника Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації.

Вказаним рішенням встановлено факт наявності основної заборгованості Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації перед Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельної компанії "Планк" за виконані роботи згідно договорів підряду №№ 10, 40 та № 54 від 14.07.08 в сумі 796186,80 грн.

Оплата вказаної заборгованості була здійснена відповідачем 27.07.12 в сумі 76600,00 грн. та 02.04.15 в сумі 719586,80 грн.

Спір у даній справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання зі сплати користь позивача грошових коштів у розмірі 719586,80 грн.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних у розмірі 57842,95 грн. та інфляційних у розмірі 365535,70 грн., які нараховані за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 28.07.2012 р. по 01.04.2015 р.

При цьому, наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу заборгованості у розмірі 796186,80 грн. підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 04.02.2011 р. у справі № 57/8.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Отже, рішення господарського суду м. Києва від 04.02.2011 р. у справі № 57/8 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

За змістом ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ці підстави зазначені у статтях 599 , 600 , 601 , 604-609 Цивільного кодексу України , які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України ).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.02.2011 р. у справі № 57/8 встановлено, факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за договорами підряду № 10, 40 та 54 від 14.07.2008 р. щодо своєчасної оплати за виконані роботи у розмірі 796186,80 грн. (основна заборгованість).

Як вбачається з матеріалів справи, вказана заборгованість була погашена відповідачем частинами, а саме:

27.07.2012 року сплачено 76600,00 грн. та 02.04.2015 сплачено 719586,80 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача, які наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень ст. 610, ч. 1 ст. 612, ст. 611 ЦК України, ч. 2 ст. 193 ГК України, відповідач є порушником грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом, та зокрема у вигляді нарахування та стягнення інфляційних та трьох відсотків річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати та 3 % річних, що нараховані на суму основної заборгованості 719586,80 грн. з 28.07.2012 по 01.04.2015 (включно), що відповідає періоду існування заборгованості.

Перевіривши наведений позивачем у позові розрахунок заборгованості, відповідно до якого розмір трьох процентів річних складає 57842,95 грн. та розмір інфляційних втрат складає 365535,70 грн. за період з 28.07.12 по 01.04.15, суд дійшов висновку про його обґрунтованість та арифметичну правильність, в зв'язку з чим зазначені суми підлягають стягненню з відповідача.

Заперечення відповідача щодо спливу позовної давності, спростовуються наступним. Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до вимог ст. 257 цього ж кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п.1 ст. 261 ЦК України).

З огляду на вказані норми законодавства та виходячи з встановленого нормами ст. 625 ЦК України порядку нарахування інфляційних витрат та 3 % річних (за весь час прострочення), у позивача існує право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат протягом трьох років до подання позову, тобто в даному випадку з 28.07.2012 року - по 27.07.2015 року (дата звернення з позовом до суду).

Щодо твердження відповідача про сплив позовної давності до основної вимоги, суд зазначає, що 27.07.2012 року мало місце переривання перебігу позовної давності, оскільки цього дня відповідачем було частково сплачено за роботи, проведені відповідно до договорів підряду № 10, 54, 40, з посиланням у призначенні платежу на договір та відповідний акт виконаних робіт.

Згідно ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу.

Відповідно до п. 4.4.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи, належати: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Таким чином, з 28.07.2012 року після переривання, перебіг позовної давності до основної вимоги почався заново.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, всебічно і ґрунтовно дослідивши всі обставини справи з врахуванням наданих доказів прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення їх в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельна компанія "Планк" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (03115, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 97; ідентифікаційний код 37498693) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельна компанія "Планк" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 3/5; ідентифікаційний код 24369448) 3% річних у розмірі 57 842 (п'ятдесят сім тисяч вісімсот сорок дві) грн. 95 коп., інфляційні втрати у розмірі 365 535 (триста шістдесят п'ять тисяч п'ятсот тридцять п'ять) грн. 70 коп. та судовий збір у розмірі 8 467 (вісім тисяч чотириста шістдесят сім) грн. 57 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.09.2015 р.

Суддя Пукшин Л.Г