Постанова

від 16.09.2015 по справі 911/2383/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2015 р. Справа№ 911/2383/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Калатай Н.Ф.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Демчук О. В. представник за довіреністю № 14-94 від 18.04.2014

від відповідача:не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2015

у справі № 911/2383/15 (суддя Ейвазова А. Р.)

за позовомПублічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

доКомунального підприємства Данилівської сільської ради

простягнення 13675,05 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача пені в сумі 9238,41 грн., збитків від інфляції в сумі 2185,77 грн. та 3 % річних в сумі 2250,88 грн., нарахованих в зв`язку з несвоєчасним виконанням обов`язку по оплаті поставленого за договором купівлі-продажу природного газу № 13/3374-ТЕ-17 від 28.12.2012 природного газу.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.08.2015, повний текст якого складений 14.08.2015, у справі № 911/2383/15 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено пеню в розмірі 4500 грн., збитки від інфляції в сумі 2129,63 грн. та 3 % річних в сумі 2220,93 грн., в іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджений факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті отриманого за спірним договором товару у період, за якій нараховуються пеня, 3 % річних та збитки від інфляції.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені, 3 % річних, та збитків від інфляції, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при розрахунку розміру вказаних вимог допущені помилки, які полягають у тому, що позивач при розрахунку 3 % річних та пені неправомірно включив до періоду, за який нараховуються пеня та 3 % річних, день фактичної сплати відповідачем заборгованості, а при розрахунку інфляції розмір інфляційних за попередні періоди.

Водночас, приймаючи рішення, суд першої інстанції, користуючись правом, наданим п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, зменшив заявлену до стягнення з відповідача пеню виходячи з того, що позивачем не доведено, що порушенням зобов`язань з оплати природного газу у встановлений строк відповідач заподіяв йому збитків, розмір яких перевищує або дорівнює розміру заявлених штрафних санкцій.

Крім того, суд першої інстанції, зменшуючи заявлену до стягнення пеню, також виходив з того, що відповідно до п.1.2 спірного договору газ, що продається за цим договором, використовується виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх релігійними осередками, що підтверджує посилання відповідача на те, що переданий газ ним використано для вироблення теплової енергії та поставки її бюджетним установам, які не здійснили розрахунки своєчасно, і що відповідач повністю розрахувався за поставлений газ.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2014 у справі № 911/2383/15 в частині відмови у стягнення 4619,20 грн. пені, в оскарженій частині прийняти нове рішення, яким стягнути пеню у розмірі 4619,20 грн., у стягнення якої було відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач послався на те, що оспорюване рішення винесене з порушенням норм матеріального, а саме ст. ст. 549-552 ЦК України, ст. 233 ГК України, та процесуального права ст. ст. 4, 4-2, 83 ГПК України, без дослідження усіх істотних обставин справи.

Ухвалою від 28.08.2015 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Відповідач представників в судове засідання не направив, про причини неявки представників не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв`язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

28.12.2012 позивач як продавець та відповідач як покупець уклали договір купівлі-продажу природного газу №13/3374-ТЕ-17 (далі Договір) (а.с. 9-14), відповідно до умов якого позивач зобов`язався передавати у власність відповідачу у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України позивачем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а відповідач зобов`язався приймати та оплачувати цей природний газ на умовах Договору

Відповідно до п.1.2 Договору газ, що продається за Договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх релігійними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

В пункті 2.1 Договору сторони погодили як загальний, так і помісячний обсяг природного газу, який має бути поставлений за Договором, а саме те, що з 01.01.2013 по 31.12.2013 позивач має передати відповідачу газ обсягом до 330 тис. куб.м., у тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м.): 1 кв. 180 (січень 70, лютий 60, березень -50), 2 кв. 20 (квітень 20), 4 кв. 130 (жовтень 20, листопад 50, грудень 60).

В розділі 5 Договору сторонами визначена ціна природного газу і, зокрема, те, що ціна за 1000 кум. м. природного газу з ПДВ становить 1309,20 грн. з урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом.

У разі зміни НКРЕ ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання, вони є обов`язковими для сторін за договором з моменту введення їх в дію (п. 5.3 Договору).

Пунктом 5.5. Договору сторони погодили, що загальна вартість Договору на дату його укладення становить 4 32036 грн. з ПДВ.

В розділі 3 Договору сторони погодили порядок та умови передачі природного газу.

Так, згідно з п. 3.3 Договору приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу відповідача.

На виконання умов Договору позивач протягом жовтня-грудня 2012 року поставив відповідачу природний газ загальним обсягом 312,469 тисяч куб.м. загальною вартістю 409123,70 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями підписаних сторонами та скріплених їх печатками актів приймання-передачі природного газу від 27.02.2013, від 29.03.2013, від 31.03.2013, від 30.04.2013, від 31.10.2013, від 24.01.2014 та від 24.01.2014 (а.с. 15-21) та не заперечується сторонами.

Згідно з п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач за спірний природний газ розрахувався повністю, проте з порушенням встановленого п. 6.1 Договору строку, що підтверджується наданою позивачем довідкою «Операції по підприємству «Данилівської сільської ради КП» з 01.09.2012 по 26.11.2014 (а.с. 28).

Факт несвоєчасного розрахунку за поставлений за Договором природний газ відповідачем не заперечуються.

З огляду на несвоєчасне виконання відповідачем свого договірного зобов`язання по оплаті природного газу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт виконання відповідачем свого обов`язку оплатити поставлений за Договором природній газ з порушенням встановленого Договором сторін строку, є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 9238,41 грн. слід зазначити таке.

Пунктом 7.2. Договору встановлено, що у разі невиконання відповідачем умов п. 6.1 Договору він у безспірному порядку зобов`язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Отже, вимоги про стягнення пені є обґрунтованими, проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач при розрахунку пені неправомірно включав до періоду, за який нараховуються пеня, день фактичної сплати відповідачем боргу, з огляду на що суд першої інстанції правомірно здійснив перерахунок вказаних вимог позивача, визначивши пеню, на стягнення якої позивач має право, в сумі 9121,43 грн.

Правова позиція щодо не включення до періоду прострочення дня фактичної сплати суми боргу викладена й в п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 2185,77 грн. та 3 % річних в сумі 2250,88 грн. слід зазначити таке.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач при розрахунку збитків від інфляції та 3 % річних припустився помилок, з огляду на що суд першої інстанції правомірно здійснив власний їх перерахунок та задовольнив зазначені позовні вимоги за уточненим розрахунком суду в сумі 2129,63 грн. збитків від інфляції та 2220,93 грн. 3 % річних. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Отже, за результатами вирішення спору суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що доведеними і законними є майнові вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в сумі 9121,43 грн., 3 % річних в сумі 2220,93 грн. та збитків від інфляції в сумі 2129,63 грн.

Проте суд першої інстанції, з власної ініціативи скориставшись правом, наданим суду нормами матеріального та процесуального права, зменшив суму присудженої до стягнення пені до 4500 грн., з чим колегія суддів погодитися не може з огляду на таке.

Зменшуючи суму присудженої до стягнення пені, суд першої інстанції виходив з норми ст. 233 ГК України, згідно з якою у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Але у спорі, що є предметом розгляду у цій справі, можливість порівняти розмір фінансових санкцій із розміром збитків позивача відсутня, оскільки позивачем не заявлено вимог про відшкодування йому збитків, йдеться про стягнення боргу за Договором та про фінансові санкції за порушення його умов.

Те, що фінансові санкції можуть бути не співрозмірними із можливими збитками позивача, є припущенням, документальними доказами не підтвердженим, як не підтвердженим є й те, що заявлені позивачем до стягнення санкції є непомірними для відповідача.

Суд першої інстанції вказані обставини не досліджував.

Пунктом 3 частини 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

Пунктом 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» встановлено, що у вирішенні пов`язаних зі зменшенням розміру неустойки питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» (з подальшими змінами).

Згідно з п.п. 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідач, в обґрунтування наявності підстав для зменшення судом розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій, у клопотання про зменшення неустойки (штрафу, пені) (а.с. 45) послався на те, що спірна заборгованість виникла не з його вини, а в зв`язку з тим, що ряд підприємств, які він обслуговує, основним з яких є військова частина НОМЕР_1 , несвоєчасно розрахувались за надані послуги. На підтвердження вказаних обставин відповідачем додано виписки з банківського рахунку.

Щодо вказаних посилань слід зазначити таке.

Згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладаючи з позивачем Договір, відповідач прийняв на себе зобов`язання своєчасно оплачувати поставлений позивачем природній газ, в той час як несвоєчасне виконання контрагентами відповідача своїх зобов`язань становить один з можливих ризиків та, відповідно, не може бути підставою для звільнення повністю чи частково відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що він не позбавлений права, у випадку несвоєчасного виконання власними контрагентами зобов`язань, вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати вказаними особами штрафних санкцій, 3 % річних та збитків від інфляції.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що матеріалами справи не підтверджується наявність підстав для зменшення фінансових санкцій, що їх заявив позивач до стягнення з відповідача за порушення договірних зобов`язань. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність таких підстав.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, тому рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2015 у справі № 911/2383/15 підлягає зміні, позов задовольняється частково, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 9121,43 грн., 3 % річних в сумі 2220,93 грн. та збитки від інфляції в сумі 2129,63 грн., в решті позовних вимог відмовляється.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» підлягає задоволенню, судові витрати за її подачу, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Комунальне підприємство Данилівської сільської ради.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2014 у справі № 911/2383/15 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2014 у справі № 911/2383/15 змінити.

3. Викласти резолютивну частину Господарського суду Київської області від 10.08.2014 у справі № 911/2383/15 в такій редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Данилівської сільської ради (08621, Київська область, Васильківський район, село Данилівка, Військове містечко № 21, 6, кв. 1-А, ідентифікаційний код 33532756) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) пеню в сумі 9121 (дев`ять тисяч сто двадцять одна) грн. 43 коп., 3 % річних в сумі 2220 (дві тисячі двісті двадцять) грн. 93 коп., збитки від інфляції в сумі 2129 (дві тисячі сто двадцять дев`ять) грн. 63 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1799 (одна тисяча сімсот дев`яносто дев`ять) грн. 87 коп.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.»

4. Стягнути з Комунального підприємства Данилівської сільської ради (08621, Київська область, Васильківський район, село Данилівка, Військове містечко № 21, 6, кв. 1-А, ідентифікаційний код 33532756) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 913 (дев`ятсот тринадцять) грн. 50 коп.

5. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Київської області

6. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2383/15.

Повний текст постанови складено: 18.09.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

СуддіЛ.М. Ропій

В.І. Рябуха