Рішення

від 15.09.2015 по справі 908/4150/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 3/101/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2015 Справа № 908/4150/15

За позовом: Концерну В«Міські теплові мережіВ» (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, ідентифікаційний код 32121458)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю В«Адвізор группВ» (69084, м. Запоріжжя, вул. Карпенка-Карого, 29, ідентифікаційний код 37647836)

про стягнення 12057,39 грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Петриченко А.Є.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, юрисконсульт ІІ категорії, довіреність № 51/20-19 від 05.01.2015р.

від відповідача : не з’явився

Концерн В«МТМВ» звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ТОВ В«Адвізор группВ» про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 600462 від 09.01.2013р. в сумі 12057,39 грн.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2015р. справу розподілено судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 11, 526, 530, 549, 610, 611, 625 ЦК України, ст. 193, 230, 276 ГК України, ст. 1, 2, 22, 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, Законом України В«Про теплопостачанняВ» , Законом України В«Про відповідальність про несвоєчасне виконання грошових зобов’язаньВ» та В«Правилами користування тепловою енергіюВ» .

Ухвалою від 17.07.2015р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/4150/15, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 08.09.2015р. об 11 год. 00 хв.

Ухвалою від 08.09.2015р. у зв’язку із неявкою в судове засідання відповідача розгляд справи відкладений на 15.09.2015р. о 15 год. 30 хв.

В судовому засіданні 15.09.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 21.09.2015р.

Під час розгляду справи представник позивача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляла.

В судовому засіданні 15.09.2015р. представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заві (а.с.3-4), та просить суд стягнути з відповідача на користь Концерну В«МТМВ» борг за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 600462 від 09.01.2013р. в сумі 12057,39 грн., а саме: 8479,81 грн. основного боргу, 1650,70 грн. пені, 90,02 грн. - 3 % річних та 1836,86 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що за період з листопада 2014р. по квітень 2015р. він відпустив відповідачу теплову енергію на суму 8479,81 грн.

За вказаний період відповідач жодної оплати за надані послуги не здійснив.

Таким чином, сума основного боргу складає 8479,81 грн.

У зв’язку із простроченням виконання грошового зобов’язання відповідачу також нараховано пеню, 3 % річних від простроченої суми та втрати від інфляції грошових коштів.

Відповідач відзив на позовну заяву, витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надав, в судові засідання жодного разу не з’явився.

За приписами ст. 17 Закону України від 15.05.2003р. N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, місцезнаходження відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

Відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 08.09.2015р. за № 21134063, станом на 08.09.2015р. ТОВ В«Адвізор группВ» знаходиться за адресою: 69084, м. Запоріжжя, вул. Карпенка-Карого, будинок 29.

Саме на цю адресу направлено судом копії всіх процесуальних документів по справі № 908/4150/15 для відповідача.

В підпункті 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Копія ухвали від 17.07.2015р. про порушення провадження у справі № 908/4150/15, яка була направлена на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, повернулась до суду з позначкою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Копія ухвали від 08.09.2015р. про відкладення розгляду справи на 15.09.2015р., яка була направлена на адресу відповідача, до суду не поверталась.

Питання про визнання явки представника відповідача у засідання господарського суду обов’язковою, відповідно до п.7 ч.1 ст.65 ГПК України, судом не вирішувалось.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із підпунктом 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011р. пленуму Вищого господарського суду України В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» , у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» при розгляді справи господарський суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов’язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі В«Юніон Еліментарія Сандерс проти ІспаніїВ» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Натомість, не прибувши до суду в судове засідання, відповідач скористався своїми процесуальними правами на власний розсуд.

Клопотання про відкладення розгляду справи від відповідача не заявлено. При цьому розгляд справи в суді триває з 17.07.2015р.

Надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

09.01.2013р. між ТОВ В«Адвізор группВ» (Споживач) та Концерном В«МТМВ» в особі директора філії Концерну В«МТМВ» Жовтневого району ОСОБА_2 (Теплопостачальна організація) укладений договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 600462.

За цим договором Теплопостачальна організація бере на себе зобов’язання відпустити теплову енергію в гарячій воді Споживачу, а Споживач зобов’язується прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід’ємними частинами (п. 1.1 Договору).

Згідно п. 2.1 Договору, теплова енергія відпускається Споживачу в Гкал згідно з Додатком 1 до цього договору в гарячій воді на такі потреби:

- опалення та вентиляцію - на протязі опалювального періоду;

- підігрів води - за наявної можливості;

- кондиціювання - по замовленню Споживача;

- інші технологічні потреби - по замовленню Споживача.

Позивачем виконані всі умови договору, що підтверджується актами приймання-передачі теплової енергії в період з листопада 2014р. по квітень 2015р. на загальну суму 8479,81 грн., а саме:

від 30.11.2014р. на суму 1066,75 грн.;

від 31.12.2014р. на суму 1409,94 грн.;

від 31.01.2015р. на суму 2173,04 грн.;

від 28.02.2015р. на суму 1394,64 грн.;

від 31.03.2015р. на суму 1798,96 грн.;

від 30.04.2015р. на суму 636,48 грн.

На оплату вищезазначених актів виставлені рахунки на загальну суму 8479,81 грн., а саме:

№ 600462 від 30.11.2014р. на суму 1066,75 грн.;

№ 600462 від 31.12.2014р. на суму 1409,94 грн.;

№ 600462 від 31.01.2015р. на суму 2173,04 грн.;

№ 600462 від 28.02.2015р. на суму 1394,64 грн.;

№ 600462 від 31.03.2015р. на суму 1798,96 грн.;

№ 600462 від 30.04.2015р. на суму 636,48 грн.

Відповідно до п.п.3.2.6 Договору, Споживач теплової енергії зобов’язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Згідно п.6.1 Договору, розрахунки за даним договором здійснюються в грошовій або в іншій формі, що не заперечує діючому законодавству, згідно з діючим на час розрахунків тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку, на підставі показань вузла обліку теплової енергії, а у випадку їх відсутності - відповідно до обсягів фактично спожитої теплової енергії, розрахованих згідно законодавства та умов договору.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.2 Договору).

За приписами п. 6.3 Договору, підставою для розрахунків Споживача з теплопостачальною організацією є рахунок та акт приймання-передачі.

Як зазначено в п. 6.4 Договору, Споживач зобов’язаний до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, перерахувати на розрахунковий рахунок Теплопостачальної організації суму заборгованості за спожиту теплову енергію. Споживач має право робити передоплату.

Споживач з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати від Теплопостачальної організації за адресою: вул. Артема буд. № 79а, тел. 787-65-93, документи за розрахунковий період:

- рахунок фактуру;

- акт приймання-передачі теплової енергії;

- податкову накладну (платникам ПДВ) (п. 6.7 Договору).

Згідно п.п 6.7.1 Договору, отриманий Акт приймання - передачі теплової енергії Споживач повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу Теплопостачальної організації на протязі п’яти днів з дати отримання. Датою отримання акту вважається:

- при отриманні нарочним - дата вручення представнику Споживача;

- при направленні рекомендованим листом - дата, зазначена у відбитку поштового штемпеля на документі, що зроблений поштовим відділенням та підтверджує відправлення, з урахуванням поштового пробігу документа (по місту - 3 дні, по області - 5 днів, по Україні - 7 днів).

В підпункті 6.7.2 Договору сторони передбачили, у разі неотримання Теплопостачальною організацією підписаного Акту приймання-передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні, у термін, встановлений п. 6.7.1. договору, акт підписується Теплопостачальною організацією з позначенням про відмову у підписанні його Споживачем, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період.

В разі наявності заперечень щодо даних, зазначених в Акті, Споживач зобов’язаний надати Теплопостачальній організації нормативно обґрунтовані письмові заперечення до даного Акту з додаванням відповідних документів та погодити з Теплопостачальною організацією всі розбіжності у встановлений пунктом 6.7.1. договору строк. При отриманні заперечень в підписанні Акту та доказів в обґрунтування заперечень до нього, Теплопостачальна організація розглядає їх та надає відповідь про прийняття або відмову у прийнятті заперечень. При прийнятті заперечень до акту вносяться відповідні коригування в Акті наступного місяця . У разі відмови у прийнятті заперечень, Теплопостачальна організація надає нормативно обґрунтовану відповідь та вважає акт прийнятим до розрахунку, якщо цей акт в місячний строк не буде оскаржений Споживачем в судовому порядку.

Відповідач свої грошові зобов’язання за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 600462 від 09.01.2013р. не виконав та жодної оплати за отримані від позивача послуги не здійснив.

Доказів оплати відповідачем суми боргу у розмірі 8479,81 грн. під час судового розгляду сторонами до матеріалів справи не надано.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав .

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати:

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб’єкта, який порушив зобов’язання, не звільняє цього суб’єкта від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов’язання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 600462 від 09.01.2013р.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У справі, що розглядається, перерахування на розрахунковий рахунок позивача коштів за спожиту теплову енергію повинно бути здійснено до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 6.4 Договору).

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 202 ГК України, господарське зобов’язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов’язання; у разі поєднання управненої та зобов’язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобов’язання відповідача за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 600462 від 09.01.2013р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Частиною 1 статті 625 ЦК України унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Акти приймання-передачі теплової енергії на суму 8479,81 грн. оформлені позивачем відповідно до п.п. 6.7.1, 6.7.2 договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 600462 від 09.01.2013р. і вважаються погодженими сторонами.

Тому вказані акти є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в них розрахунковий період.

Враховуючи встановлений судом факт не виконання ТОВ В«Адвізор группВ» грошових зобов’язань, вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 8479,81 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивач також просить стягнути з відповідача 1650,70 грн. пені, 90,02 грн. - 3 % річних та 1836,86 грн. інфляційних втрат.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов’язання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов’язання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язаньВ» .

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язаньВ» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

В підпункті 7.2.8 договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 600462 від 09.01.2013р. сторони визначили, що в разі несплати або несвоєчасної оплати Споживачем за теплову енергію відповідно до терміну, встановленого у пункті 6.4 цього Договору, з наступного дня після закінчення терміну сплати Споживачу нараховується пеня у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу (але не більше суми обумовленої чинним законодавством) за кожен день прострочення по день фактичної оплати.

Заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума пені в розмірі 1650,70 грн. відповідає діючому законодавству та підтверджується розрахунком, що доданий до позовної заяви (а.с. 11).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором від № 600462 від 09.01.2013р. сторони інший розмір процентів не встановлювали.

З огляду на вищевикладене, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 90,02 грн. - 3 % річних від простроченої суми за період з 21.12.2014р. по 10.07.2015р. підлягають задоволенню повністю. Розрахунок (а.с.12) в цій частині перевірений судом і визнаний правильним.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до В«Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справВ» № 62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України, для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою.

У випадку, коли відшкодуванню належить сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Тому умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Перевіривши розрахунок суми втрат від інфляції грошових коштів, здійснений позивачем (а.с.13), господарський суд вважає цей розрахунок правильним.

Відповідно до вимог ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача повністю, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«Адвізор группВ» (69084, м. Запоріжжя, вул. Карпенка-Карого, 29, ідентифікаційний код 37647836) на користь Концерну В«Міські теплові мережіВ» (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, ідентифікаційний код 32121458, на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання № 26039302042813 у Філії - Запорізьке обласне управління ПАТ В«Державний ощадний банк УкраїниВ» , код МФО 313957) 8479 (вісім тисяч чотириста сімдесят дев’ять) грн. 81 коп. основного боргу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«Адвізор группВ» (69084, м. Запоріжжя, вул. Карпенка-Карого, 29, ідентифікаційний код 37647836) на користь Концерну В«Міські теплові мережіВ» (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, ідентифікаційний код 32121458, на поточний рахунок № 26007301001951 у Філії - Запорізьке обласне управління ПАТ В«Державний ощадний банк УкраїниВ» , код МФО 313957) 1650 (одну тисячу шістсот п’ятдесят) грн. 70 коп. пені, 90 (дев’яносто) грн. 02 коп. - 3 % річних від простроченої суми, 1836 (одну тисячу вісімсот тридцять шість) грн. 86 коп. втрат від інфляції грошових коштів та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат на судовий збір.

4. Повне рішення складено 21.09.2015р.

Суддя В.М. Соловйов