Рішення

від 09.09.2015 по справі 910/20464/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2015Справа №910/20464/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інсіті Бізнес Груп»

про стягнення грошових коштів в розмірі 1 000,00 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Пріцак І.Є., за довіреністю

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інсіті Бізнес Груп» (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів в розмірі 1 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.08.2015 р. було порушено провадження у справі № 910/20464/15, розгляд справи призначено на 09.09.2015 р.

У судове засідання 09.09.2015 р. представник позивача з'явився, надав суду сні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 09.09.2015 р. не з'явився.

Відповідно до п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист містить посилання на пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

25.07.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інсіті Бізнес Груп» (далі - довіритель, відповідач) та Публічним акціонерним товариством «Український бізнес банк» (далі - повірений, позивач) було укладено Договір доручення № БД-18/ III/2014 (далі - Договір), відповідно до умов якого довіритель доручає, а повірений зобов'язується надати за винагороду послуги з продажу цінних паперів, а саме: здійснити від імені та за рахунок Довірителя всі фактичні та юридичні дії щодо укладання Договорів купівлі-продажу зазначених нижче цінних паперів на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.6 Договору розмір винагороди повіреного: 1 000,00 грн. Винагорода сплачується в порядку, що визначений в п. 2.2.3 Договору.

Згідно з п. 2.2.3 Договору довіритель зобов'язаний протягом 3-х (трьох) банківських днів, наступних за днем підписання звіту, сплатити повіреному винагороду шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок.

Пунктом 5.2 Договору сторонами визначено, що зобов'язання повіреного за Договором вважаються виконаними, а послуга вважається наданою повіреним в повному обсязі з моменту підписання довірителем звіту повіреного.

Позивач стверджує, що свої зобов'язання виконав в повному обсязі за умовами Договору, в свою чергу, відповідач порушив вищезазначені умови Договору в частині оплати розміру винагороди.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем отримано вимогу позивача вих. № 3290 від 26.06.2015 р. про погашення заборгованості 02.07.2015 р., однак відповіді на неї відповідачем позивачу надано не було, в зв'язку з чим позивач вимушений був звернутись до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Частиною 1 ст. 1002 Цивільного кодексу України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 1007 Цивільного кодексу України довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

В матеріалах справи наявна копія Звіту від 25.07.2014 р. про виконання договору доручення № БД-18/ III/2014 від 25.07.2014 р.

Таким чином, з наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача винагороду у розмірі 1 000,00 грн.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 1 000,00 грн. заборгованості за Договором нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором в розмірі 1 000,00 грн. підлягають задоволенню.

У відповідності до частини 3 статті 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно з статтею 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" з 1 січня 2015 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 218,00 грн.

Оскільки позовна заява про стягнення заборгованості в розмірі 1 000,00 грн. є майновою, з відповідача в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 827,00 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інсіті Бізнес Груп» (01015, м. Київ, вулиця Лаврська, будинок 9, корпус 19, офіс 2; ідентифікаційний код: 38546391) на користь Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» (83001, Донецька обл., місто Донецьк, вулиця Артема, будинок 125; ідентифікаційний код: 19388768; рахунок № 32070420601 у Головному управлінні Національного банку по місту Києву і Київській області, МФО 321024) заборгованість в розмірі 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інсіті Бізнес Груп» (01015, м. Київ, вулиця Лаврська, будинок 9, корпус 19, офіс 2; ідентифікаційний код: 38546391) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

Повне рішення складено 14.09.2015 р.

Суддя О.В. Нечай