Рішення

від 09.09.2015 по справі 910/18619/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2015Справа №910/18619/15

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський

монтажно-заготівельний завод»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБС ПЛЮС»

про стягнення 88 612,03 грн,

За участю представників сторін:

від позивача: Кіт Н.В. (довіреність н/б від 01.06.2015 року);

від відповідача: не з'явились,

ВСТАНОВИВ :

20.07.2015 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський монтажно-заготівельний завод» (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБС ПЛЮС» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 88 612,03 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач пояснив, що 20.10.2014 року між ним та відповідачем був укладений договір оренди нежитлових приміщень № 447 (далі - договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався передати у строкове платне користування складське приміщення площею 800 м. кв., розташоване за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 131 (далі - об'єкт оренди), а відповідач зобов'язувався вказаний об'єкт оренди прийняти та сплачувати орендну плату, інші, передбачені умовами договору платежі, вчасно та в повному обсязі.

Відповідач орендну плату та інші, передбачені умовами договору платежі, за період з січня 2015 року по березень 2015 року не оплатив.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 88 612,03 грн, з яких: 72 074,77 грн - основний борг; 6 968,86 грн - пеня; 377,97 грн - три проценти річних, 9 190,43 грн - сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.

Провадження у справі № 910/18619/15 порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 року, розгляд справи призначено на 17.08.2015 року.

У судових засіданнях 17.08.2015 року та 09.09.2015 року представника позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Крім того, подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, які були судом задоволені.

Представник відповідача в судові засідання 17.08.2015 року та 09.09.2015 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 23.07.2015 року та 17.08.2015 року не виконав.

Відповідач у судові засідання свого повноважного представника не направив, обґрунтованих письмових пояснень із зазначенням поважних причин неявки його представника в судові засідання суду не надав, правом, наданим ст. 59 ГПК України, не скористався, відзиву на позов від останнього до суду не надійшло, а тому, відповідно до положень ст. 75 ГПК України, справа була розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 09.09.2015 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, судом встановлено наступне.

20.10.2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Львівський монтажно-заготівельний завод» (далі - позивач, орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «ЮБС ПЛЮС» (далі - відповідач, орендар) був укладений договір оренди нежитлових приміщень № 447 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, орендодавець здає, а орендар приймає у строкове платне володіння та користування (оренду) складське приміщення площею 800 м. кв. (вісімсот метрів квадратних) (далі за текстом - об'єкт оренди).

Згідно з п. 1.2 договору, місцезнаходження об'єкта оренди: м. Львів, вул. Зелена, 131.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що вступ орендаря у користування та володіння майном настає одночасно із підписанням сторонами договору оренди та акту передачі-приймання вказаного майна.

Позивач передав, а відповідач прийняв у користування об'єкт оренди, що підтверджується актом прийому-передачі від 20.10.2014 року, копія якого долучена до матеріалів справи.

Так, позивач зобов'язання, взяті на себе згідно з умовами договору, виконав. Проте, відповідач орендну плату та інші платежі, передбачені умовами договору, за період з січня по березень 2015 року не сплатив.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 88 612,03 грн, з яких: 72 074,77 грн - основний борг; 6 968,86 грн - пеня; 377,97 грн - три проценти річних, 9 190,43 грн - сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 3 цієї статті, об'єктом оренди, зокрема, можуть бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Частиною 1 ст. 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до п. 3.1 договору, за користування об'єктом оренди орендар зобов'язаний вносити орендодавцеві орендну плату в розмірі 22 100,00 грн в місяць (двадцять дві тисячі сто гривень 00 коп.) в т.ч. ПДВ (650 м. кв. - по ціні за м. кв. 28 грн (двадцять вісім гривень) в т.ч. ПДВ; 150 м. кв. - по ціні за м. кв. 26 грн (двадцять шість гривень) в т.ч. ПДВ).

Оплата за енергоносії проводиться згідно показників лічильника по діючих тарифах та представлених рахунках. В разі використання енергоносіїв без лічильника орендодавець надає орендарю розрахунок про використані енергоносії (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 3.3 договору, орендар за оформлення документації, проведення технічної експертизи та ремонтних робіт електричної підстанції, водопроводу, теплотраси, газопроводу, обладнання сплачує орендодавцеві 20% від вартості спожитих послуг.

Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач просить стягнути орендну плату, розмір якої становив: за січень 2015 року - 26 534,96 грн (в тому числі платежі, передбачені п. п. 3.2, 3.3 договору); за лютий 2015 року - 23 439,81 грн (в тому числі платежі, передбачені п. п. 3.2, 3.3 договору); за березень 2015 року - 22 100,00 грн.

Позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу про відшкодування витрат за енергоносії № 112, а також акт № 87 від 28.02.2015 року та акт № 17 від 31.01.2015 року, що підтверджується описом вкладення поштового відправлення від 12.08.2015 року та фіскальним чеком № 3242 від 12.08.2015 року, копії яких долучені до матеріалів справи. У вказаному листі позивач вимагав сплатити заборгованість за спожиті відповідачем енергоносії.

Судом встановлено, що орендна плата, а також інші платежі, передбачені умовами договору, у січні 2015 року склали 26 534,96 грн, що підтверджується актом здачі прийняття робіт (надання послуг) № 17 від 31.01.2015 року, засвідченим підписом уповноваженого представника відповідача та відтиском печатки підприємства відповідача, копія якого долучена до матеріалів справи.

Разом з тим, матеріали справи не містять аналогічних засвідчених підписом уповноваженого представника відповідача та відтиском печатки підприємства відповідача актів здачі прийняття робіт (надання послуг) за лютий та березень 2015 року.

Пунктом 9.1 договору передбачено, що цей договір діє з 20.10.2014 року по 31.03.2015 року (терміном на п'ять місяців 10 днів).

Згідно з п. 9.4 договору, якщо жодна із сторін не надішле письмову вимогу іншій стороні, щодо припинення його дії не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії цього договору, його дія продовжується на цей самий строк, вказаний в п. 9.1 цього договору. Одностороння відмова від виконання договору та внесення змін не допускаються.

Відповідно до п. 2.3 договору, майно вважається повернутим орендарем орендодавцю з моменту підписання сторонами акту передачі прийому.

Ухвалою суду від 17.08.2015 року позивача, зокрема, було зобов'язано подати до суду інформацію щодо письмового повідомлення відповідача згідно з п. 9.4 договору.

11.09.2015 року представником позивача, зокрема, були подані письмові пояснення, в яких позивач зазначив, що дія договору припинилась 01.04.2015 року.

Сторони документів, які підтверджують дострокове розірвання договору або повернення об'єкта оренди відповідачем позивачу в тому числі раніше строку, встановленого п. 9.1 договору, суду не надали.

Так, суд дійшов висновку про те, що відповідач користувався об'єктом оренди протягом усього строку дії договору у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок сплатити орендну плату за користування об'єктом оренди протягом лютого та березня 2015 року.

Щодо платежів, передбачених п. п. 3.2, 3.3 договору, за лютий 2015 року, суд зазначає, що акт здачі прийняття робіт (надання послуг) № 87 від 28.02.2015 року не засвідчений відповідним чином представником відповідача, документів, які підтверджують об'єм спожитих послуг з водопостачання позивачем до матеріалів справи не долучено, два акти зняття показників лічильника за лютий 2015 року (один долучений 20.07.2015 року до позовні заяви та інший - 11.09.2015 року разом з клопотанням) містять різні відомості щодо об'єму спожитих послуг з енергопостачання, будь-яких відміток про те, що показники лічильників були зняті у присутності представника відповідача - не містять. Тому позовні вимоги в цій частині суд вважає необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що позивач не надав документів, які обґрунтовують розмір платежів, передбачених п. п. 3.2, 3.3 договору, заявлених позивачем до стягнення за лютий 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 цієї сатті).

Відповідно до ч. 1 ст. 291 Господарського кодексу України, одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач документів, які підтверджують сплату боргу перед позивачем або спростовують доводи останнього, суду не надав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованою, проте підлягає задоволенню в розмірі визначеному судом, а саме 70 734,96 грн (26 534,96 + 22 100,00 + 22 100,00).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 3.5 договору, орендна плата перераховується до 5 числа поточного місяця.

Пунктом 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 року (далі - Постанова) роз'яснено, якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року).

Врахувавши положення п. 3.5 договору, а також роз'яснення надані в п. 1.9 Постанови, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати орендної плати:

- за січень 2015 року настав 04.01.2015 року, а прострочення виконання зобов'язання почалось з 05.01.2015 року;

- за лютий 2015 року настав 04.02.2015 року, а прострочення виконання зобов'язання почалось з 05.02.2015 року;

- за березень 2015 року настав 04.03.2015 року, а прострочення виконання зобов'язання почалось з 05.03.2015 року.

Статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частиною 2 ст. 217 Господарського кодексу України встановлено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За невиконання або неналежне виконання зобов'язань згідно з договором оренди сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України (п. 7.1 договору).

Згідно з п. 7.2 договору, у випадку затримки орендарем строків оплати, передбачених п. 3.5 даного договору, орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Суд зазначає, що п. 3.5 договору передбачений строк виконання зобов'язання з оплати саме орендної плати, у той час як строк виконання з оплати інших платежів, передбачених умовами договору, сторонами не визначений.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

12.08.2015 року позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу про відшкодування витрат за енергоносії № 112, в якому вимагав сплатити заборгованість за спожиті відповідачем енергоносії.

Разом з тим, період нарахування пені та трьох процентів річних визначений позивачем до 01.04.2015 року включно, а строк нарахування суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, до 31.03.2015 року включно. Так, період нарахування вказаних позовних вимог визначений позивачем, який суд не може змінити самостійно, закінчується раніше ніж позивачем був направлений лист-вимога № 112.

У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що нарахування пені, трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, на платежі, передбачені п. п. 3.2, 3.3 договору, протягом періоду, визначеного позивачем, не проводиться. Нарахування вказаних позовних вимог здійснюється виключно на заборгованість з оплати орендної плати.

Так, суд наводить власний розрахунок пені:

№ п/пПлатіж на який здійснюється нарахування (грн)Період нарахуванняСтавка пені (%)Розмір пені (грн) 1 22 100,00 (орендна плата за 05.01.2015-05.02.2015 14,0 542,51 січень 2015 року) 06.02.2015-03.03.2015 19,5 613,96 04.03.2015-01.04.2015 30,0 1 053,54 всього 2 210,01 2 22 100,00 (орендна плата за 05.02.2015-05.02.2015 14,0 16,95 лютий 2015 року) 06.02.2015-03.03.2015 19,5 613,96 04.03.2015-01.04.2015 30,0 1 053,54 всього 1 684,45 3 22 100,00 (орендна плата за березень 2015 року) 05.03.2015-01.04.2015 30,0 1 017,21 всього 1 017,21 Загальний розмір пені 4 911,67

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені є обґрунтованою, проте, з огляду на здійснений судом перерахунок, підлягає задоволенню в розмірі 4 911,67 грн.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних в розмірі 377,97 грн та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 9 190,43 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок трьох процентів річних, наданий позивачем, суд встановив, що він виконаний не вірно, у зв'язку з чим, судом був здійснено власний розрахунок трьох процентів річних:

№ п/пПлатіж на який здійснюється нарахування (грн)Період нарахуванняРозмір трох процентів річних (грн) 1 22 100,00 (орендна плата за січень 2015 року) 05.01.2015-01.04.2015 158,03 2 22 100,00 (орендна плата за лютий 2015 року) 05.02.2015-01.04.2015 101,72 3 22 100,00 (орендна плата за березень 2015 року) 05.03.2015-01.04.2015 50,86 Всього 310,61

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних є обґрунтованою, проте, з огляду на здійснений судом перерахунок, підлягає задоволенню в розмірі 310,61 грн.

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Перевіривши розрахунок суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, наданий позивачем, суд встановив, що в ньому допущені помилки, у зв'язку з чим, суд наводить власний розрахунок вказаної позовної вимоги:

№ п/пПлатіж на який здійснюється нарахування (грн)Період нарахуванняПоказники індексу інфляції (%)Розмір інфляційної складової боргу (грн) 1 22 100,00 (орендна плата за січень 2015 року) 05.01.2015-31.03.2015 103,1; 105,3; 110,8 4 483,92 2 22 100,00 (орендна плата за лютий 2015 року) 05.02.2015-31.03.2015 105,3; 110,8 3 684,60 3 22 100,00 (орендна плата за березень 2015 року) 05.03.2015-31.03.2015 110,8 2 386,80 Всього 10 555,32

Так, за розрахунком суду розмір суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, становить 10 555,32 грн. Разом з тим, суд не може виходити за межі визначеного позивачем розміру позовних вимог. Тому, оскільки позивач просить суд стягнути з відповідача суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 9 190,43 грн, стягненню підлягає саме ця сума.

Щодо розподілу господарських витрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з огляду на те, що позов підлягає частковому задоволенню, суд вважає за необхідне покласти на відповідача судовий збір у розмірі 1 755,57 грн.

Керуючись статтями 32, 33, 34, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБС ПЛЮС» (07800, Київська обл., Бородянський р-н, селище міського типу Бородянка, вул. Нова, буд. 34, офіс 1; ідентифікаційний код 38639412, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський монтажно-заготівельний завод» (79035, м. Львів, вул. Зелена, буд. 131; ідентифікаційний код 01412584, на будь-який його рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду) 70 734,96 грн (сімдесят тисяч сімсот тридцять чотири грн 96 коп) основного боргу; 4 911,67 грн (чотири тисячі дев'ятсот одинадцять грн 67 коп.) пені; три проценти річних у розмірі 310,61 грн (триста десять грн 61 коп.); суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 9 190,43 грн (дев'ять тисяч сто дев'яносто грн 43 коп.); 1 755,57 грн (одну тисячу сімсот п'ятдесят п'ять грн 57 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16 вересня 2015 року.

Cуддя Я.А. Карабань