ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" вересня 2015 р. Справа № 911/3457/15
Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Лакс», Чернігівська область, м. Ніжин
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Левс ЛТД», Київська область, м. Славутич
про стягнення 20293,72 грн.
секретар судового засідання Шніт О.М.
за участю представників:
від позивача : ОСОБА_1 (довіреність №4 від 24 червня 2015 року);
від відповідача: не з'явився.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Лакс» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Левс ЛТД» (далі - відповідач) про стягнення 20293,72 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №ГА/1419 від 19 серпня 2014 року, а саме, відповідач не сплатив грошові кошти за отриманий товар, в результаті чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 14148,98 грн. Додатково, за прострочення виконання зобов'язання позивач нарахував пеню в розмірі 3302,72 грн., інфляційні втрати в розмірі 2401,65 грн., 3% річних в розмірі 165,14 грн. та 5% за користування чужими коштами в розмірі 275,23 грн.
Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 12 серпня 2015 року та призначено справу до розгляду на 15 вересня 2015 року.
Відповідач, повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 12 серпня 2015 року, у судове засідання не з'явився, витребуваних документів не подав, хоча був повідомлений належним чином. Суд вважає за можливе відповідно до ст. 75 ГПК України розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами.
15 вересня 2015 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «Лакс» (за договором - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Левс ЛТД» (за договором - покупець) 19 серпня 2014 року укладено договір поставки за №ГА/1419.
Пунктом 1.1 договору встановлено, що постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти та передавати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити лікарські препарати, вироби медичного призначення, предмети санітарії та гігієни, біологічно активні добавки.
Згідно пункту 3.1 договору, поставка товару здійснюється постачальником або шляхом самовивозу покупцем (за узгодженням сторін). Строки та місце поставки вказуються в ТТН.
Як вбачається з пункту 3.3 договору, приймання-передача товару здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення по кількості, затвердженою постановою Державного арбітражу при РМ СРСР від 25 квітня 1965 року за №П-6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення по якості, затвердженої постановою Державного арбітражу при РМ СРСР від 25 квітня 1965 року за №П-7 та Інструкції про порядок контролю якості лікарських засобів в оптовій і роздрібній торгівлі №436 від 30 жовтня 2002 року.
Відповідно до пункту 3.5 договору, датою поставки партії товару вважається дата підписання уповноваженим представником покупця ТТН або проставляння на ній печатки (штампу) покупця.
Згідно пункту 4.1 договору, ціна за одиницю товару та загальна вартість партії товару вказується у ТТН.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що оплата кожної партії товару здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у строк, вказаний в ТТН.
Відповідно до пункту 5.2 договору, у разі прострочення здійснення оплати товару покупець зобов'язаний сплатити постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення, а також проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі п'яти відсотків від простроченої суми за кожен день прострочки.
Згідно пункту 8.1 договору, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня поточного року. Якщо за 15 днів до закінчення строку дії договору сторони не виявлять бажання його розірвати, то він автоматично пролонгується на наступний календарний рік. Кількість пролонгацій не обмежена.
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач в період з 24 грудня 2014 року по 16 березня 2015 поставив відповідачу товар на загальну суму 15138,03 грн., що підтверджується наступними товарно-транспортними накладними: №279428/0 від 24 грудня 2014 року, №280517/0 від 26 грудня 2014 року, №281187/0 від 29 грудня 2014 року, №281206/1 від 29 грудня 2014 року, №283447/0 від 9 січня 2015 року, №286668/1 від 19 січня 2015 року, №286668/0 від 19 січня 2015 року, №283462/0 від 9 січня 2015 року, №283462/1 від 9 січня 2015 року, №285145/1 від 14 січня 2015 року, №285145/0 від 14 січня 2015 року, №281206/0 від 29 грудня 2014 року, №294895/0 від 10 лютого 2015 року, №300869/2 від 24 лютого 2015 року, №300869/1 від 24 лютого 2015 року, №300869/0 від 24 лютого 2015 року, №298400/0 від 18 лютого 2015 року, №298400/2 від 18 лютого 2015 року, №298400/1 від 18 лютого 2015 року, №294895/2 від 10 лютого 2015 року, №292423/0 від 3 лютого 2015 року, №293373/1 від 5 лютого 2015 року, №307666/2 від 13 березня 2015 року, №307666/0від 13 березня 2015 року, №307961/0 від 16 березня 2015 року та №307961/2 від 16 березня 2015 року, оригінали зазначених товарно-транспортних накладних оглянуто у судовому засіданні, а належним чином завірені копії залучено до матеріалів справи.
Отже, як підтверджується матеріалами справи, відповідач не повністю розрахувався за отриманий товар, в результаті чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 14148,98 грн.
Судом оглянуто оригінали документів, залучених до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Так, в матеріалах даної справи наявний акт звіряння взаємних розрахунків від 14 квітня 2015 року, який підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача та яким підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем.
Станом на день прийняття рішення у справі відповідач не повністю оплатив прийнятий у позивача товар. Зазначений факт відповідачем не спростовано. Розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи. Вимога позивача про стягнення з відповідача 14148,98 грн. заборгованості за прийнятий товар підлягає задоволенню.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» №543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.
Розмір пені, нарахованої позивачем на суму боргу у розмірі 14148,98 грн. за період прострочення з 18 березня 2015 року по 6 серпня 2015 року у сумі 3302,72 грн. є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нараховані позивачем інфляційні втрати у сумі 2401,65 грн., які нараховано за період з 1 квітня 2015 року по 30 червня 2015 року на суму боргу у розмірі 14148,98 грн., є обґрунтованими, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.
Нараховані позивачем 3% річних на суму боргу у розмірі 14148,98 грн. за період прострочення з 18 березня 2015 року по 6 серпня 2015 року у сумі 165,14 грн. є обґрунтованими, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.
Крім того, до стягнення з відповідача позивачем заявлено 275,23 грн. процентів за користування чужими коштами за ставкою 5% від простроченої суми.
Як вбачається з розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви, нарахування процентів за користування чужими коштами позивачем здійснено на підставі положень ст.ст. 536 та 692 Цивільного кодексу України.
Судом враховано позицію Верховного Суду України, викладену у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 24 грудня 2013 року №3-37гс13 (№8/5025/1402/12), у якій Верховний Суд України зазначив, що частиною третьою статті 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.
Частиною 3 статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.
Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.
Разом із цим, згідно з положеннями статті 549 ЦК України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
Згідно з ч. 1 ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Таким чином, заявлені до стягнення з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 5% за відповідний період прострочення від вартості невиконаного зобов'язання за кожен день такого прострочення за своєю природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно зі ст. 549 ЦК України, частина 3 якої встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Разом з тим, судом вже стягнуто з відповідача 3302,72 грн. пені, нарахованої за цей самий період на підставі пункту 5.2 договору, яким сторони передбачили нарахування пені.
Тому, нарахування додаткових процентів за цей же період за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Таким чином, суд прийшов до висновку щодо відмови в задоволенні позовної вимоги в частині стягнення з відповідача 275,23 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Левс ЛТД» (код 39210884) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Лакс» (код 14255011) - 14148 (чотирнадцять тисяч сто сорок вісім) грн. 98 коп. заборгованості, 3302 (три тисячі триста дві) грн. 72 коп. пені, 2401 (дві тисячі чотириста одна) грн. 65 коп. інфляційних втрат, 165 (сто шістдесят п'ять) грн. 14 коп. 3% річних та 1802 (одна тисяча вісімсот дві) грн. 22 коп. судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено - 21 вересня 2015 року
Суддя Д.Г. Заєць
Суд | Господарський суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 15.09.2015 |
Оприлюднено | 28.09.2015 |
Номер документу | 50910789 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Київської області
Заєць Д.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні