Ухвала

від 15.09.2015 по справі 815/232/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2015 р. Справа № 815/232/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Корой С. М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Жук С.І. при секретаріПолянській А.М.

за участю сторін: ТОВ „Ситеко"Недялкова О.О., Сахнэнко К.М. (довіреності) П'ятниченко А.О. (довіреність)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю „Ситеко" на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Ситеко" до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановиЛА:

Позивач, звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року в задоволені адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю „Ситеко" відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Ситеко" не погодившись з постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції від 23 липня 2015 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, позивач зазначає, що суд першої інстанції прийняв рішення без повного та всебічного з'ясування обставин справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що з 11.08.2014 року по 01.09.2014 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «СИТЕКО» (код ЄДРПОУ 38351937) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14.09.2012 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт перевірки від 05.09.2014 року №4856/15-53-22-01/38351937 (т.1 а.с. 50-91).

Вказаним актом перевірки встановлено порушення ТОВ «СИТЕКО» п.138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2013 рік на загальну суму 234198, 00 грн., в тому числі по періодах: 1 квартал 2013 року в сумі 39 318, 00 грн., 2 квартал 2013 року в сумі 194 880,00 грн.; порушення п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п.188.1 ст. 188, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, п.201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 246 524,00 грн., в тому числі за лютий 2013 року в сумі 41 387,00 грн., квітень 2013 року в сумі 205 137,00 грн.; порушення п.119.2 ст. 119, п.176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, у зв'язку з тим, що податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку (ф. 1ДФ) за ІІІ квартал 2013 року надано з помилками, а саме: не відображені суми виплаченого доходу та сума перерахованого податку; порушення вимог п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління НБУ від 15.12.2004 року №637.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки ТОВ «СИТЕКО» на адресу ДПІ у Приморському районі м. Одеси було надано заперечення (т.1 а.с. 142-153).

Листами від 18.09.2014 року №32326/10/15-53-17-06/53, від 18.09.2014 року №32316/10/15-53-22-06 висновки акту перевірки залишено без змін, а заперечення позивача без задоволення (т.1 а.с.105-106, 107-119).

На підставі згаданого акта перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси було прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 23.09.2014 року № 0003232207, яким ТОВ «СИТЕКО» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 308 155,00 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 246 524,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 61 631,00 грн. (т. 1а.с. 136).

- податкове повідомлення-рішення від 23.09.2014 року № 0003242207, яким ТОВ «СИТЕКО» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 292 748,00 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 234 198,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 58 550,00 грн. (т. 1а.с. 137).

- податкове повідомлення-рішення від 23.09.2014 року № 0020971706 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 510,00 грн. за податком на доходи фізичних осіб (т. 1а.с. 138).

- податкове повідомлення-рішення від 24.09.2014 року № 0003032206 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 100 000,00 грн., у зв'язку з порушенням вимог п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління НБУ від 15.12.2004 року №637 (т. 1а.с. 139).

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся із скаргами до ГУ ДФС в Одеській області від 03.10.2014 року №67 щодо податкового повідомлення-рішення від 23.09.2014 року № 0020971706 та від 24.09.2014 року № 0003032206, а також зі скаргою від 07.10.2014 року №71 щодо податкового повідомлення-рішення від 23.09.2014 року № 0003232207, від 23.09.2014 року № 0003242207 (т.1 а.с.154-162, 163-173).

Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 02.12.2014 року №6/10/15-32-10-02-07 скаргу від 07.10.2014 року №71 на податкові повідомлення-рішення від 23.09.2014 року № 0003232207, від 23.09.2014 року № 0003242207 скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін (т.1 а.с.122-128).

Рішенням про результати розгляду скарги від 02.12.2014 року №3/10/15-32-10-02-07 на податкові повідомлення-рішення від 23.09.2014 року № 0020971706 та від 24.09.2014 року № 0003032206 скаргу частково задоволено в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 23.09.2014 року № 0020971706 та від 24.09.2014 року № 0003032206, збільшено суму штрафних санкцій на 510,00 грн. за порушення п.п. «б» п.176.2 ст. 176 ПК України та суму штрафних санкцій на 100 000,00 грн. за порушення Положення №637.

23.12.2014 року та 25.12.2014 року на адресу позивача надійшли податкове повідомлення-рішення від 22.12.2014 року № 0039601706 про застосування штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн. відповідно до пп.54.3.5 п. 54.3 ст. 54 ПК України (т.1 а.с.140), а також податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 23.12.2014 року № 0004182206 про застосування штрафних санкцій у розмірі 100 000,00 грн. за порушенням вимог п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління НБУ від 15.12.2004 року №637 (т.1 а.с.141).

Не погоджуючись з рішенням ГУ ДФС в Одеській області позивач звернувся зі скаргою до ДФС України (т. 1 а.с.174-191), яку рішенням від 26.12.2014 року №9847/6/99-99-10-01-03-15 залишено без задоволення (т.1 а.с.129-135).

Як вбачається з акта перевірки, встановлені з боку позивача порушення пов'язуються відповідачем із відсутністю фактичної поставки товарів контрагентами - постачальниками позивача, відображенням у податковій звітності правових взаємовідносини із підприємствами-постачальниками ТОВ «ТД Кліматкомплект» та ТОВ «Академія сучасного мікроклімату» без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування, несплати податків, що обумовлено інформацією відносно таких контрагентів, отриманою ним від інших податкових органів.

Зокрема, в акті перевірки містяться посилання на складений 04.06.2014 року ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві акт № 579/26-54-22-01-10/38119266 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД Кліматкомплект» (код ЄДРПОУ 38119266) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період травень, червень 2012 року, квітень, травень, вересень, жовтень 2013 року, (т.1 а.с. 105-114), в якому зазначено, що вказане підприємство не знаходиться за своїм місцезнаходженням, не має на балансі складських та виробничих приміщень, транспортних засобів, фактичних трудових ресурсів, на підставі чого податковим органом зроблено висновок про відсутність реального характеру господарських операцій, які здійснювались ТОВ «ТД Кліматкомплект».

Крім того, в акті перевірки також наведені відомості, що викладені ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів м. Києва в акті від 11.01.2014 року № 8/26-56-22-01-03/37333539 з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Академія сучасного мікроклімату» (код ЄДРПОУ 373335390) при взаємовідносинах з ПП «Полюс» (код ЄДРПОУ 32350538), ТОВ «Крафт- Профі» (код ЄДРПОУ 38615737), ТОВ «Аполло ЛТД» (код ЄДРПОУ 38488656) та іншими постачальниками за період з 01.11.2010 року по 30.09.2013 року» (т.1 а.с.84-104), згідно з якими операції ТОВ «Академія сучасного мікроклімату» з контрагентами - покупцями не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин систематичного придбання та продажу товару, при цьому наслідком діяльності ТОВ «Академія сучасного мікроклімату» є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів. Угоди ТОВ «Академія сучасного мікроклімату» з контрагентами на реалізацію ТМЦ (робіт, послуг) мають протиправний характер та відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Кодексу витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 вищезгаданої статті передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 згаданого нормативно-правового акта, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Зі змісту наведених норм права випливає, що витрати підприємства можна враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість, зокрема, є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Виходячи з положень п. 187.1 ст. 187 зазначеного нормативно-правового акта датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Таким чином, наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, не є єдиною умовою формування податкового кредиту, тоді як первісною визначальною умовою, при наявності якої у платника податку виникає право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, виступає сам факт здійснення відповідної господарської операції.

При цьому Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Водночас у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування податкового кредиту за рахунок відповідної суми податку на додану вартість.

Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.

Як вибачається з матеріалів справи, ТОВ «СИТЕКО» було укладено договір з ТОВ «ТД Кліматкомплект» (постачальник) від 26.12.2012 року №2612-1 (т.1 а.с.199-200), згідно якого постачальник зобов'язується поставити обладнання. Конкретне найменування, кількість, ціна товару, терміни його поставки та інші умови додатково узгоджуються сторонами при поставці кожної партії товару та оформляються рахунками-фактури, які є невід'ємною частиною договору (п.1.2 Договору). Поставка товару здійснюється шляхом само вивозу зі складу Постачальника в м. Києві (п.2.1 Договору).

На підтвердження реальності здійснення правочину позивачем були надані копії податкових накладних (т.1 а.с. 201,202,203), видаткових накладних (т.1 а.с.192,197,239,243), рахунків-фактур (т.1 а.с.193, 196,198), товарно-транспортні накладні (т.1 а.с.194, 242), акти виконаних робіт (т.1 а.с.195,240).

Дослідивши зазначені документи, суд встановив, що з наданих рахунків - фактур, актів виконаних робіт не можливо встановити особу, яка їх виписала, оскільки вони не містять ПІБ особи, що є порушенням ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у зв'язку з чим відповідні документи не можуть розглядатись судом як належні та допустимі докази для підтвердження правомірності формування позивачем валових витрат. Крім того, копії довідок про вартість робіт, наданих з метою підтвердження подальшого використання у власній господарській діяльності, не містять дати їх підписання (т.1 а.с.206,218,225)

Не підтверджено також доказами у справі використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у власній господарській діяльності підприємства, що є обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту та додатковим свідченням реальності здійснення господарської операції, оскільки не надано відповідні договори, довідки про вартість робіт не можуть бути належним доказом, оскільки оформлені з порушенням ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у зв'язку з чим відповідні документи не можуть розглядатись судом як належні та допустимі докази для підтвердження правомірності формування позивачем валових витрат.

Не підтверджений доказами у справі облік придбаного товару, його оприбуткування та подальше використання, що позбавляє суд можливості прослідкувати рух придбаного товару на підприємстві та його подальше використання у власній господарській діяльності підприємства. Не ідентифіковано також осіб, що безпосередньо брали участь у здійсненні відповідних господарських операцій, не надано довіреностей на отримання товару від постачальника тощо.

У перевіряємому періоді ТОВ «СИТЕКО» (покупець) було також укладено договір на поставку обладнання з ТОВ «Академія сучасного мікроклімату» (постачальник) від 22.04.2013 року №01/2204 (т.2 а.с.5-8), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити обладнання згідно додатку №1 до договору. Постачання товару здійснюється на умовах EXW (Incoterms 2000) склад постачальника Київська область, Броварський район, с. Пухівка, вул.. Радгоспна, 63 (п.1.3 Договору). Відповідно до додатку №1 обладнання, яке поставляється, - приточно-витяжна установка МС 5 приток 4660 м.куб/год, 350 Па,4660 м3/ч 350 Па.(т.2 а.с.9).

У правовідносинах по зазначеному договору також не підтверджений доказами у справі облік придбаного товару, його оприбуткування та подальше використання, що позбавляє суд можливості прослідкувати рух придбаного товару на підприємстві та його подальше використання у власній господарській діяльності підприємства.

Відповідно до п.п.14.1.180 п.п 14.1 ст. 14 ПКУ податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу;

Відповідно до п.176.2 ст.176 ПКУ особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

У разі якщо відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, податковий розрахунок у вигляді окремого витягу за такий підрозділ подає юридична особа до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням та надсилає копію такого розрахунку до контролюючого органу за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу в установленому порядку;

в) подавати на вимогу платника податку відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку;

г) подавати контролюючому органу інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та згідно з процедурою, визначеною цим розділом та розділом II цього Кодексу;

ґ) нести відповідальність у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п.119.2 ст. 119 ПКУ (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Разом з тим з 01.01.2014 року п. 119.2 ст. 192 ПКУ доповнено положенням, відповідно до якого неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку.

11.11.2013 року до ДПІ у Приморському районі м. Одеси подано податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платника податку і сум утриманого з них податку за 3 квартал 2013 року. Позивач також зауважив, що 14.02.2014 року ним було подано уточнюючий податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 3 квартал 2013 року.

Таким чином, з урахуванням вищенаведених норм, суд критично оцінює твердження позивача, що наданий уточнюючий розрахунок не призвів до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку, оскільки на момент правовідносин зазначений пункт був у попередній редакції.

Щодо виявлених порушень законодавства з питань касової дисципліни, суд зазначає, що не приймає до уваги посилання позивача, що пояснення про відсутність касової книги були надані бухгалтером помилково, оскільки вона працює на підприємстві лише з 12.03.2013 року, а операція по внесенню грошових коштів до статутного фонду проведена по касі бухгалтером, яка займала цю посаду з 02.09.2012 року по 11.03.2013 року (т.2 а.с.163).

Судом встановлено, що відповідно до квитанції від 05.10.2012 року №316, виданої ПАТ «Марфін Банк» зазначено, що ТОВ «СИТЕКО» через директора Максимова Ю.І. 05.10.2012 року здійснено внесок готівкових коштів від засновників згідно статуту підприємства в сумі 20000,00 грн. на свій розрахунковий рахунок без попереднього оприбуткування в касовій книзі підприємства.

Під час перевірки головним бухгалтером ТОВ «СИТЕКО» Сахнєнко К.М. надана довідка від 18.08.2014 року про відсутність на вказаному підприємстві касової книги, встановленого ліміту залишків готівкових коштів в кас, а також зазначено про оплату праці відповідно до зарплатного проекту на електронні банківські картки (Том 2 а.с. 183). Суд зазначає, що вказана довідка підписана уповноваженою особою позивача - головним бухгалтером Сахненко К.М. та скріплена печаткою підприємства.

Відповідно до п.1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління національного банку 15.12.2004 № 637, готівкова виручка (виручка) - сума фактично одержаних готівкових коштів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і позареалізаційні надходження; готівкові розрахунки - платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Відповідно до п. 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління національного банку 15.12.2004 № 637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

Суд також зазначає, що не бере до уваги твердження апелянта про надання касової книги перевіряючим, оскільки її було надано вже після проведення перевірки, а саме 04.09.2014 року (Том 2 а.с. 210) про що свідчить фотокопія журналу реєстрації вхідної кореспонденції відділу контролю за проведенням розрахункових операцій у правління податкового та митного аудиту ГУ Міндоходів в Одеській області (отримано лист ТОВ "Ситеко" з додатками від 01.09.2014 року). Вказані обставини підтвердив допитаний у суді першої інстанції свідок - головний державний інспектор сектору організації розгляду звернень громадян та забезпечення доступу до публічної інформації управління реєстрації платників та електронних сервісів ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області Папіджанов С.З.

Відповідно до ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 року №436/95 у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами-громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України , до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за не оприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Таким чином відповідачем правомірно застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 100000 грн.

Слід також зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Згідно з ч.1 ст. 69 та ч.1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст.86 КАС України , суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Ситеко" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень належним чином не обґрунтовані, не підтверджені наявними у справі матеріалами та задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Ситеко", - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року по справі № 815/232/15, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Ухвалу складено у повному обсязі - 16 вересня 2015 року.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя С.І. Жук