Рішення

від 09.09.2015 по справі 910/16513/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2015Справа №910/16513/15

За позовомТовариства з додатковою відповідальністю "Петрівський завод СМІК" доКиївської міської ради провизнання договору оренди землі недійсним Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача:Гораєвський Л.Ю. - представник за довіреністю; Куровський М.С. - представник за довіреністю; від відповідача:Глобенко Л.В. - головний спеціаліст;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Петрівський завод СМІК" (надалі - ТДВ "Петрівський завод СМІК") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання договору оренди землі недійсним.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що під час укладення Договору оренди земельних ділянок позивача з боку Київської міської ради було введено в оману, а саме, не повідомлено про недоліки земельної ділянки. Крім того, як на підставу для визнання Договору недійсним позивач вказує на те, що відповідачем в односторонньому порядку було вчинено дії щодо зміни орендної ставки з 1,5% на 3%.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.06.2015 р. порушено провадження у справі №910/16513/15, розгляд справи призначено на 14.08.2015 р.

Представник позивача в судове засідання 14.08.2015 р. з'явився, подав клопотання про продовження строку розгляду спору на 15 днів та відкладення розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання 14.08.2015 р. з'явився, подав відзив на позовну заяву згідно змісту якого проти позовних вимог заперечує вказуючи на те, що приведення у відповідність орендної ставки за договором оренди врегульовано та передбачено, зокрема ст. 288 Податкового кодексу України, тому заступником прокурора міста Києва було пред'явлено позов до ТДВ "Петрівський завод СМІК" про внесення змін до договору оренди, який було задоволено в повному обсязі рішенням господарського суду міста Києва від 12.06.2015 р. по справі №910/10793/15. Крім того, представник Київської міської ради зазначає, що спрний Договір оренди земельної ділянки було укладено на підставі рішення господарського суду міста Києва від 12.05.2008 р. по справі №21/18 саме з ініціативи позивача, а тому на думку відповідача твердження позивача про введення його в оману є безпідставними. При цьому, представник відповідача на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.08.2015 р. продовжено строк розгляду спору до 10.09.2015 р. та у зв'язку із клопотанням позивача, а також необхідністю дослідження поданих сторонами доказів, розгляд справи було відкладено на 09.09.2015 р.

09.09.2015 р. представником позивача через загальний відділ суду було подано клопотання про поновлення строків позовної давності.

Представники позивача в судове засідання 09.09.2015 р. з'явились, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити. Проти заяви відповідача про застосування строку позовної давності заперечують.

Представник відповідача в судове засідання 09.09.2015 р. з'явився, проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні 09.09.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено судом, рішенням господарського суду міста Києва від 12.05.08 р. у справі №21/18 за позовом ВАТ "Петрівський завод "СМІК" до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про визнання права землекористування, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено частково, а саме: визнано з моменту державної реєстрації ВАТ "Петрівський завод "СМІК" землекористувачем земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:85:242:0037, 8000000000:85:242:0088, 8000000000:85:242:0103, 8000000000:85:242:0104, загальною площею 5,6 га по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі м. Києва; визнано укладеним з дня набрання даним рішенням законної сили, договір оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:85:242:0037, 8000000000:85:242:0088, 8000000000:85:242:0103, 8000000000:85:242:0104, загальною площею 5,6 га по вул. Сирецькій, 33, у Подільському районі м. Києва в редакції, яка підписана ВАТ "Петрівський завод "СМІК" та відповідає вимогам Закону України "Про оренду землі" та Типової форми договорів оренди, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. №220 та передачею даних земельних ділянок з моменту набрання чинності судового рішення на умовах, визначених цим договором; зобов'язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) зареєструвати договір оренди земельної ділянки з усіма додатками, що є його невід'ємними частинами, між орендодавцем - Київською міською радою та орендарем - Відкритим акціонерним товариством "Петрівський завод "СМІК" у встановленому порядку.

Договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів реєстрації договорів 22.10.2008 р. за №85-6-00421, про що свідчить відповідна відмітка на екземплярі Договору оренди земельних ділянок, копія якого наявна в матеріалах справи.

Отже, між Київською міською радою (орендодавець) та ВАТ "Петрівський завод "СМІК" (ТДВ "Петрівський завод СМІК") (орендар) укладено Договір оренди земельних ділянок, відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 08.12.2005 р. №з-24 "Про передачу Відкритому акціонерному товариству "Петрівський завод стінових матеріалів і конструкцій" земельних ділянок для експлуатації та обслуговування існуючих будівель та споруд майнового комплексу на вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі м. Києва передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельні ділянки (далі - об'єкт оренди або земельні ділянки), визначену цим Договором.

Об'єктом оренди відповідно до цього Договору є Земельні ділянки з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул. Сирецька, 33, у Подільському районі м. Києва;

- розмір 52 325 кв.м. - 8 000 000 000:85:242:0037, 2 865 кв. м. - 8 000 000 000:85:242:0088, 351 кв. м. - 8 000 000 000:85:242:0103, 198 кв.м. - 8 000 000 000:85:242:0104;

- цільове призначення - для експлуатації та обслуговування існуючих будівель та споруд майнового комплексу з подальшою реконструкцією на вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі м. Києва;

- кадастрові номери - 8 000 000 000:85:242:0037, 8 000 000 000:85:242:0088, 8 000 000 000:85:242:0103, 8 000 000 000:85:242:0104 (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 2.3 Договору земельні ділянки, які передаються в оренду, не мають недоліків, що можуть перешкоджати їх ефективному використанню.

Згідно із п. 2.2 Договору нормативна грошова оцінка земельних ділянок складає:

- відповідно до витягу з технічної документації №Ю-28353/2004 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8 000 000 000:85:242:0037 становить 13 875 901,08 грн. згідно довідки від 22.09.2004 року №837;

- відповідно до витягу з технічної документації №Ю-28394/2004 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8 000 000 000:85:242:0088 становить 786 616,71 грн. згідно довідки від 22.09.2004 року №836;

- відповідно до витягу з технічної документації №Ю-28392/2004 нормативна грошова, оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8 000 000 000:85:242:0103 становить 75 321,65 згідно довідки від 22.09.2004 року №835;

- відповідно до витягу з технічної документації №Ю-28393/2004 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8 000 000 000:85:242;0104 становить 38510,29 грн. згідно довідки від 22.09.2004 року №834.

Пунктом 3.1 Договоу визначено, що його укдаено на 15 років.

Згідно із п. 3.2 Договору після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Сторони у п. 4.1 Договору погодили, що визначена договором орендна плата за земельні ділянки становить платіж, який орендар самостійно розраховує та вносить орендодавцеві за користування земельними ділянками у грошовій формі.

Річна орендна плата за Земельні ділянки встановлюється у розмірі 1,5 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього Договору (п.п. 4.2, 4.3 Договору).

У пункті 4.4 Договору встановлено, що зміна нормативної грошової оцінки земельних ділянок та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до цього договору у порядку та у випадках, передбачених законодавством України.

Орендна плата вноситься орендарем рівними частинами за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця на рахунок 33218812700008, КЕКД 13050200 в ГУ ДКУ у м.Києві, МФО 820019. Отримувач: УДК у Подільському р-ні м. Києва, ідентифікаційний код 26077939 (п.4.5 Договору).

Відповідно до п. 6.1 Договору земельні ділянки є переданими в оренду в день державної реєстрації цього Договору. Право на оренду земельних ділянок виникає після державної реєстрації цього Договору (п. 6.2 Договору).

У зв'язку із втратою чинності Закону України "Про плату за землю" та введенням в дію з 01.01.2011 р. Податкового кодексу України заступник прокурора Подільського району м. Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ТДВ "Петрівський завод СМІК" про внесення змін до Договору оренди земельних ділянок №85-6-00421 від 22.10.2008 р., укладеного між позивачем та відповідачем, шляхом викладення п. 4.2 Договору у наступній редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 % від її нормативної грошової оцінки".

Так, рішенням господарсього суду міста Києва від 12.06.2015 р. по справі 910/10793/15 позовні вимоги заступника прокурора Подільського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено повністю та внесено зміни до пункту 4.2 Договору оренди земельних ділянок, укладеного між Київською міською радою та ТДВ "Петрівський завод СМІК", зареєстрованого в книзі записів державної реєстрації договорів 22.10.2008 р. за №85-6-00421, шляхом викладення його в наступній редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативно - грошової оцінки".

Спір у справі виник у зв'язку із оспорюванням позивачем дійсності Договору №85-6-00421 від 22.10.2008 р.

Підставою для недійсності Договору позивачем визначається те, що під час укладення Договору оренди земельних ділянок позивача з боку Київської міської ради було введено в оману, а саме, не повідомлено про недоліки земельної ділянки, а також те, що відповідачем в односторонньому порядку було вчинено дії щодо зміни орендної ставки з 1,5% на 3%.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з абз. 4 п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вже зазначалось судом, однією з підстав для визнання спірного договору недісним позивач зазначає те, що відповідачем в односторонньому порядку було вчинено дії щодо зміни орендної ставки з 1,5% на 3%.

Проте, суд з такими твердженнями погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Так, рішенням господарського суду міста Києва від 12.06.2015 р. по справі 910/10793/15 було встановлено дотримання відповідачем визначеного законом порядку доведення до відома населення рішення Київської міської ради від 28.02.2013 р. №89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України" шляхом опублікування цього рішення в газеті "Хрещатик" №33 від 02.04.2013 р.

Крім того, судом також було встановлено, що Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) листом №05704-10400 від 23.05.13 р. повідомляв позивача про прийняте Київською міською радою рішення від 28.02.2013 р. №89/9146, необхідність внесення змін до Договору оренди земельних ділянок 22.10.2008 р. та умови укладення договору про внесення змін до вказаного договору.

Крім того, листом ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві вих. №554/10/26-56-15-03-14 від 17.01.2015 р. ТДВ "Петрівський завод СМІК" також було проінформовано про прийняте Київською міською радою рішення та необхідність внесення змін до спірного Договору.

Таким чином, посилання позивача на односторонню зміну орендної ставки визнаються судом безпідставними та необгрунтованими.

Більш того, варто зазначити, що примусове збільшення орендної плати як підстави для недійсності правочину не кореспондується із загальними підствами недійсності правочинів встановлених ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України.

Стосовно посилань позивача на введення його відповідачем в оману під час укладення спірного Договору, що полягає у неповідомленні недоліків земельної ділянки, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Отже, підставою для визнання правочину недійсним відповідно до зазначеної норми, є введення однією стороною іншої сторони правочину в обман щодо обставин, які мають істотне значення. Якщо особа, яка вчинила правочин (ч. 1 ст. 229 ЦК України), помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з роз'ясненнями, наданими в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, котрі беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони даного правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, в даному випадку позивач.

Однак, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження доводів позивача, враховуючи, що положення статті 33 ГПК України, передбачають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Більш того, як встановлено судом спірний Договір було укладено на підставі рішення господарського суду міста Києва від 12.05.08 р. у справі №21/18 в редакції запропонованій саме позивачем.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, позивачем не доведено наявність та обґрунтованість обставин викладених у позовній заяві та підстав для визнання недійсним Договору оренди земельних ділянок, укладеного між Київською міською радою та ТДВ "Петрівський завод СМІК", зареєстрованого в книзі записів державної реєстрації договорів 22.10.2008 р. за №85-6-00421.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про визнання недійсним Договору.

Крім цього, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності для захисту порушеного права встановлено тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Посилання позивача викладені ним в клопотанні про поновлення строків позовної давності не приймаються судом до уваги, оскільки в даному випадку позивач був обізнаний з редакцією спірного Договору, оскільки був ініціатором його укладення.

При цьому, відповідно до п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Отже, оскільки судом встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес позивача не порушено у вирішенні даного спору позовна давність не застосовується.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю "Петрівський завод СМІК" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з додатковою відповідальністю "Петрівський завод СМІК" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписаний - 14.09.2015 р.

Суддя Ю.О. Підченко