Рішення

від 16.09.2015 по справі 910/18043/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2015Справа №910/18043/15

за позовом: Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», м.Київ, ЄДРПОУ 04713033

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізний кулак», м.Київ, ЄДРПОУ 38638864

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Сонар», м.Київ, ЄДРПОУ 39556992

про визнання договору недійсним

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Шапран Л.І. - по дов.

від відповідача 1: Марченко А.І. - по дов.

від відповідача 2: Марченко А.І. - по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізний кулак», м.Київ та відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Сонар», м.Київ про визнання договору б/н від 02.06.2015р. про відступлення права вимоги недійсним.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на те, що оспорюваний правочин укладено відповідачами з порушеннями приписів Цивільного кодексу України, зокрема, за твердженнями заявника, умовами договору №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р. передбачено заборону на передання без попереднього погодження з контрагентом тексту договору, будь-яких матеріалів, інформації та відомостей за правочином. Вказані обставини, на думку Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», свідчать про наявність підстав для визнання договору б/н від 02.06.2015р. про відступлення права вимоги недійсним.

Відповідач 1 у судовому засіданні 16.09.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на відповідність оспорюваного правочину вимогам чинного законодавства.

Відповідач 2 у відзиві б/н від 27.07.2015р. та поясненнях б/н від 14.09.2015р. проти позову Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» також заперечив з огляду на те, що за договором б/н від 02.06.2015р. первісним кредитором було передано новому кредитору саме право вимагати сплати заборгованості за договором №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р., обмежень для чого між позивачем та відповідачем 1 у договорі №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р. не передбачено.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 16.09.2015р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши всі представлені докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, в тому числі, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Зі ст.513 цього Кодексу вбачається, що правочин стосовно заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст.516 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що 02.06.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Залізний кулак» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Сонар» (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до п.1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові і стає кредитором за договором №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р. про надання послуг з охорони, укладеним між первісним кредитором та Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця».

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Пунктом 1.2 договору б/н від 02.06.2015р. про відступлення права вимоги передбачено, що новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», що є замовником за договором №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р. про надання послуг з охорони, належного виконання всіх своїх зобов'язань за основним правочином.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.4.1 договору б/н від 02.06.2015р.).

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Як встановлено судом, оспорюваний правочин було підписано директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізний кулак» М.С.Гуриним та директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Сонар» М.В.Машталєр.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору б/н від 02.06.2015р. про відступлення права вимоги недійсним, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору відступлення права вимоги, а отже, спірний правочин було вчинено 02.06.2015р.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Як зазначалось вище, в обґрунтування позовних вимог заявник посилався на те, що оспорюваний правочин укладено відповідачами з порушеннями приписів Цивільного кодексу України, зокрема, за твердженнями заявника, умовами договору №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р. передбачено заборону на передання без попереднього погодження з контрагентом тексту договору, будь-яких матеріалів, інформації та відомостей за правочином. Вказані обставини, на думку Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», свідчать про наявність підстав для визнання договору б/н від 02.06.2015р. про відступлення права вимоги недійсним.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вказувалось вище, відповідно до п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

В силу ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.516 Цивільного кодексу України ).

З аналізу наведених норм слідує, що, за загальним правилом, відступлення права вимоги здійснюється без згоди боржника, оскільки не погіршує становище останнього та не зачіпає його інтересів. Тобто заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг та порядок виконання боржником своїх обов'язків, а особа кредитора, на користь якої повинно бути здійснене таке виконання, не має істотного значення для боржника, адже внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у конкретному зобов'язанні, а не заміна сторони в договорі.

Утім, враховуючи, що норма ст.516 Цивільного кодексу України має диспозитивний характер, сторони договору можуть передбачити необхідність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні або ж взагалі обумовити заборону на відступлення права вимоги. Аналогічну правову позицію наведено у постановах від 03.07.2014р. та від 14.05.2014р. Вищого господарського суду України по справах №910/12929/13 та №922/846/13-г.

Як зазначалось судом, право вимоги, яке було відступлене відповідачем 1 на користь відповідача 2 за оспорюваним правочином, виникло на підставі договору №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р. про надання послуг з охорони, укладеного між первісним кредитором та Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця».

За умовами п.1.1 договору №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р. замовник (позивач) доручає, а виконавець (відповідач 1) бере на себе зобов'язання забезпечити цілодобову охорону території та об'єктів локомотивного депо Дарниця, відповідно до Інструкції про порядок організації, забезпечення та здійснення охорони території та об'єктів локомотивного депо Дарниця, яка є невід'ємною частиною правочину, а замовник зобов'язується своєчасно сплачувати вартість послуг виконавця.

Господарський суд зазначає, що умовами укладеного між позивачем та відповідачем 1 правочину не передбачено заборони у розумінні ст.516 Цивільного кодексу України на заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги) без отримання попередньої згоди боржника.

Одночасно, суд не приймає до уваги, посилання заявника на п.1.1 договору №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р., згідно з яким сторони погодились, що текст договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються договору, є конфіденційними і не можуть передаватись третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони правочину, крім випадків, коли таке передавання пов'язане з отримання офіційних дозволів, документів для виконання договору або сплати податків, інших обов'язкових платежів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, що регулює зобов'язання сторін за правочином, оскільки умовами наведеного пункту передбачено заборону на передання конфіденційної інформації, що ніяким чином не обмежує фактичної можливості передання кредитором права вимоги до боржника.

При цьому, слід зазначити, що заміна кредитора у зобов'язанні, що у даному випадку здійснена шляхом укладання договору про відступлення права вимоги, фактично передбачає перехід від однієї особи (первісного кредитора) до іншої особи (нового кредитора) саме наявних кредиторських вимог. У даному випадку під кредиторськими вимогами слід розуміти право вимагати виконання грошових зобов'язань до боржника, у тому числі, щодо внесення плати за відповідним правочином.

Суд зауважує, що з переходом права вимоги не здійснюється заміни сторони в основному договорі, а саме, до відповідача 2 не переходять обов'язки відповідача 1 щодо здійснення охорони об'єкту на умовах, визначених договором №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р.

Вказані висновки суду повністю узгоджуються з умовами договору №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р., відповідно до яких означений правочин діяв до 31.03.2015р. Доказів продовження терміну його дії матеріали справи не містять.

Тобто, на момент укладання оспорюваного правочину (02.06.2015р.) строк дії договору №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р. вже закінчився.

За поясненнями представника відповідача 1, які з боку позивача не заперечені, станом на момент укладання договору б/н від 02.06.2015р. про відступлення права вимоги обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізний кулак» були виконані, тоді як невиконаним залишався обов'язок Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» з оплати наданих послуг. Інших невиконаних зобов'язань за вказаним правочином між позивачем та відповідачем 1 станом на 02.06.2015р. не існувало. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Наведене свідчить, що оспорюваним правочином опосередкована передача саме права вимагати виконання Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» свого обов'язку з внесення плати за договором №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р., заборони на що умови укладеного між позивачем та відповідачем 1 правочину не містять.

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати договір б/н від 02.06.2015р. про відступлення права вимоги таким, що не відповідає вимогам ст.516 Цивільного кодексу України.

Посилання позивача на те, що сторонами спірного правочину не визначено складових права вимоги, що передається за договором б/н від 02.06.2015р., суд вважає такими, що не впливають на юридичну оцінку фактичних обставин справи, оскільки в силу ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одночасно, господарський суд звертає увагу позивача, що відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

При цьому, слід наголосити, що способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Тобто, метою застосування судом певного способу захисту прав та законних інтересів осіб є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Отже, останнє направлене на настання певних юридичних наслідків. Таку позицію наведено у висновках Верховного суду України про практику застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України.

Проте, заявником не наведено, а судом не встановлено, які саме права та законні інтереси позивача, як сторони за договором №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р., було порушено внаслідок укладання відповідачами спірного правочину. При цьому, посилання заявника на передання відповідачем 1 відповідачу 2 конфіденційної інформації суд вважає доказово необґрунтованими, оскільки фактично в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази передачі Товариством з обмеженою відповідальністю «Залізний кулак» Товариству з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Сонар» такої інформації.

До того ж, судом вже неодноразово зазначалось, що нормою ст.514 Цивільного кодексу України передбачено, що внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у конкретному зобов'язанні, а не заміна сторони в договорі.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем не було доведено наявності підстав для визнання недійсним договору б/н від 02.06.2015р. про відступлення права вимоги, суд дійшов висновку, що позов Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» до 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізний кулак», та 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Сонар» про визнання договору б/н від 02.06.2015р. про відступлення права вимоги недійсним, є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Сонар», що викладене у відзиві б/н від 27.07.2015р., про залишення позову без розгляду залишене судом без задоволення з наступних підстав.

Пунктом 2 ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Відповідно до п.4.8 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» наявність обставин, зазначених у п.2 ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України, має доводитися заінтересованою стороною, зокрема, шляхом подання належним чином завіреної копії ухвали суду про порушення провадження у справі зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

За таких обставин, залишення позову без розгляду з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України, можливе лише у випадку існування справи між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, тобто, тотожної.

Згідно з п.3.12 вказаної вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Обґрунтовуючи заявлене клопотання, відповідач 2 зазначив, що в провадженні господарського суду міста Києва знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Сонар» до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення заборгованості за договором №ПЗ/Т-15141/НЮ від 10.02.2015р. в сумі 224 091,37 грн., право вимоги якої перейшло до відповідача 2 на підставі договору б/н від 02.06.2015р. про відступлення права вимоги

Проте, як вказувалось вище, обов'язковою умовою залишення позову без розгляду на підставі п.2 ст.81 Господарського процесуального кодексу України є тотожний склад сторін у спорі, той же предмет та підстави позову.

Однак, як встановлено вище, господарським судом міста Києва розглядається спір з іншим предметом, підставами та суб'єктним складом учасників судового процесу (справа №910/14835/15).

За таких обставин, враховуючи все наведене вище, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, що клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Сонар» про залишення позову без розгляду є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», м.Київ до 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізний кулак», м.Київ та 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Сонар», м.Київ про визнання договору б/н від 02.06.2015р. про відступлення права вимоги недійсним.

У судовому засіданні 16.09.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 21.09.2015р.

Суддя М.О. Любченко