Рішення

від 16.09.2015 по справі 910/18341/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2015Справа №910/18341/15

За позовомСпільного українсько-російського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТ» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Капітал Інвест» простягнення 79 407,19 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Жадько О.Є. від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Спільне українсько-російське підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТ» (надалі - «Підприємство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Капітал Інвест» (надалі - «Товариство») про стягнення 79 407,19 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору поставки №140 від 14.08.2013 р. позивач поставив товар, а відповідач зобов'язання з оплати поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 42 240,00 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 141,96 грн., 3% річних у розмірі 1 975,44 грн. та інфляційних у розмірі 32 049,79 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання, а також витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 2 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.07.2015 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 19.08.2015 р.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 19.08.2015 р. та 07.09.2015 р. розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних доказів.

Представник позивача в судове засідання з'явилася, вимоги ухвал суду виконала, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 01014, м. Київ, пров. Мічуріна, 3/2, л. А, оф. 11, на яку було відправлено ухвалу суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №20998376 від 10.08.2015 р., матеріалами справи та вказано в позові.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Суд відзначає, що відповідач отримав ухвалу про порушення провадження у справі 24.07.2015 р., а відтак саме з цього моменту був обізнаний про наявність даного провадження, і міг скористатися наданим йому правом на подання відзиву в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В той же час, суд обмежений строками розгляду справи на підставі приписів ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, а оскільки сторони були повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.08.2013 р. між Підприємством (постачальник) та Товариством (покупець) було укладено договір поставки №140 (надалі - «Договір»), за змістом п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві продукцію, сировину для харчової промисловості, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію.

Пунктом 3.4 Договору визначено, що продукція вважається переданою покупцеві з моменту її фактичної передачі йому разом з необхідними супровідними документами та підписання покупцем відповідного документу про прийняття цієї продукції. З цього моменту покупець набуває право власності на продукцію. Ризик випадкового знищення або пошкодження продукції переходить від постачальника до покупця з моменту набуття ним права власності.

Відповідно до п. 4.3 Договору розрахунки за фактичну кількість поставленої продукції покупець здійснює з постачальником у безготівковій формі в гривнях, за фактом поставки протягом 5 календарних днів після набуття покупцем права власності на продукцію (п. 3.4 договору). Днем оплати вважається день списання банком коштів з поточного рахунку покупця.

На виконання умов Договору на користь відповідача було поставлено продукцію на суму 42 240,00 грн., що підтверджується накладною №3/2 від 03.12.2013 р.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого згідно Договору товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі суму 42 240,00 грн.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (накладною №3/2 від 03.12.2013 р.) підтверджується передача відповідачу товару згідно Договору на суму 42 240,00 грн.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документа встановленні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», якою передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, вказаний Закон передбачає обов'язковим реквізитом первинного документа підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. №99 встановлено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Довіреність видається довіреній особі під розписку та реєструється у журналі реєстрації довіреностей.

За таких обставин, оформлені відповідним чином довіреності в силу приписів ст. 34 Господарського процесуального кодексу України є допустимими доказами отримання товару.

На підтвердження факту отримання відповідачем товару позивачем надано копію довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №144 від 02.12.2013 р., виданої на ім'я Самоєдного І.Б. Отже, наявний документ є допустимим доказом в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, що засвідчує факт отримання товару відповідачем, та відповідно переходу права власності на отриманий товар.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.3 Договору розрахунки за фактичну кількість поставленої продукції покупець здійснює з постачальником у безготівковій формі в гривнях, за фактом поставки протягом 5 календарних днів після набуття покупцем права власності на продукцію.

За таких обставин, враховуючи умови Договору суд приходить до висновку, що заборгованість відповідача за поставлений товар становить 42 240,00 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача на підставі Договору за переданий товар. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Товариством обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Підприємства про стягнення з Товариства заборгованості у розмірі 42 240,00 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 141,96 грн., 3% річних у розмірі 1 975,44 грн. та інфляційних у розмірі 32 049,79 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 09.12.2013 р. по 09.06.2014 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 9.6 Договору за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні за прострочення виконання грошового зобов'язання починаючи з 09.12.2013 р., проте суд здійснює перерахунок з огляду на наступне.

Положеннями п. 4.3 Договору передбачений обов'язок відповідача оплатити поставлену продукцію протягом 5 календарних днів, а факт поставки такої продукції на користь відповідача відбувся 03.12.2013 р., що підтверджується накладною №3/2 від 03.12.2013 р.

Таким чином, зобов'язання з оплати поставленої продукції за Договором відповідачем мало бути виконане у строк до 09.12.2013 р. (оскільки останній день виконання робіт припадає на вихідний, а відтак згідно з приписами ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України переноситься на понеділок).

З огляду на викладене, правомірним є стягнення з відповідача пені у розмірі 3 126,92 грн., обрахованої за період прострочення з 10.12.2013 р. по 09.06.2014 р., а також 3% річних у розмірі 1 971,97 грн. за період прострочення з 10.12.2013 р. по 30.06.2015 р. В іншій частині пеня та 3% річних нараховані неправомірно (без врахування приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та, враховуючи відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог, вважає за можливе стягнути з відповідача інфляційні у розмірі 32 049,79 грн.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь Підприємства заборгованості у розмірі 42 240,00 грн., пені у розмірі 3 126,92 грн., 3% річних у розмірі 1 971,97 грн. та інфляційних у розмірі 32 049,79 грн.

В іншій частині (пеня у розмірі 15,04 грн. та 3% річних у розмірі 3,47 грн.) в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стосовно заявлених позивачем до відшкодування витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 2 000,00 грн. суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

25.05.2015 р. між адвокатом Жадько Оленою Єсубівною та Підприємством (клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги №3, відповідно до п.1.1 якого адвокат зобов'язується за дорученням клієнта на умовах та в порядку, передбачених цим договором, надати правову допомогу клієнту, яка полягає у представництві інтересів клієнта перед фізичними особами, у всіх установах, підприємствах, організаціях, товариствах будь-якої підпорядкованості та форми власності, в органах влади і управління, органах місцевого самоврядування, в тому числі в державних адміністраціях, органах внутрішніх справ, органах Державної автомобільної інспекції України, прокуратури, органах Державної фіскальної служби України, органах державної виконавчої служби, інших правоохоронних органах, страхових компаніях, банківських установах, Службі Безпеки України, Секретаріаті Президента України, Кабінеті Міністрів України, Верховній Раді України, в органах нотаріату, перед юридичними та фізичними особами, в усіх судових установах, в тому числі третейських судах тощо, а клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар за надану правову допомогу та, у випадку необхідності, фактичні витрати, пов'язані з виконанням договору.

Пунктом 1.5 Договору визначено, що договір буде вважатися виконаним і у зв'язку з укладенням мирової угоди по справі або інших порозумінь з Товариством в позасудовому порядку.

Позивачем було оплачено вартість наданих згідно договору про надання правової допомоги №3 від 28.05.2015 р. послуг, що підтверджується платіжним дорученням №0140 від 28.05.2015 р.

Суд відзначає, що адвокат Жадько О.Є. підготувала та подала позовну заяву від 30.06.2015 р., а також надавала документи по справі та пояснення по суті спору, та брала участь в судовх засіданнях, а відтак виконала зобов'язання передбачені договором про надання правової допомоги №3 від 28.05.2015 р.

За таких обставин суд приходить до висновку, що витрати позивача на оплату послуг адвоката співрозмірні та адекватні ціні позову та складності справи, а з урахуванням часткового задоволення судом позовних вимог Підприємства, такі витрати підлягають покладенню на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Спільного українсько-російського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТ» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Капітал Інвест» (01014, м. Київ, пров. Мічуріна, 3/2, л. А, оф. 11; ідентифікаційний код 37883265) на користь Спільного українсько-російського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТ» (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 40; ідентифікаційний код 14346323) заборгованість у розмірі 42 240 (сорок дві тисячі двісті сорок) грн. 00 коп., пеню у розмірі 3 126 (три тисячі сто двадцять шість) грн. 92 коп., 3% річних у розмірі 1 971 (одна тисяча дев'ятсот сімдесят одна) грн. 97 коп., інфляційні у розмірі 32 049 (тридцять дві тисячі сорок дев'ять) грн. 79 коп., судовий збір у розмірі 1 826 (одна тисяча вісімсот двадцять шість) грн. 58 коп. та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 1 999 (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 54 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.09.2015 р.

Суддя В.П. Босий