Рішення

від 16.09.2015 по справі 910/18344/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2015Справа №910/18344/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська господарча компанія», м.Бориспіль, ЄДРПОУ 33094698

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент-Торг», м.Київ, ЄДРПОУ 25642797

про стягнення 38 653,19 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська господарча компанія», м.Бориспіль звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент-Торг», м.Київ про стягнення заборгованості в сумі 38 653,19 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Континент-Торг» умов договору №У-3 від 01.01.2012р. поставки в частині оплати товару в обсязі та строки, визначені укладеним між сторонами правочином, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у відзиві б/н від 30.07.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що між сторонами було укладено договір №У-1 від 01.01.2013р., що на думку Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент-Торг», припиняє його зобов'язання за спірним правочином.

Позивач та відповідач у судове засідання 16.09.2015р., як і в попереднє засідання суду, не з'явились, представників не направили, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористались.

Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська господарча компанія» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Континент-Торг» були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявних у матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням позивача на теперішній час є: 08306, Київська область, м.Бориспіль, вул.Радгоспна, буд.1; відповідача: 03146, м.Київ, Святошинський район, вул.Якуба Колоса, буд.15.

На вказані адреси судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвалу від 26.08.2015р. з метою повідомлення сторін про час та місце розгляду справи.

Кореспонденція, що скерована на адресу позивача, була повернута до суду з відміткою «За закінченням встановленого терміну зберігання».

Про вручення відповідачу наведеної судової кореспонденції свідчить поштове повідомлення №0103035744448.

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресами сторін, які зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення учасників судового процесу про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у сторін можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалою від 26.08.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З приводу неявки сторін в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 26.08.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а клопотань про відкладення розгляду справи ані позивачем, ані відповідачем не заявлялось.

До того ж, судом прийнято до уваги, що всіма учасниками судового процесу було висловлено свою правову позицію по суті спору.

За висновками суду, незважаючи на те, що сторони не з'явились в судове засідання 16.09.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі представлені документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська господарча компанія» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Континент-Торг» (покупець) було укладено договір №У-3 на поставку товару, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити на умовах DDP (згідно з правилами Інкотермс в редакції 2010р.) продукцію торговельних марок «Luxy» та «Помічниця», згідно із замовленнями покупця та товарно-супровідною документацією.

Постачальник зобов'язався оплачувати товар за цінами, що наведені у специфікації з урахуванням знижок. Ціна товару з округленням до цілих копійок, що зазначається у видаткових накладних, не повинна відрізнятись від специфікації (п.3.1 договору №У-3 від 01.01.2012р.).

За умовами п.7.1 договору №У-3 від 01.01.2012р. останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012р. Якщо жодна зі сторін письмово не менш як за тридцять календарних днів до запланованої дати припинення дії договору не повідомить іншу про намір до припинення його дії, договір вважається переукладеним на наступні дев'яносто календарних днів.

Наразі, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розмінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази, висловлення будь-яким з контрагентів за договором №У-3 від 01.01.2012р. наміру щодо його припинення у порядку п.7.1 спірного правочину.

При цьому, суд зауважує, що факт існування між сторонами інших договірних відносин з поставки товару не свідчить про виявлення контрагентами наміру про припинення договору №У-3 від 01.01.2012р.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №У-3 від 01.01.2012р. на поставку товару як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст.663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вказувалось вище, за умовами п.1.1 договору №У-3 від 01.01.2012р. позивач зобов'язався поставляти відповідачу товар на умовах DDP (згідно з правилами Інкотермс в редакції 2010р.).

У п.2.1 спірного правочину контрагентами погоджено наступні адреси поставки: вул.Я.Коласа, 10; вул.Я.Коласа, 15; проспект Свободи, 26; вул.Уборевича, 23.

Поставка товару на кожний склад здійснюється транспортом постачальника та за його рахунок (п.2.2 договору №У-3 від 01.01.2012р.).

За твердженнями позивача, на виконання умов договору №У-3 від 01.01.2012р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська господарча компанія» було поставлено відповідачу товар на загальну суму 38 653,19 грн., на підтвердження чого представлено до матеріалів справи видаткові накладні за період з 06.11.2013р. по 25.03.2014р., в яких міститься посилання на вказаний договір.

У судовому засіданні 05.08.2015р. судом було оглянуто оригінали видаткових накладних та встановлено, що останні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками суб'єктів господарювання без жодних зауважень та заперечень.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу накладні, господарський суд виходить з наступного:

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалами 20.07.2015р. та від 05.08.2015р. судом було зобов'язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача товару в межах договору №У-3 від 01.01.2012р. на суму 38 653,19 грн.

Відповідачем факту належного виконання заявником своїх обов'язків за спірним правочином в частині поставки товару за договором №У-3 від 01.01.2012р. у період з 06.11.2013р. по 25.03.2014р. на загальну суму 38 653,19 грн. не спростовано.

Отже, господарський суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо неналежного виконання продавцем прийнятих за договором зобов'язань з передання товару.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська господарча компанія» було належним чином виконано свої обов'язки з поставки Товариству з обмеженою відповідальністю «Континент-Торг» в межах договору №У-3 від 01.01.2012р. товару у період з 06.11.2013р. по 25.03.2014р. на загальну суму 38 653,19 грн.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами п.3.2 договору №У-3 від 01.01.2012р. покупець вчасно сплачує кожну партію переданого постачальником товару по мірі її реалізації не пізніше тридцяти банківських днів з дати реалізації, але у будь-якому випадку не раніше моменту надання постачальником всіх документів, що підтверджують постачання товару. Зобов'язання по сплаті вважається виконаним з моменту списання коштів з банківського рахунку.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалою від 26.08.2015р. відповідача було зобов'язано надати заперечення щодо подальшої реалізації товару, отриманого від позивача.

Проте, відповідачем витребуваних пояснень надано не було, належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів нереалізації товару, поставленого заявником, не представлено.

Суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні № 7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги позицію Конституційного суду України та момент фактичного виникнення у позивача дебіторської заборгованості в заявленому до стягнення розмірі, враховуючи відсутність у відповідача ґрунтовних заперечень з приводу розміру фінансових зобов'язань перед заявником, з огляду на всі фактичні обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати в повному обсязі боргу, який виник у відповідача на підставі договору №У-3 від 01.01.2012р., настав. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 24.04.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5011-13/15613-2012р.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Континент-Торг» свої обов'язки з оплати товару, отриманого на підставі договору №У-3 від 01.01.2012р., виконано не було, грошові кошти за продукцію на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська господарча компанія» не перераховано.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалами від 20.07.2015р., від 05.08.2015р. та від 26.08.2015р. судом було зобов'язано відповідача надати докази повного чи часткового виконання своїх грошових зобов'язань за договором №У-3 від 01.01.2012р. поставки.

Однак, відповідачем витребуваних доказів надано не було, факту належного виконання своїх грошових зобов'язань перед позивачем не доведено.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Одночасно, твердження відповідача про припинення зобов'язань сторін за договором №У-3 від 01.01.2012р. з огляду на укладання іншого договору поставки, а саме №У-1 від 01.01.2013р., суд вважає безпідставними та такими, що не нівелюють обов'язку Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент-Торг» оплатити товар, поставлений на підставі договору №У-3 від 01.01.2012р.

Як вказувалось вище, за приписами ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст.598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Інші підстави припинення зобов'язань наведено у ст.ст.600-609 Цивільного кодексу України.

Наразі, господарський суд зазначає, що факт укладання між сторонами договору У-1 від 01.01.2013р., яким врегульовано правовідносини з поставки товару, не свідчить про автоматичне припинення зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська господарча компанія» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент-Торг» за договором №У-3 від 01.01.2012р.

До того ж, умова договору №У-1 від 01.01.2013р. стосовно того, що після його підписання всі попередні договори, листування, попередні угоди та протоколи про наміри з питань, що стосуються даного договору, втрачають юридичну силу, ніяким чином не впливає на правовідносин сторін за договором №У-3 від 01.01.2012р., оскільки відповідні зміни до договору №У-3 від 01.01.2012р. у встановленому законом порядку внесено не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Крім того, судом вже зазначалось, що у всіх спірних видаткових накладних містяться посилання саме на договір №У-3 від 01.01.2012р.

Одночасно, суд вважає за необхідне зазначити, що діюче законодавства не встановлює будь-яких обмежень відносно існування між сторонами одночасно декількох договорів, зокрема, з поставки товару.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що заперечення відповідача, які наведено у відзиві б/н від 30.07.2015р., є необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду щодо наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент-Торг» заборгованості за договором №У-3 від 01.01.2012р. в розмірі 38 653,19 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку щодо задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська господарча компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент-Торг» про стягнення заборгованості в сумі 38 653,19 грн.

З огляду на приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська господарча компанія», м.Бориспіль до Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент-Торг», м.Київ про стягнення заборгованості в сумі 38 653,19 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент-Торг» (03146, м.Київ, Святошинський район, вул.Якуба Коласа, буд.15, ЄДРПОУ 25642797) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська господарча компанія» (08306, Київська область, м.Бориспіль, вул.Радгоспна, буд.1, ЄДРПОУ 33094698) заборгованість в сумі 38 653,19 грн. та судовий збір в розмірі 1827 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 16.09.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 21.09.2015р.

Суддя М.О. Любченко