Рішення

від 16.09.2015 по справі 910/19741/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2015Справа №910/19741/15

за позовом: Центрального спортивного клубу Збройних сил України, м.Київ, ЄДРПОУ 08506791

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України», м.Київ, ЄДРПОУ 22599262

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Міністерства оборони України, м.Київ ЄДРПОУ 00034022

про стягнення 64 733,42 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Коба Т.Ю.- по дов.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: Ігнатенко Ю.М. - по дов.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Центральний спортивний клуб Збройних сил України, м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України», м.Київ про стягнення грошових коштів в сумі 54 242, 86 грн.

21.08.2015р. Центральним спортивним клубом Збройних сил України подано до господарського суду заяву №795 від 19.08.2015р., в якій позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 64 733,42 грн.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява №795 від 19.08.2015р. Центрального спортивного клубу Збройних сил України відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останній.

Під час розгляду спору у судовому засіданні 16.09.2015р. позивачем зазначено, що заявлена до стягнення сума грошових коштів складається з основного боргу в сумі 63 008,78 грн. та пені в розмірі 1724,64 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №7/24ДДНМЗ від 25.05.2009р. з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України за період з листопада 2014р. по червень 2015р. в обсязі та у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у судове засідання 16.09.2015р. не з'явився, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.

Проте, за висновками суду, Приватне акціонерне товариство «Телесистеми України» було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 02154, м.Київ, Дніпровський район, Русанівський Бульвар, буд.7. Одночасно, в матеріалах справи, зокрема, у договорі №7/24ДДНМЗ від 25.05.2009р., наявна ще одна адреса відповідача: 04080, м.Київ, вул.Хвойки, 15/15.

На вказані адреси судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвали від 04.08.2015р. та 19.08.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Наразі, наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями підтверджується факт отримання адресатом судової кореспонденції.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою від 19.08.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Ухвалою від 19.08.2015р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Міністерство оборони України.

Третя особа у судовому засіданні 16.09.2015р. позові вимоги Центрального спортивного клубу Збройних сил України підтримала в повному обсязі.

З приводу неявки відповідача в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 19.08.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а клопотань про відкладення розгляду справи відповідачем не заявлялось.

До того ж, за висновками суду, з 06.08.2015р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у відповідача було більш ніж достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач не з'явився в судове засідання 16.09.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі представлені документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.05.2009р. між Центральним спортивним клубом Збройних сил України (виконавець) та Приватним акціонерним товариством «Телесистеми України» (замовник) було укладено договір №7/24ДДНМЗ з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України, відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов'язується надати послуги з розміщення та зберігання на об'єкті військового містечка №64, яке закріплено за виконавцем та розташоване за адресою: м.Київ, Повітрофлотський проспект, 10, обладнання базової станції - ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку вартістю за актом оцінки на 01.03.2009р. 466 879 грн., відповідно до затвердженої схеми розміщення майна, а замовник зобов'язується оплатити цю послугу.

Пунктом 3.1 договору №7/24ДДНМЗ від 25.05.2009р. передбачено, що плата за надані послуги виконавцем з розміщення та зберігання майна замовника встановлюється за результатами домовленості сторін і становить без податку на додану вартість 4000 грн. на місяць.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та погодження Державним департаментом надлишкового майна та земель. Строк дії договору встановлено по 29.02.2012р.

Вказаний правочин з боку Центрального спортивного клубу Збройних сил України підписано начальником В.П.Височиним, а з боку Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» генеральним директором Большешаповим О.В.

Як вбачається з першого аркушу правочину, договір №7/24ДДНМЗ від 25.05.2009р. було погоджено Державним департаментом надлишкового майна та земель 22.05.2009р.

Додатковою угодою №1 від 01.03.2012р. строк дії правочину продовжено до 31.12.2012р.

У додатковій угоді №2 від 01.01.2013р. термін дії спірного договору продовжено до 31.12.2013р.

01.01.2014р. сторонами шляхом укладання додаткової угоди №3 досягнуто згоди щодо продовження терміну дії договору до 31.12.2014р. та зазначено, що у разі, якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не надішле повідомлення про його припинення, договір вважається продовженим на той самий строк і тих же умовах (п.6.2 договору №7/24ДДНМЗ від 25.05.2009р. в редакції додаткової угоди №3 від 01.01.2014р.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалою від 04.08.2015р. сторін було зобов'язано надати пояснення щодо терміну дії договору №7/24ДДНМЗ від 25.05.2009р.

У судовому засіданні 16.09.2015р. представником позивача зазначено, що від відповідача повідомлень про припинення дії договору не надходило, а отже, останній було пролонговано у порядку п.6.2 договору.

Відповідачем витребуваних судом пояснень не надано, факт пролонгації спірного правочину не спростовано.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №7/24ДДНМЗ від 25.05.2009р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За умовами п.2.1 договору №7/24ДДНМЗ від 25.05.2009р. замовник розміщує майно на об'єкті виконавця не раніше дати підписання сторонами договору, акту приймання-передачі виконавцем майна замовника та отримання необхідних дозволів щодо норм санітарної та технічної безпеки функціонування обладнання станції ретранслятора.

Виконавець приймає у замовника майно за актом приймання-передачі. Розміщене замовником на території виконавця майно зберігається (охороняється) відповідно до встановленого загального режиму зберігання (охорони) будівель та споруд військового містечка (п.п.2.2, 2.4 договору №7/24ДДНМЗ від 25.05.2009р.).

Як свідчать матеріали справи, відповідачем було передано, а позивачем прийнято на зберігання майно, а саме обладнання базової станції - ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку, про що сторонами складено акт б/н від 01.07.2010р. приймання-передачі майна замовника.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечувались, у період з листопада 2014р. по червень 2015р. (включно) означене майно розміщувалось та зберігалось на об'єктах Міністерства оборони України, а саме на території військового містечка №64, яке закріплено за виконавцем та розташоване за адресою: м.Київ, Повітрофлотський проспект, 10, що в повному обсязі відповідає умовам п.1.1 укладеного між сторонами правочину.

Наразі, про обґрунтованість тверджень заявника свідчать представлені до матеріалів справи акти №7/24/1329 від 30.11.2014р. на суму 6975,48 грн., №7/24/1475 від 31.12.2014р. на суму 7107,50 грн., №7/24/151 від 31.01.2015р. на суму 7326,56 грн., №7/24/231 від 28.02.2015р. на суму 7552,66 грн., №7/24/362 від 31.03.2015р. на суму 7951,18 грн., №7/24/503 від 30.04.2015р. на суму 8806,31 грн., №7/24-608 від 31.05.2015р. на суму 10034,53 грн. та №7/24/706 від 30.06.2015р. на суму 10254,56 грн.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи судом ухвалами від 04.08.2015р. та від 19.08.2015р. було зобов'язано відповідача надати заперечення у разі наявності щодо належного надання позивачем послуг за договором №7/24ДДНМЗ від 25.05.2009р. у період з листопада 2014р. по червень 2015р.

Однак, відповідачем витребуваних пояснень не представлено, факту належного виконання Центральним спортивним клубом Збройних сил України своїх обов'язків за договором №7/24ДДНМЗ від 25.05.2009р. у період з листопада 2014р. по червень 2015р. не заперечено.

При цьому, за висновками суду, з 06.08.2015р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у відповідача було більш ніж достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті заявленого позову.

Одночасно, про користування у спірний період відповідачем послугами заявника за договором №7/24ДДНМЗ від 25.05.2009р. також свідчать наявні в матеріалах справи докази внесення часткової оплати за спірний період.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Центральним спортивним клубом Збройних сил України у період з листопада 2014р. по червень 2015р. виконувались свої обов'язки за договором №7/24ДДНМЗ від 25.05.2009р. з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як зазначалось вище, п.3.1 договору №7/24ДДНМЗ від 25.05.2009р. передбачено, що плата за надані послуги виконавцем з розміщення та зберігання майна замовника встановлюється за результатами домовленості сторін і становить без податку на додану вартість 4000 грн. на місяць. Нарахування податку на додану вартість на суму плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Плата за перший місяць визначається шляхом коригування базової плати на індекс інфляції за період з базового місяця надання послуг з розміщення та зберігання майна.

Плата за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування суми оплати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п.3.2 договору №7/24ДДНМЗ від 25.05.2009р.).

За умовами п.3.3 договору №7/24ДДНМЗ від 25.05.2009р. плата у розмірі 100% перераховується замовником до спеціального фонду на спеціальний рахунок виконавця в територіальному органі Державного казначейства України щомісячно не пізніше десятого числа місяця, наступного за звітним, на підставі виставлених рахунків.

За послуги з розміщення та зберігання майна відповідача позивачем за період з листопада 2014р. по червень 2015р. (включно) було нараховано плату (з урахуванням коригування на індекс інфляції) на загальну суму 66 008,78 грн.

Після проведення судом перевірки наведеного заявником розрахунку судом встановлено, що останній є арифметично вірним та обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи наведені вище умови спірного правочину, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати послуг, наданих позивачем за період з листопада 2014р. по червень 2015р. (включно) на підставі договору №7/24ДДНМЗ від 25.05.2009р., настав.

Однак, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Приватним акціонерним товариством «Телесистеми України» свої зобов'язання з оплати послуг з розміщення та охорони обладнання базової станції ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку, наданих у період з листопада 2014р. по червень 2015р. (включно), в повному обсязі виконано не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 63 008,78 грн.

Наразі, обставини щодо часткового внесення відповідачем плати за договором №7/24ДДНМЗ від 25.05.2009р., а саме за послуги, надані у листопаді 2014р., підтверджуються наявними в матеріалах справи банківськими виписками з рахунку Центрального спортивного клубу Збройних сил України. Зокрема, з наведених документів вбачається, що 10.04.2015р. Приватним акціонерним товариством «Телесистеми України» перераховано на рахунок заявника 2000 грн. та 18.02.2015р. - 1000 грн.

Ухвалами від 04.08.2015р. та від 19.08.2015р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання своїх грошових зобов'язань за договором №7/24ДДНМЗ від 25.05.2009р.

Проте, відповідачем вимоги суду виконано не було, факт наявності заборгованості перед Центральним спортивним клубом Збройних сил України в розмірі 63 008,78 грн. не спростовано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства України, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Центрального спортивного клубу Збройних сил України до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» про стягнення основного боргу в сумі 63 088,78 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 1724,64 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації і стягується з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені в суми заборгованості (п.3.5 договору №7/24ДДНМЗ від 25.05.2009р.).

Наразі, за порушення відповідачем строків внесення плати за кожен з місяців, за який було прострочено оплату, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення неустойку на загальну суму 1724,64 грн.

Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Як встановлено судом, заявником було невірно визначено початок періоду нарахування неустойки. Наприклад, при нарахуванні пені за порушення строків оплати послуг за листопад 2014р. заявником визначено початок періоду нарахування 10.12.2014р., тоді як вказана дата за умовами укладеного між сторонами правочину є останнім строком внесення плати, а право на нарахування неустойки виникає у заявника лише з 11.12.2014р. Аналогічні помилки заявником допущено при нарахуванні неустойки за прострочення плати за кожен з місяців.

Після проведення власного перерахунку суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача неустойки в сумі 1447,25 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, з урахуванням помилок, які були допущені заявником при нарахуванні неустойки, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Центрального спортивного клубу Збройних сил України до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» про стягнення основного боргу в сумі 63 008,78 грн. та пені в розмірі 1724,64 грн. на зазначені вище суми.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Центрального спортивного клубу Збройних сил України до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» про стягнення основного боргу в сумі 63 008,78 грн. та пені в розмірі 1724,64 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» (02154, м.Київ, Дніпровський район, Русанівський Бульвар, буд.7, ЄДРПОУ 22599262) на користь Центрального спортивного клубу Збройних сил України (03049, м.Київ, Солом'янський район, проспект Повітрофлотський, буд.10, ЄДРПОУ 08506791) основний борг в сумі 63 008,78 грн., пеню в розмірі 1447,25 грн. та судовий збір в сумі 1819,17 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 16.09.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 21.09.2015р.

Суддя М.О. Любченко