Рішення

від 16.09.2015 по справі 910/18757/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2015Справа №910/18757/15

за позовом: Приватного підприємства «Телепорт», м.Київ, ЄДРПОУ 31168810

до відповідача: Дочірнього підприємства «Готельний комплекс «Турист» Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур», м.Київ, ЄДРПОУ 14353417

про стягнення 31 823,93 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судових засіданнях 12.08.2015р. та 19.08.2015р. оголошувались перерви.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Приватне підприємство «Телепорт», м.Київ зернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Дочірнього підприємства «Готельний комплекс «Турист» Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур», м.Київ про стягнення грошових коштів в сумі 36 461,37 грн.

13.08.2015р. Приватним акціонерним товариством «Телепорт» подано до господарського суду заяву б/н від 12.08.2015р., в якій позивач просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 21 140 грн., пеню в розмірі 6259,40 грн., інфляційні втрати в сумі 4088,56 грн. та 3% річних в розмірі 335,97 грн.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява б/н від 12.08.2015р. Приватного підприємства «Телепорт» відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останній.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №38 від 30.04.2013р. оренди обладнання в частині внесення орендної плати за період з березня по червень 2015р. в обсязі та у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у відзиві б/н від 19.08.2015р. зазначив, що порушення грошових зобов'язань за договором №38 від 30.04.2013р. виникло через наявність фінансових ускладнень у господарській діяльності Дочірнього підприємства «Готельний комплекс «Турист» Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур». Одночасно, наведеним учасником судового процесу наголошено на надмірності заявленого до стягнення розміру штрафних санкцій та заявлено клопотання про їх зменшення.

У судовому засіданні 16.09.2015р. сторони не з'явились, представників не направили, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористались. Проте, наведені учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представників Приватного підприємства «Телепорт» та Дочірнього підприємства «Готельний комплекс «Турист» Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 19.08.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що сторони були обізнані про час та місце наступного слухання справи.

Наразі, з огляду на неявку сторін у судове засідання 16.09.2015р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Наразі, судом прийнято до уваги, що учасниками судового процесу вже неодноразово було висловлено свою правову позицію з приводу суті спору.

Клопотань про відкладення розгляду справи від сторін не надходило.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що сторони в процесі розгляду справи 16.09.2015р. не скористались всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з огляду на приписи ст.69 вказаного нормативно-правового акту, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 30.04.2013р. між Приватним підприємством «Телепорт» (орендодавець) та Дочірнім підприємством «Готельний комплекс «Турист» Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» (орендар) було укладено договір №38 оренди обладнання, відповідно до п.п.1.1, 1.2 якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування телевізійні приймачі в кількості 411 одиниць, а орендар сплачує орендодавцю орендну плату.

Додатковою угодою б/н від 30.04.2013р. сторони погодили, що розмір орендної плати за договором №38 від 30.04.2013р. становить 8220 грн. на місяць, в тому числі, податок на додану вартість, виходячи з того, що плата за користування одним телевізійним приймачем складає 20 грн. (з податком на додану вартість).

У додатковій угоді б/н від 01.08.2013р. розмір орендної плати було зменшено до 7940 грн. на місяць з урахуванням податку на додану вартість.

11.04.2014р. контрагентами було укладено додаткову угоду до договору №38 від 30.04.2013р., якою зменшено розмір орендної плати до 6860 грн. на місяць.

Договір вступає в силу з моменту підписання акту прийому-передачі майна та діє 30.04.2014р. з автоматичною пролонгацією терміну його дії на кожен календарний рік.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм статей 759 - 786 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №38 від 30.04.2013р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з оренди майна.

За приписами ст.765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Як зазначалось вище, об'єктом оренди за договором №38 від 30.04.2013р. є телевізійні приймачі.

У додатку №2 від 30.04.2013р. до спірного правочину сторонами було погоджено перелік та загальну кількість телевізійних приймачів, що передаються в оренду відповідачу на підставі договору №38 від 30.04.2013р.

За умовами п.2.1 договору №38 від 30.04.2013р. майно, що орендується, вважається переданим в оренду з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.

Як свідчать матеріали справи, Приватним підприємством «Телепорт» було передано, а Дочірнім підприємством «Готельний комплекс «Турист» Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» прийнято в оренду майно, що є предметом договору №38 від 30.04.2013р. Обставини щодо передачі вказаного майна в оренду відповідачу підтверджуються наявним в матеріалах справи актом прийому-передачі. В акті сторонами погоджено, що все майно передається у комплектному та справному стані.

За твердженнями заявника, які з боку відповідача не заперечувались, протягом дії спірного правочину кількість орендованих Дочірнім підприємством «Готельний комплекс «Турист» Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» приймачів була зменшена до 343 одиниць, в результаті чого сторонами і було досягнуто згоди щодо зменшення розміру щомісячної орендної плати.

За таких обставин, господарським судом встановлено, що Приватним підприємством «Телепорт» було належним чином виконано свій обов'язок з передачі Дочірньому підприємству «Готельний комплекс «Турист» Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» на підставі договору №38 від 30.04.2013р. телевізійних приймачів в оренду.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ч.1 ст.762 вказаного нормативно-правового акту за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вказувалось вище, у п.1.2 укладеного між сторонами правочину зазначено, що орендар за користування телевізійними приймачами сплачує орендодавцю орендну плату.

Додатковою угодою б/н від 30.04.2013р. сторони погодили, що розмір орендної плати за договором №38 від 30.04.2013р. становить 8220 грн. на місяць, в тому числі, податок на додану вартість, виходячи з того, що плата за користування одним телевізійним приймачем становить 20 грн. (з податком на додану вартість).

У додатковій угоді б/н від 01.08.2013р. розмір орендної плати було зменшено до 7940 грн. на місяць з урахуванням податку на додану вартість.

11.04.2014р. контрагентами було укладено додаткову угоду до договору №38 від 30.04.2013р., якою зменшено розмір орендної плати до 6860 грн. на місяць.

Пунктом 5.1 спірного правочину передбачено, що орендар щомісячно сплачує орендну плату у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця.

З наведених умов договору №38 від 30.04.2013р. вбачається, що за користування об'єктом оренди у період з березня по червень 2015р. орендарем повинно було бути сплачено грошові кошти (орендну плату) в сумі 27440 грн.

При цьому, суд зауважує, що факт користування відповідачем телевізійними приймачами на підставі договору №38 від 30.04.2013р. у період з березня по червень 2015р. підтверджується представленими до матеріалів справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), що підписані представниками обох сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

З огляду на умови укладеного між сторонами правочину, господарський суд дійшов висновку, що строк внесення орендних платежів за користування об'єктом оренди у період з березня по червень 2015р. настав.

Проте, за твердженнями позивача, відповідачем було лише часткового виконано свої зобов'язання з внесення орендної плати за користування орендованим майном за наведений вище період, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 21 140 грн.

При цьому, господарським судом прийнято до уваги, що при розрахунку суми заборгованості Дочірнього підприємства «Готельний комплекс «Турист» Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» позивачем було враховано внесені заявником часткові оплати, факт здійснення яких підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з рахунку Приватного підприємства «Телепорт».

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалою від 23.07.2015р. відповідача було зобов'язано надати докази повного чи часткового виконання своїх грошових зобов'язань за договором №38 від 30.04.2013р.

Однак відповідачем витребуваних доказів представлено не було, факту наявності заборгованості перед Приватним підприємством «Телепорт» у розмірі 21 140 грн. належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовано.

До того ж, судом прийнято до уваги, що у судовому засіданні 19.08.2015р. представником Дочірнього підприємства «Готельний комплекс «Турист» Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» факт наявності заборгованості перед позивачем не оспорювався.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Телепорт» до Дочірнього підприємства «Готельний комплекс «Турист» Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» про стягнення основного боргу в сумі 21 140 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 6259,40 грн., інфляційних втрат в сумі 4088,56 грн. та 3% річних в розмірі 335,97 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За умовами п.10.2 договору №38 від 30.04.2013р. у випадку несвоєчасної сплати орендарем орендних платежів йому нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент прострочення, від несплаченої суми, за кожен день прострочення.

Наразі, за порушення відповідачем строків внесення орендних платежів за договором №38 від 30.04.2013р. позивачем нараховано пеню на загальну суму 6259,40 грн.

Після проведення перевірки наведеного заявником розрахунку, судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення строків внесення плати за користування телевізійними приймачами на підставі договору №38 від 30.04.2013р. позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних на загальну суму 335,97 грн. та інфляційні втрати на суму 4088,56 грн.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку 3% річних, судом встановлено, що останній містить арифметичні помилки, а обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних в сумі 334,30 грн.

Одночасно, наведений позивачем розрахунок інфляційних втрат є вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими.

За таких обставин, з огляду на наведене вище, приймаючи до уваги допущені заявником при розрахунку 3% річних арифметичні помилки, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову Приватного підприємства «Телепорт» до Дочірнього підприємства «Готельний комплекс «Турист» Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» про стягнення основного боргу 21 140 грн., пені в розмірі 6259,40 грн., інфляційних втрат в сумі 4088,56 грн. та 3% річних в розмірі 335,97 грн. на визначені вище суми.

Клопотання Дочірнього підприємства «Готельний комплекс «Турист» Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» про зменшення суми штрафних санкцій, яке заявлене у відзиві б/н від 19.08.2015р., залишене судом буз задоволення з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч.4 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При цьому, правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що зменшення розміру неустойки та відстрочення виконання судового рішення це право суду, а не його обов'язок, при якому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість. Аналогічну позицію наведено у постановах від 18.02.2014р. та від 29.04.2014р. Вищого господарського суду України по справах №904/5957/13 та №16/3012/13.

Зі змісту п.3.17.4 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» та п.7.2 Постанови №9 від 17.10.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» вбачається, що під час розгляду заяв про зменшення неустойки чи відстрочення платежу судом, насамперед, повинно бути встановлено, що саме є підставою для задоволення наведеного клопотання, винятковість випадку, ступінь вини боржника, незначність прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Аналогічну позицію наведено у постановах від 26.06.2014р., від 30.07.2014р. та від 06.08.2014р. Вищого господарського суду України по справах №906/1904/13, №903/81/14 та №920/2148/13.

Наразі, обґрунтовуючи своє клопотання відповідач посилався на те, що порушення зобов'язання, яке стало підставою для нарахування штрафних санкцій, виникло внаслідок відсутності грошових коштів.

Проте, всупереч приписів ст.33 Господарського процесуального кодексу України відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в якості обґрунтування своїх вимог та заперечень, Дочірнім підприємством «Готельний комплекс «Турист» Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» відповідних доказів дійсної наявності фінансових ускладнень у діяльності відповідача надано не було.

Крім того, вище зазначалось, що при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд, насамперед, повинен встановити винятковість випадку.

Однак, суд зазначає, що неможливо стверджувати про винятковість випадку порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань перед позивачем, оскільки, як свідчать матеріали справи, відповідачем порушувались зобов'язання з внесення орендних платежів систематично.

До того ж, за висновками суду, розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача є співрозмірними з порушенням.

У даному випадку слід також наголосити, що при вирішенні спору суд повинен також враховувати принципи добросовісності та справедливості.

У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Таким чином, враховуючи у сукупності викладені вище фактичні обставини справи, виходячи з принципів добросовісності та справедливості, приймаючи до уваги позицію Верховного Суду України, Конституційного Суду України та Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, що заява відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій є безпідставною, доказово необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Заява б/н від 21.07.2015р. Приватного підприємства «Телепорт» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать Дочірньому підприємству «Готельний комплекс «Турист» Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур», а саме накладення арешту на рахунок, залишене судом без задоволення з наступних підстав.

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Відповідно до п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» визначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Проте, позивачем не було наведено жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів вчинення відповідачем дій, які б могли призвести до ускладнення виконання судового рішення по справі.

Одночасно, господарський суд зауважує, що накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене. Аналогічну позицію наведено у п.7.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову».

З огляду на викладене вище, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», приймаючи до уваги, що клопотання позивача позбавлене будь-якого доказового обґрунтування, останнє залишене судом без задоволення.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п.10 Постанови №6 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову, відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Судовий збір за подання заяви про забезпечення позову залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні заяви б/н від 21.07.2015р. Приватного підприємства «Телепорт», м.Київ про забезпечення позову.

Частково задовольнити позовні вимоги Приватного підприємства «Телепорт», м.Київ до Дочірнього підприємства «Готельний комплекс «Турист» Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 21 140 грн., пені в розмірі 6259,40 грн., інфляційних втрат в сумі 4088,56 грн. та 3% річних в розмірі 335,97 грн.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Готельний комплекс «Турист» Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» (02002, м.Київ, Дніпровський район, вул.Р.Окіпної, буд.2, ЄДРПОУ 14353417) на користь Приватного підприємства «Телепорт» (02091, м.Київ, Дарницький район, вул.Ревуцького, буд.5-А, ЄРПОУ 31168810) основний борг в сумі 21 140 грн., пеню в розмірі 6259,40 грн., інфляційні втрати в сумі 4088,56 грн., 3% річних в розмірі 334,30 грн. та судовий збір в сумі 1826,90 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 16.09.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 21.09.2015р.

Суддя Любченко М.О.