Рішення

від 21.09.2015 по справі 910/17777/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2015Справа №910/17777/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Керамітек» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Ема-Цемент» простягнення 50 826,69 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Стойко О.Ю. від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Керамітек» (надалі - ТОВ «Керамітек») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ема-Цемент» (надалі - ТОВ «Ема-Цемент») про стягнення 50 826,69 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням господарського суду міста Києва від 31.03.2014 р. у справі №910/2349/13 стягнуто ТОВ «Ема-Цемент» на користь ТОВ «Керамітек» заборгованість у розмірі 85 402,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 708,04 грн. Відповідачем рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2014 р. у справі №910/2349/13 не було виконано, а тому позивачем додатково нараховані 3% річних у розмірі 2 021,57 грн. та інфляційні у розмірі 47 493,73 грн. за період прострочення з 24.09.2014 р. по 09.07.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.07.2015 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 17.08.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.08.2015 р. розгляд справи відкладено на 02.09.2015 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних доказів.

Судове засідання, призначене на 02.09.2015 р., не відбулося та було перенесено на 09.09.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.09.2015 р. розгляд справи відкладено на 21.09.2015 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних доказів.

Представник позивача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 01011, м. Київ, вул. Рибальська, 13, на яку було відправлено ухвалу суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №21027633 від 14.08.2015 р., матеріалами справи та вказано в позові.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Суд відзначає, що відповідач отримав ухвалу про порушення провадження у справі 27.07.2015 р., а відтак саме з цього моменту був обізнаний про наявність даного провадження, і міг скористатися наданим йому правом на подання відзиву в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В той же час, суд обмежений строками розгляду справи на підставі приписів ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, а оскільки сторони були повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.10.2011 р. між ТОВ «Ема-Цемент» (замовник) та ТОВ «Керамітек» (підрядник) було укладено договір підряду № 1111/1 (надалі - «Договір»), згідно з п. 1.1 якого підрядник зобов'язався виконати слюсарно-складальні роботи на території замовника згідно з переліком, вказаним в Специфікаціях, оформлених як додаток, що є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи.

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.03.2014 р. у справі №910/2349/13 стягнуто ТОВ «Ема-Цемент» на користь ТОВ «Керамітек» заборгованість у розмірі 85 402,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 708,04 грн.

18.04.2014 р. на виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

Спір у справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати виконаних робіт за Договором.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних у розмірі 2 021,57 грн. та інфляційні у розмірі 47 493,73 грн., які нараховані за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 24.09.2014 р. по 09.07.2015 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу вартості виконаних робіт у розмірі 85 402,00 грн. підтверджується рішенням господарського суду м. Києва від 31.03.2014 р. у справі №910/2349/13.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Отже, рішення господарського суду м. Києва від 31.03.2014 р. у справі №910/2349/13 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується, що спірне грошове зобов'язання відповідачем перед позивачем як станом на момент звернення до суду із даним позовом, не виконано.

Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2 021,57 грн. та інфляційні у розмірі 47 493,73 грн., які нараховані за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 24.09.2014 р. по 09.07.2015 р., а відтак позовні вимоги ТОВ «Керамітек» є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамітек» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ема-Цемент» (01011, м. Київ, вул. Рибальська, 13, код ЄДРПОУ 37194206) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамітек» (37800, Полтавська обл., Хорольський р-н, м. Хорол, вул. Садова, 13, код ЄДРПОУ 35754162) 3% річних у розмірі 2 021 (дві тисячі двадцять одна) грн. 57 коп., інфляційні у розмірі 47 493 (сорок сім тисяч чотириста дев'яносто три) грн. 73 коп. та судовий збір у розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.09.2015 р.

Суддя В.П. Босий