Постанова

від 05.12.2011 по справі 2а/1570/5301/2011

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/1570/5301/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2011 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Соколенко О.М.

при секретарі -Кулішенко Є.С.

за участю: представника позивача -ОСОБА_1 (за довіреністю);

представника відповідача -ОСОБА_2 (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГЗЕРНОБАЛК»до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГЗЕРНОБАЛК»до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про скасування податкового повідомлення-рішення № 0003482301/0 від 04 липня 2011р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 113941грн. 00 коп. (в тому числі, за основним платежем - 91153 грн. 00 коп. та 22788 грн. 30 коп. за штрафними санкціями) та податкового повідомлення-рішення № 0003442301/0 від 04 липня 2011р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 22788 грн. 00 коп. (в тому числі, за основним платежем - 18230 грн. 60 коп. та 4557грн. 70 коп. за штрафними санкціями) .

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що державною податковою інспекцією у Малиновському районі м. Одеси було проведено виїзну позапланову перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГЗЕРНОБАЛК»з питань взаємовідносин з TOB «Сібаріт ЛТД»за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої відповідачем був складений акт № 174/23-213/34552312 від 17 червня 2011 року. Вказаним актом встановлено порушення позивачем приписів п. 5.1., пп. 5.2.1. п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та пп. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та на підставі якого відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення № 0003482301/0 від 04 липня 2011 року та податкове повідомлення-рішення № 0003442301/0 від 04 липня 2011 року.

Як зазначає позивач, висновок відповідача про порушення позивачем вказаних норм законодавства обґрунтовується тим, що між позивачем та TOB «Сібаріт ЛТД»був укладений правочин без мети настання реальних наслідків; відповідачем під час перевірки було встановлено відсутність факту отримання товару; підприємством порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави; а отже, на думку відповідача цей правочин (договір) є нікчемним.

В свою чергу, в обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що ДПІ у Малиновському районі м. Одеси необґрунтовано зроблено висновки про нікчемність правочину між позивачем та TOB «Сібаріт ЛТД», оскільки не наведено жодних обґрунтованих доводів, що цей правочин порушує публічний порядок та не надано жодних доказів щодо наявності наміру у сторін правочину порушити публічний порядок. При цьому, позивач вказує на те, що ним при включені до податкового кредиту за липень 2010 року відповідних сум ПДВ та включення сум до складу валових витрат дотримано вимоги податкового законодавства та реальність здійснення господарської операції підтверджується первинними документами та іншими супутніми операції документами, а саме: видатковою накладною, актом прийому-передачі товару, складською квитанцією, рахунком-фактурою, випискою з рахунку, податковою накладною, реєстром податкових накладних тощо. Таким чином, як зазначає позивач, висновки відповідача в акті перевірки № 174/23-213/34552312 від 17 червня 2011 року щодо порушення позивачем п. 5.1., пп. 5.2.1. п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованими, оскільки витрати на придбання товару були включені до складу валових витрат на підставі первинних документів податкового і бухгалтерського обліку, оформлених згідно вимог чинного законодавства, а податковий кредит сформований на підставі відповідної податкової накладної, а отже прийняті на підставі зазначеного акту оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов (а.с. 113-114), в яких зазначив про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки під час перевірки було встановлено, що у TOB «Сібаріт ЛТД»(код ЄДРПОУ 35162607) відсутні трудові ресурси, виробниче та транспортне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, що свідчить про неможливість здійснення фінансово-господарської діяльності та відображення в обліку відповідних операцій з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Також зазначено, що аналізом незаконної діяльності TOB «Сібаріт ЛТД»встановлено здійснення фінансових безтоварних операцій з TOB «ЮГЗЕРНОБАЛК», що надавало останньому можливість безпідставно формувати податковий кредит та не сплачувати до бюджету держави податкові зобов'язання з ПДВ. Отже, як вказує відповідач, внаслідок включення сум ПДВ по податковим накладним, одержаним від підприємства ТОВ «Сібаріт ЛТД», підприємством TOB «ЮГЗЕРНОБАЛК»в порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»занижено податок на додану вартість за липень 2010 року у сумі 18230,61 грн. Водночас, відповідач зазначає, що на порушення п.5.1, пп. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підприємством до складу валових витрат віднесено витрати з придбання у TOB «Сібаріт ЛТД»на суму 91153,03 грн., угоди яких відповідно до пп. 1,2 ст. 215, пп. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Отже, підприємством порушено ст.228 ЦК України. Таким чином, відповідач вважає, що оскаржувані повідомлення-рішення було винесено ДПІ у Малиновському районі м. Одеси правомірно за порушення позивачем вимог п. 5.1., пп. 5.2.1. п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та наданих поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлений адміністративний позов не визнала та просила суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях на адміністративний позов.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, ознайомившись з запереченнями відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮГЗЕРНОБАЛК»(ідентифікаційний код 34552312 ), зареєстроване Виконавчим комітетом Одеської міської ради 11.08.2006 року , номер запису № 15561020000021594 , що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб серії А 00 № 269950 (а.с.53). Судом встановлено, що станом на момент розгляду справи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не внесено запису щодо державної реєстрації припинення юридичної особи, що підтверджується відповідною довідкою (а.с.101-107).

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 093381, основними видами діяльності ТОВ «ЮГЗЕРНОБАЛК» за КВЕД є: 51.21.0 -оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; 60.23.0 -діяльність нерегулярного пасажирського транспорту; 60.24.0 - діяльність автомобільного вантажного транспорту (а.с.54) .

Як встановлено судом, позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 15.08.2006 року за № 8073 (а.с.55), та станом на момент виникнення спірних правовідносин підприємство перебуває на обліку в ДПІ у Малиновському районі м. Одеси.

У період, за який проводилась перевірка, товариство з обмеженою відповідальністю «ЮГЗЕРНОБАЛК»було зареєстроване платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом № 22328504, виданим ДПІ у Малиновському районі м. Одеси 05.09.2006 року, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.56).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлення на перевірку від 06.06.2011 № 851, виданого ДПІ у Малиновському районі м. Одеси (а.с.142), наказу ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 06.06.2011 № 997 (а.с.141) та згідно з п. 78.2 ст.78 глави 8 розділу II Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI старшим державним податковим ревізор-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, інспектором податкової служби ІІ рангу ОСОБА_3 проведено виїзну позапланову перевірку TOB «ЮГЗЕРНОБАЛК», код ЕДРПОУ 34552312 з питань взаємовідносин з TOB «СІБАРІТ ЛТД»код 35162607 за період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р.

За результатами вказаної перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси складено акт від 17.06.2011 року № 174/23-213/34552312 «Про результати виїзної позапланової перевірки TOB «ЮГЗЕРНОБАЛК» код ЕДРПОУ 34552312 з питань взаємовідносин з TOB «СІБАРІТ ЛТД»код 35162607 за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року (а.с.12-19;163-170). У висновках вказаного акту встановлено порушення позивачем приписів пп. 5.1., пп. 5.2.1. п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 91153,00 грн. за 3-й квартал 2010 року та встановлено порушення пп. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 18230,61 грн. за липень 2010 року.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси прийняті податкове повідомлення-рішення від № 0003482301/0 від 04 липня 2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 113941 грн., в тому числі, за основним платежем - 91153,00 грн. та 22788,30 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення п. 5.1., пп. 5.2.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(а.с.11) та податкове повідомлення-рішення № 0003442301/0 від 04 липня 2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі - 22788 грн., в тому числі, за основним платежем - 18230,60 грн. та 4557,70 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення пп. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(а.с.10).

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про протиправність даних рішень, оскільки вони прийняті відповідачем безпідставно та необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, виходячи з наступного.

В акті перевірки (сторінки 4-7 Акту) зазначається, що в межах кримінальної справи №56-26-2659, яку порушено стосовно підроблення документів та фіктивного підприємництва шляхом створення з метою прикриття незаконної діяльності TOB «Е-Восток Україна»та TOB «Елфра Дисплей»та ухилення від сплати податків з використанням фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності за ознаками злочинів, передбачених ч.1 ст. 205, ч.2 ст. 358 КК України, встановлено, що невстановлені особи використовували реквізити та печатки TOB «Е-Восток Україна»та TOB «Елфра Дисплей», створили видимість проведення фінансово-господарських операцій, за результатами яких незаконно сформували податковий кредит TOB «Сібаріт ЛТД». Аналізом незаконної діяльності TOB «Сібаріт ЛТД»встановлено здійснення фінансових безтоварних операцій з TOB «ЮГЗЕРНОБАЛК», що надавало останньому можливість безпідставно формувати податковий кредит та не сплачувати до бюджету держави податкові зобов'язання з ПДВ. Також, як вказано в акті перевірки, у TOB «Сібаріт ЛТД», код ЄДРПОУ 35162607, відсутні трудові ресурси, виробниче та транспортне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, що свідчить про неможливість здійснення фінансово-господарської діяльності та відображення в обліку відповідних операцій з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Отже, як зазначається в акті перевірки, очевидним є те, що підприємством перераховувались кошти, зумовлені договором, без мети реального настання наслідків, з метою ухилення від оподаткування та проведення діяльності, яку неможливо назвати господарською діяльністю, що призвело до штучного завищення валових витрат та податкового кредиту, до заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Відсутність обґрунтованості розумних економічних або інших причин (ділової мети) є підставою для створення умов, за яких вищезазначені платники податків не мали намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, що суперечить моральним засадам суспільства і тим самим нанесли шкоду державі та суспільству, а отже, підприємством порушено ст. 228 ЦК України.

Таким чином, в акті перевірки встановлено, що, враховуючи нікчемність договорів, внаслідок включення сум ПДВ по податковим накладним, одержаних від підприємства ТОВ «Сібаріт ЛТД»підприємством TOB «ЮГЗЕРНОБАЛК»в порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»занижено податок на додану вартість у сумі 18 230,61 грн. за липень 2010 року, та в порушення п.5.1, пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», TOB «ЮГЗЕРНОБАЛК»до складу валових витрат віднесено витрати з придбання у TOB «Сібаріт ЛТД»на суму 91153,03 грн., угоди яких відповідно до пп. 1,2 ст. 215, пп. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Тобто, як вбачається з акту перевірки, в основу висновків за актом перевірки про порушення позивачем пп. 5.1., пп. 5.2.1. п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пп. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідачем покладено ту обставину, що угода між TOB «ЮГЗЕРНОБАЛК»та ТОВ «Сібаріт ЛТД»є нікчемною, не спричиняє реального настання правових наслідків, платники податків не мали намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, тощо.

Проте суд з такою позицією відповідача не погоджується та зазначає наступне.

До спірних правовідносин з приводу правильності формування податкового кредиту та включення спірних сум до валових витрат за господарськими операціями позивача підлягають застосуванню норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість», які діяли на момент формування податкового кредиту та включення сум до складу валових витрат.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 зазначеного Закону, а саме, первинні можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні»на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Водночас, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування податкового кредиту з податку на додану вартість та включення позивачем сум до складу валових витрат, судом встановлено наступне.

Одним з основних видів діяльності позивача за КВЕД, як вже встановлено судом, є оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин (код 51.21.0).

21 липня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ЮГЗЕРНОБАЛК»(покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Сібаріт ЛТД»(продавець) укладено договір купівлі-продажу № 21/07-2010/2 (надалі - Договір) (а.с.23-24). Згідно з умовами даного Договору, TOB «Сібаріт ЛТД»зобов'язується передати товар -пшеницю 3 класу, визначеної якості та в кількості 92 тон (+/- 10%), а ТОВ «ЮГЗЕРНОБАЛК»зобов'язується прийняти товар й оплатити його вартість. Згідно п. 7 Договору, поставка відбувається на умовах EXW-елеватор приватної агрофірми «Подоляка», Полтавська область (згідно інтерпретації міжнародних правил «Інкотермс - 2000» ). Датой поставки вважається дата переоформлення товару на елеваторі і підписання накладної прийому-передачі товару. Порядок передачі-прийому визначений пунктом 8 даного Договору.

Вказаний договір підписаний від імені ТОВ «Сібаріт ЛТД» - директором ОСОБА_4, від імені ТОВ «ЮГЗЕРНОБАЛК» - директором ОСОБА_5

Судом встановлено, що на виконання вказаного Договору, 21 липня 2010 року TOB «Сібаріт ЛТД»поставило позивачу товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи копією видаткової накладної № РН-0000152 від 21.07.2010 року на товар - пшеницю 3 класу, в кількості 90,400 тон. (а.с.26), копією акту прийому-передачі товару - пшениці 3 класу, в кількості 90,400 тон, який підписаний позивачем, його контрагентом та представником ПАФ «Подоляка»(а.с.28), копією складської квитанції на зерно № 3146 від 21 липня 2010 року, виданою ПАФ «Подоляка», про прийняття на зберігання від позивача пшениці в кількості 90400 кг, в якій зазначено що складський товар (пшениця) переоформлений на позивача з TOB «Сібаріт ЛТД»(а.с.29).

Факт виконання договору підтверджується також відповідною податковою накладною. Так, в матеріалах справи міститься копія належним чином завіреної податкової накладної № 152 від 21.07.2010 року на загальну суму 109383,64 грн., з яких ПДВ - 18230,61 грн., виданої TOB «Сібаріт ЛТД»на виконання умов договору № 21/07-2010/2 від 21 липня 2010 року (а.с.27) , яка є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, та наявність якої під час перевірки відповідачем не заперечувалась.

Судом встановлено, що 21.07.2010 року позивачем було отримано від його контрагента TOB «Сібаріт ЛТД» вказану податкову накладну, належним чином оформлену, відповідно до договору на всю кількість товару, придбаного відповідно до укладеної угоди, що, поміж іншого, підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових накладних (а.с.33-35).

Суми податку на додану вартість відповідно до вказаної податкової накладної позивач включив до складу податкового кредиту з ПДВ за липень 2010 року у розмірі 18230,61 грн., що підтверджується податковою декларацією з податку на додану вартість та додатками до неї (а.с.41-52).

При цьому, як зазначається на сторінці 5-й акту перевірки, суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено TOB «ЮГЗЕРНОБАЛК» до складу податкового кредиту відповідних періодів, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за липень 2010 року.

Також, як встановлено судом, суми витрат на оплату поставленого товару позивач включив до складу валових витрат за 3 квартали 2010 року, про що зазначив у декларації з податку на прибуток за цей податковий період (а.с.37-40).

З'ясовуючи питання чи мала операція з придбання ТОВ «ЮГЗЕРНОБАЛК» пшениці у TOB «Сібаріт ЛТД»реальний товарний характер, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В матеріалах справи знаходиться копія складської квитанції на зерно № 3146 від 21 липня 2010 року, виданої ПАФ «Подоляка», про прийняття на зберігання від позивача пшениці в кількості 90400 кг. (а.с.29).

Форма бланку складської квитанції визначається порядком випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2003 р. № 510 «Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно».

Аналізуючи вказану складську квитанцію на зерно суд встановив, що відповідно до даного документу зерновий склад приватної агрофірми «Подоляка»прийняв на зберігання від ТОВ «ЮГЗЕРНОБАЛК»пшеницю загальною вагою 90400 кг., зерновий склад зобов'язується зберігати зерно в строк до 31.12.2010 року, в графі «примітка»зазначено, що вказаний товар переоформлено з TOB «Сібаріт ЛТД» . Водночас, як зазначається у договорі № 21/07-2010/2, підтвердженням якості товару є якісні характеристики, занесені до складської квитанції. При цьому, у вищезазначеній складській квитанції зазначено, що документом, що засвідчує якість зерна є аналізна картка №3 від 21.07.2010 року, видана ВТП ПП Подоляка.

Як вже встановлено судом, умова поставки по договору купівлі-продажу № 21/07-2010/2 від 21 липня 2010 року - EXW франко-елеватор ПАФ «Подоляка» , згідно інтерпретації міжнародних правил «Інкотермс - 2000».

У відповідності до правил Інкотермс 2000р., термін EXW ("франко-завод") означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Таким чином, цей термін покладає мінімальні обов'язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення. Суд зазначає, що вказаними правилами не вимагається надання товарно-транспортних накладних на товар.

Водночас, в судовому засіданні представник позивача пояснив, що підприємство придбало пшеницю у TOB «Сібаріт ЛТД»безпосередньо на зерновому складіПАФ «Подоляка» , а тому будь-які транспортні витрати у зв'язку з придбанням даного товару позивач не здійснював.

Тобто, у даному випадку товар, який придбав позивач знаходився на відповідному складі приватної агрофірми «Подоляка», з якою позивачем у подальшому було укладено договір зберігання.

Судом також встановлено, що на підставі рахунку-фактури № СФ-0000152 від 21 липня 2010 року (а.с.25), вказаний товар оплачено позивачем в повному обсязі грошовими коштами, в тому числі з урахуванням суми податку на додану вартість, що підтверджується банківською випискою по рахунку підприємства за 21 липня 2010 року (а.с.32).

Придбаний товар був оприбуткований у бухгалтерському обліку підприємства, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю за липень 2010 року по рахунку 281 (а.с.30-31).

Також, представником позивача у судовому засіданні в підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій за вищевказаним договором та на підтвердження факту отримання (оприбуткування) позивачем, отриманого від контрагента-постачальника зазначеного вище товару, було надано копію договору складського зберігання зерна від 16.07.2010 року № 8, укладеного між ПАФ «Подоляка»(зерновий склад) та ТОВ «ЮГЗЕРНОБАЛК»(поклажодавець) та додаткову угоду № 1 від 16.07.2010 року до нього (а.с. 115-117), рахунку-фактури № 1754 від 29 липня 2010 року, акту здачі-прийняття робіт № 1754 від 29 липня 2010 року, копію податкової накладної від 29 липня 2010 року №1754 та копію виписки по рахунку щодо сплати коштів за вказаним рахунком-фактурою № 1754 від 29 липня 2010 року (а.с.118-120); на підтвердження подальшого використання, зокрема, вказаного товару у власній господарській діяльності і відповідної реалізації такої продукції покупцям, було надано копії видаткових накладних № РН-0000017 та № РН-0000018 від 29.07.2010 року, виданих ТОВ «ЮГЗЕРНОБАЛК»на ім'я ТОВ «Волари-Агро»на пшеницю 3-го класу (а.с.148-149), копії довіреностей № 84, 85 від 29.07.2010 року на отримання товару (пшениці 3-го класу) (а.с.150-151) та копії складських квитанцій на зерно від 29.07.2010 року № 6238 та № 3245 (а.с.152-153)

В судовому засіданні встановлено та представником відповідача не спростовано, що під час перевірки, відповідачу надавалися всі зазначені документи, що підтверджують здійснення господарської діяльності позивача.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Поняття «валових витрат»підприємства визначається п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на момент включення позивачем сум до складу валових витрат) , згідно якого валові витрати виробництва і обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних у якості компенсації вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовлюються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарської діяльності.

Отже, визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку, в свою чергу, як доведено позивачем, та не спростовано відповідачем, придбання зерна (пшениці) здійснювалось в межах господарської діяльності позивача.

Підпунктом 5.2.1. п.5.2 ст. 5 зазначеного Закону (який діяв на момент включення позивачем сум до складу валових витрат) передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3. - 5.7. цієї статті.

У пункті 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на момент включення позивачем сум до складу валових витрат) наведено вичерпний перелік операцій, за якими витрати не включаються до складу валових витрат.

Відповідно до пп. 5.3.9., п. 5.3. ст. 5 зазначеного Закону (який діяв на момент включення позивачем сум до складу валових витрат) не відносяться до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на момент включення позивачем сум до складу валових витрат) , встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до положення п.1.7 ст. 1 Закону (який діяв на час формування податкового кредиту ) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування податкового кредиту).

Відповідно до п.7.1 ст.7 вказаного Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування податкового кредиту) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування податкового кредиту) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абз. 1 п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вищенаведеного Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час формування податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Тобто, як вбачається з викладеного, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість та включення сум до складу валових витрат є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до валових витрат, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як вже встановлено судом, позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість та включення до складу валових витрат спірних сум за перевіряємий період були надані податкові декларації та податкова накладна, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків, та порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Водночас, суд зазначає, що нормами Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, суд зауважує, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вже встановлено судом, позивачем отримано від його контрагента TOB «Сібаріт ЛТД»належним чином оформлену податкову накладну та інші супровідні документи, відповідно до договору на всю кількість товару, придбаного відповідно до укладеної угоди, що, поміж іншого, підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових накладних.

Також, як встановлено судом, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому була отримана податкова накладна, що також підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових накладних.

Водночас, суд зазначає, що єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідна податкова накладна у позивача на час перевірки була наявна.

Суд зазначає, що позивачем під час розгляду справи підтверджено належними доказами факт оприбуткування позивачем, отриманого від контрагента-постачальника товару (пшениці), подальшого використання його у власній господарській діяльності і відповідної реалізації такої продукції покупцям.

Таким чином, судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним постачальником, та зв'язок між фактом придбання позивачем товару, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку. Як наслідок суд приходить до висновку про реальність господарських операції щодо придбання позивачем товару у TOB «Сібаріт ЛТД» , а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

При цьому, суд зазначає, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування валових витрат, податкового кредиту покупцем.

Окрім того, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом встановлено, що і позивач, і його контрагент на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Вказана обставина також не заперечувалася відповідачем.

Водночас, як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, на момент здійснення вказаної господарської операції, відносно TOB «Сібаріт ЛТД»не вносилось записів щодо припинення юридичної особи; запис за № 5 щодо державної реєстрації припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом було внесено 26.01.2011 року (а.с.108-111), тобто після здійснення сторонами господарської операції за спірним договором.

Окрім того, суд зазначає, що діючим законодавством, не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації .

Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності осіб, по ланцюгу до інших постачальників, з якими позивач навіть не перебував у будь-яких правовідносинах. Невиконання такими особами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, тягне негативні наслідки саме для цих осіб.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем у відповідності до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні придбаних товарів, та у відповідності до п.5.1, 5.2.1, 5.2 ст. 5 було включено спірні суми до валових витрат, на підставі податкової накладної, оформленої належним чином та виданої підприємством, що на момент здійснення господарської діяльності мало статус платника податку на додану вартість.

Стосовно висновків ДПІ про те, що угода, укладена між TOB «ЮГЗЕРНОБАЛК»та товариством з обмеженою відповідальністю "Сібаріт ЛТД" є нікчемною та не спричиняє реального настання правових наслідків, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно із ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язанні із його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Судом також враховується, що визначальною умовою встановлення нікчемності правочину є його укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи, що підписувала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Щодо відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності, суд зазначає наступне. Чинним законодавством чітко не регламентована обов'язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури.

В свою чергу, податковим органом до суду не надано доказів, які б свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій між TOB «ЮГЗЕРНОБАЛК»та ТОВ «Сібаріт ЛТД»та підтверджували висновки акту перевірки.

Під час розгляду справи, судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст укладеного договору не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним.

Суд зазначає, що укладений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване заниження податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств, - судом не встановлено.

Наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому податкової накладної і сплата вартості отриманих послуг з податку на додану вартість є достатніми підставами для визначення податкового кредиту, з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість та до складу валових витрат. Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, видані ТОВ «Сібаріт ЛТД» , за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

Підстав для висновку про те, що TOB «ЮГЗЕРНОБАЛК» сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та включено суми до складу валових витрат в межах виконання угод, які суперечать вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому є нікчемними, судом не встановлено. А отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Сібаріт ЛТД» і правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу валових витрат суми витрат на оплату вартості отриманих товарів, відповідно до первинних бухгалтерських документів та за податковою накладною, яка виписана на виконання умов викладених вище договірних відносин.

З огляду на зазначені норми законодавства та враховуючи обставини справи, суд не вбачає підстав для віднесення договору купівлі-продажу № 21/07-2010/2 від 21.07.2010 року , укладеного між позивачем та ТОВ «Сібаріт ЛТД»до нікчемних угод, як таких, що завідомо суперечать інтересам держави, а відтак вважає правомірним включення TOB «ЮГЗЕРНОБАЛК» до складу валових витрат суми у розмірі 91153,03 грн. та віднесення до складу податкового кредиту TOB «ЮГЗЕРНОБАЛК» податку на додану вартість у розмірі 18230,60 грн.

Таким чином, суд вважає, що визначення відповідачем TOB «ЮГЗЕРНОБАЛК»суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість та по податку на прибуток приватних підприємств є протиправним, а отже і накладення штрафних (фінансових) санкцій на підставі цих порушень є також протиправним.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення, щодо нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток приватних підприємств.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

На переконання суду, своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим податковим законодавством, суперечить вимогам статті 19 Конституції України, яка зобов`язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.1 ч.2 ст.162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема про скасування або визнання нечинним рішення чи його окремих положень.

Таким чином, виходячи з викладеного, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси № 0003482301/0 від 04 липня 2011 року та податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси № 0003442301/0 від 04 липня 2011 року, підлягають скасуванню, як такі, що винесенні протиправно, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 14, 70, 71, 72, 79, 86, 94, 158 - 163,167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГЗЕРНОБАЛК» до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси від 04 липня 2011р. № 0003482301/0, яким товариству з обмеженою відповідальністю «ЮГЗЕРНОБАЛК»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 113941 грн. 00 коп., в тому числі, за основним платежем - 91153 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 22788 грн. 30 коп.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси від 04 липня 2011р. № 0003442301/0, яким товариству з обмеженою відповідальністю «ЮГЗЕРНОБАЛК»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 22788 грн. 00 коп., в тому числі, за основним платежем - 18230 грн. 60 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями -4557 грн. 70 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 05 грудня 2011 року.

Суддя О.М. Соколенко