Постанова

від 09.09.2015 по справі 804/10039/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2015 р. Справа № 804/10039/15

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Віхрова В.С.,

при секретарі Драгота С.А.,

за участю:

представника позивача Стирнік Ю.В.,

представника відповідача Свиридонова К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного малого підприємства «Алеко» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

12.08.2015 р. Приватне мале підприємство «Алеко» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новомосковської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області форми «Р» від 19.02.2015 р. №0000382203, яким Приватному малому підприємству «Алеко» збільшено суму ПДВ на 127500,00 грн. (85000,00 грн. - основний платіж, 42500,00 грн. - штрафні санкції).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2015 р. зупинено провадження у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2015 р. провадження у справі поновлено.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, надав письмові заперечення проти позову.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Повноваження, компетенція контролюючих органів, обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України. Державні податкові інспекції є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів. Зазначені принципи спрямовані на недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації.

Порядок проведення документальних перевірок залежить від способу організації та місця проведення. Методика проведення перевірок контролюючими органами передбачена главою 8 Податкового кодексу України, а саме види перевірок, порядок та особливості проведення, умови та порядок допуску посадових осіб, строки їх проведення, оформлення перевірок.

У відповідності п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Судом встановлено, що податковим органом у період з 22.12.2014 р. по 24.12.2014 р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного малого підприємства «Алеко» (код ЄДРПОУ 20300299) з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Вінс-Трейд» (код ЄДРПОУ 39209470) за вересень 2014 р., за результатами якої складено Акт № 734/223/20300299 від 24.12.2014 р. (надалі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено, що у ПМП «Алеко» відсутній факт поставки товарів (робіт/послуг), незважаючи на формально складені видаткові податкові накладні, виписані ТОВ «Вінс-Трейд», що у свою чергу призвело до відсутності об'єкту оподаткування ПДВ операцій із зазначеним підприємством-постачальником, що у порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.20.1.1 ст.201 Податкового кодексу України призвело до заниження ПДВ у вересні 2014 р. на 85000,00 грн.

19.02.2015 р. податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000382203, яким підприємству збільшено розмір грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 85000,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) у сумі 45200,00 гривень.

Відповідачем під час проведення перевірки встановлені наступні порушення та відповідні ним правовідносини.

У періоді, що перевірявся позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Вінс-Трейд» на підставі договору купівлі-продажу основних засобів №26/09-14 від 26.09.2014 р., відповідно до якого подавець ТОВ «Вінс-Трейд» (код 39209470) зобов'язується передати у власність покупця ПМП «Алеко» (код 20300299) обладнання.

Отримання товару згідно умов договору відбулось відповідно до видаткової накладної від 30.09.2014 р. №93019.

Суми податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за вересень 2014р.

Перевезення здійснювалось згідно ТТН №Р-3009 від 30.09.2014 р.: автопідприємство - ПМП «Алеко», замовник - ПМП «Алеко», вантажовідправник - TOB «Біатек», вантажоодержувач - ПМП «Алеко».

Згідно наданої оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 за період з 01.09.2014 р. по 30.09.2014 р.: сальдо на 01.09.2014 р. Кт 631 -911414,06 грн., обсяг операцій по Дт рахунку -2034420,06 грн., обсяг операцій по Кт рахунку -2447438,78 грн., сальдо на 30.09.2014 р. складає Кт 361 -1324432,78 грн.

Згідно наданої оборотно-сальдової відомості по рахунку №10 «Основні засоби» за вересень 2014 року: сальдо на 01.09.2014р. складає Дт 104-1 783 636,58 грн., обсяг операцій по Кт рахунку - 0,00 грн., обсяг операцій по Дт рахунку - 425 000,00 грн., сальдо на 31.10.2014р. складає Дт 631 -2 208 636,58 грн.

Відповідно до акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів №8 від 30.09.2014 р. Котел вакуумний КВМ-4,6А та Силововий подрібнювач К7-ФМЛ був введений в експлуатацію ПМП «Алеко».

Відповідно інформації комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем податкового органу «Податковий блок» підсистем: «Аналітична система автоматизованого результату співставлення», підприємство ТОВ «Вінс-Трейд» (код ЄДРПОУ 39209470) перебуває на обліку в ОДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві, основний вид діяльності - 46.18 - діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами, підприємство знаходиться у стані «9».

У зв'язку із викладеним, у ПМП «Алеко» відсутній факт поставки товарів (робіт/послуг), що у свою чергу призвело до відсутності об'єкту оподаткування податком на додану вартість операцій з зазначеними підприємством-постачальником.

При укладанні угоди між постачальником ТОВ «Вінс-Трейд» та позивачем в жодному документі не зазначені технічні характеристики передаваємого товару та документація щодо походження товару (паспорт заводу виробника, сертифікат походження).

Позивач не погоджується з такими твердженнями відповідача, оскільки вважає, що висновки Акту перевірки не містить достатніх доказів факту порушення ПМП «Алеко» вимог податкового законодавства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Стаття 201 ПК України встановлює вимоги до складання податкових накладних.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Підпунктом 135.5.4 п. 135.5 ст.135 ПК України встановлено, що до складу інших доходів платника податку на прибуток включається вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

В силу п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є виключно операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України, а також постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, підтвердженням реальності виконання договору купівлі-продажу, укладеного позивачем з ТОВ «Вінс-Трейд» слугують такі документи:

- договір купівлі-продажу основних засобів від 26.09.2014 р. №26/09-14;

- рахунок на оплату від 26.09.2014 р. за №93019;

- накладна від 30.09.2014 р. №93019;

- товарно-транспортна накладна від 30.09.2014 р. №Р-3009;

- акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 01.10.2014 р. № 13 та № 14;

- оборотно-сальдові відомості по рахунку 631 та по рахунку 10;

- витяги з Єдиного реєстру податкових накладних від 17.10.2014 р. №17160328, від 05.06.2015р.;

- свідоцтво №200038645 про реєстрацію платника ПДВ ТОВ «Вінс-Трейд»;

- паспорт та інструкція по експлуатації котла вакуумного КВМ-4, 6А.

Щодо твердження відповідача про відсутність технічних характеристик товару в первинних документах підприємства суд зазначає, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено такого обов'язку, податковим органом жодних норм законодавства з даного питання не наведено.

Варто зазначити, що такі недоліки (на думку податкового органу) первинної документації жодним чином не впливають на суть здійсненої господарської операцій та не можуть бути належними і допустимими доказами безтоварності (фіктивності) господарської операції, оскільки оцінюються судом в сукупності з іншими доказами та документами, які підтверджують здійснення зазначених операцій.

Відсутність у позивача сертифікатів походження або інших документів відповідності якості продукції та ненадання документів, які підтверджують технічні характеристик товару не може бути підставою для висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки наявність або відсутність зазначених документів відповідно до норм Податкового кодексу України не впливає на формування податкових зобов'язань та податкового кредиту підприємства.

Інших недоліків складання первинних документів податковим органом не виявлено.

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно пп. 14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, ПК України встановлено, що тільки у межах господарської діяльності платника податку, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг, платник податку, має право на віднесення таких сум: до податкового кредиту звітного періоду.

Господарським Кодексом України визначено наступне - підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарюванні у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовленим та реалізацію продукції, виконання робіт та надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Податковим кодексом України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Виходячи з вищевикладених норм Господарського кодексу та Податкового кодексу України, що надають визначення господарської (підприємницької) діяльності, межами господарської діяльності встановлюються:

доходи в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах отримані таким платником податків у зв'язку з продажем (поставкою) товарів (робіт, послуг);

діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання позивачем товару зі сторони його контрагента документально підтверджується.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 Цивільного кодексу України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.

При цьому обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо отримання товару.

Зазначені обставини залишились не спростованими в ході судового розгляду справи.

Суд вважає, що нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року зазначено наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань державної податкової інспекції є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право таких органів самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними (такими, що не спричиняють реальних наслідків) правочини і дані, зазначені платником податків в податкових деклараціях.

Висновки Акту про нереальність господарських операцій зроблені лише на наявності в інформаційних базах відповідача інформації щодо ТОВ «Вінс-Трейд» стан «9».

Однак, матеріалами справи підтверджено, що станом на час проведення господарської операції ТОВ «Вінс-Трейд» зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (відомості з ЄДР від 19.09.2014 р., виписка з ЄДР від 19.09.2014 р.). Первинні документи з боку ТОВ «Вінс-Трейд» підписані уповноваженою особою - директором Паславським A.A. (протокол №2 від 11.09.2014 р. та наказ №2 від 12.09.2014 р.).

Крім того, суд зазначає, що програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься. Крім того, такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.

Не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Слід враховувати, що, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004 р. по справі 8/140, від 29.10.2010 р. по справі 21-14-а10, від 31.01.2010 р. по справі № 21-47а10, де встановлено, якщо контрагент платника податку не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це не тягне відповідальності та негативних наслідків для самого платника податку.

Більш того, згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» віл 23 лютого 2006 року № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до ч.2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Так, у справі «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Аналогічні висновки Європейського Суду з прав людини виклав у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії ». Також, у справі «Інтерсплав» проти України » (2007 рік, заява № 803/02), Суд, у п. 38 рішення зазначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання».

Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам ст. 1 Протоколу № 1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників.

Відповідно, Суд констатував факт порушення ст. 1 Протоколу № 1, якою гарантується право на мирне володіння майном.

Рішення ж Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності).

За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Відповідно до п. 3 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №984 від 22.12.2010 р. (надалі - Порядок) акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно пункту 5.2 Порядку у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Згідно п. 44.6 ст. 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до пп. 16.1.5 п.16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов'язаний подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов'язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання. Такий обов'язок платника податків визначений і п. 85.2 статті 85 Податкового кодексу України.

Крім того, як встановлено п. 85.6 ст. 85 ПК України, у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Судом встановлено, що податковим органом проводилась невиїзна перевірка підприємства, позивач на запит податкового органу надав усі первинні бухгалтерські документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів, що стосуються предмету та періоду перевірки.

Жодних додаткових запитів та/або Актів про відмову в наданні будь-яких документів податковому органу під час проведення перевірки не складалося.

За наведених обставин у сукупності, Акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Згідно із ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Метою дотримання принципу пропорційності є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи, зокрема, вказаний принцип передбачає, що здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідало б цілям, яких заплановано досягти.

На необхідності дотримання принципу пропорційності при прийнятті рішень органами державної влади наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, зокрема у справах «Йорданова та інші проти Болгарії» та «Ліндхайм та інші проти Норвегії».

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презумує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, в порушення вимог ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено доказів на підтвердження правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідачем належним чином не доведено правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного малого підприємства «Алеко» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області форми «Р» від 19.02.2015 р. №0000382203, яким Приватному малому підприємству «Алеко» збільшено суму ПДВ на 127500,00 грн. (85000,00 грн. - основний платіж, 42500,00 грн. - штрафні санкції).

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного малого підприємства «Алеко» судовий збір в розмірі 255,00 грн. (двісті п'ятдесят п'ять грн. 00 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови складено 14 вересня 2015 року.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 14.09.15 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді В.С. Віхрова В.С. Віхрова Ю.Ю. Ковтун