Рішення

від 11.07.2011 по справі 28/5005/7727/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.07.11р. Справа № 28/5005/7727/2011

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Соло - 74" м.Миколаїв

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Східтехмонтаж" м.Павлоград

про визнання договору недійсним

Суддя Манько Г.В.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 дов. від 31.05.2011р.

Від відповідача: ОСОБА_2 дов. від 02.06.2011р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Соло - 74" звернулось з позовною заявою до господарського суду Дніпропетровської області, просить суд визнати недійсним договір поставки № 0111-10С від 01 листопада 2010р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Соло - 74" (ідентифікаційний код 36671229) та товариством з обмеженою відповідальністю "Східтехмонтаж" (ідентифікаційний код 37172727).

Представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Наполягав, що спірний договір має ознаки нікчемності, порушує публічний порядок, спрямований на втрату майна підприємства у вигляді грошових коштів. Також заявив, що умови спірного договору суперечать інтереси держави і суспільства.

Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що спірний договір не містить ознаків нікчемності та укладений з додержанням вимог ст. 203 Цивільного кодексу України. Звернув увагу суду, що договір зі сторони відповідача та позивача підписаний їх директорами, які є уповноваженими особами. Спірні договори, також були виконані сторонами, що свідчить про схвалення їх укладення, а відтак вони створили відповідні цивільні права та обов'язки.

У судовому засіданні по справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01 жовтня 2010р. позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 0111-10С (далі Договір)

Згідно предмету Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити продукцію у кількості та асортименті, вказаних у накладних, які є невід'ємною частиною Договору.

Розділом 2 спірного Договору передбачено, що вартість товару визначається відповідними накладними.

Розділом 4 Договору передбачено, що оплата вартості поставленого товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, або у будь -якій іншій формі не забороненій законодавством України протягом 30 календарних днів з моменту надання рахунка. Оплата здійснюється у національній валюті України.

Умовами Договору передбачено, що він діє з моменту його підписання та до повного виконання сторонами зобов'язань, дійсний до 31 грудня 2010р.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. 180 господарського кодексу України сторони досягли згоди за всіма істотними умовами Договору, та також погодили предмет, ціну та строк дії Договору. Отже спірний Договір є укладеним.

Згідно наданих сторонами доказів (видаткові накладні, податкові накладні, доказами проведення розрахунків, інше) встановлено, що на підставі спірного Договору здійснювалось постачання товару та оплата його вартості.

У відповідності до ст. 55 ГК України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Статтею 63 ГК України визначено, що залежно від форм власності, передбаченої законом, в Україні можуть діяти підприємства різних видів.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, після підписання спірних договорів сторонами були вчинені дії, спрямовані на його виконання, отже договори виконувалися та були схвалені обома сторонами, що підтверджується відповідними видатковим та податковими накладними, доказами проведення розрахунків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочип, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи вищевикладене, правові підстави, встановлені ст.ст. 203, 215 ЦК України для задоволення позовних вимог Позивача щодо визнання недійсними спірного договору відсутні.

Не обґрунтованими є і доводи позивача щодо нікчемності спірого договору згідно з ст. 228 ЦК України.

Так, згідно вимог ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають па суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

З огляду на вищенаведене та виходячи з обставин справи та наявних у справі доказів, суд не вбачає ознак нікчемності спірного договору, встановлених ст. 228 ЦК України.

Також судом не встановлено доказів, що сторони при укладенні спірного Договору помилилися щодо обставин, які мають істотне значення.

Підстави щодо визнання Договору недійсним у відповідності до приписів ст. 229 Цивільного кодексу України відсутні.

Враховуючи усе вищевикладене, суд вважає позовні вимоги Позивача безпідставними, не підтвердженими матеріалами справи, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Позивача у повному обсязі.

Згідно вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 55, 63, 92, 203, 215, 228, 229 Цивільного кодексу України, ст. 180 господарського кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Суддя ОСОБА_3

Повне рішення складено 11.07.2011р.