Рішення

від 14.09.2015 по справі 904/7239/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.09.15р. Справа № 904/7239/15

За позовом публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "УКРРІЧФЛОТ", м.Київ

до Релігійної громади "Місцева ОСОБА_1 ОСОБА_2 "ДВЕРІ У НЕБО",

про стягнення заборгованості та пені

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_3 - довіреність № 01-02/216 від 24.12.14р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот", м.Київ (далі по тексту - позивач) в особі філії "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот", м.Дніпропетровськ звернулося до господарського суду з позовною заявою до Релігійної громади "Місцева церква християн євангелійської віри "Двері у небо", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - відповідач) про стягнення 13428,61грн. проіндексованої заборгованості та 2714,45грн. пені.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. № АО-119 від 14.07.2015р. ухвалою суду від 17.08.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 14.09.2015р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 26.08.2015р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 21.08.2015р. та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується ухвалою суду, яка повернулася на адресу господарського суду 28.08.2015р. з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

14.09.2015р. повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі, крім того, подав заяву про розгляд справи без участі повноважного представника відповідача.

Представник позивача заявив про зменшення позовних вимог, про що до канцелярії суду подано відповідне клопотання в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 3000,00грн., індексацію у зв'язку з інфляцією у розмірі 3703,81грн., пеню у розмірі 2793,35грн.

Клопотання про зменшення позовних вимог обґрунтовано тим, що згідно листа відповідача від 29.07.2015р. за вих.№50-15 було здійснено залік зустрічних однорідних вимог та зараховано передплату у сумі 3000,00грн. в рахунок оплати боргу за договором оренди №010114/27-НА, що зменшило суму боргу до 6600,00грн.

В подальшому відповідачем 07.08.2015р. згідно платіжного доручення №120 здійснено оплату у розмірі 3600,00грн.

Отже, за відповідачем рахується основна заборгованість у розмірі 3000,00грн.

Господарським судом прийнято до розгляду заяву про зменшення позовних вимог.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, відзив на позов не надав, витребуванні судом документи не представив.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 14.09.2015р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

29.12.2014р. між релігійною громадою "Місцева церква християн Євангелійської віри "Двері у небо" (далі по тексту - відповідач, орендар) в особі Голови ОСОБА_4 ОСОБА_5 та публічним акціонерним товариством "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі директора філії "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот" (далі по тексту - позивач, орендодавець) ОСОБА_6 укладено договір оренди нерухомого майна №010115/89-НА (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого орендодавець зобов'язується передати, а орендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування об'єкт оренди (далі по тексту - об'єкт) з наступними характеристиками:

Найменування об'єкту: нежитлове приміщення 1-й пов., №234 (підпункт 1.1.1 пункту 1.1 договору);

Місце розташування об'єкта: м.Дніпропетровськ, пл.Десантників, буд.1 (інв. № 1207) (підпункт 1.1.1 пункту 1.1 договору);

Площа об'єкта: 295,6 кв.м. (підпункт 1.1.3 пункту 1.1 договору);

Балансова вартість об'єкта: 102809,68грн. (підпункт 1.1.4 пункту 1.1 договору);

План об'єкта: наведений у додатку №1 до даного договору (підпункт 1.1.5 пункту 1.1 договору);

Мета оренди: проведення зборів, семінарів та ін. (підпункт 1.1.6 пункту 1.1 договору).

Пунктом 2.3 договору визначено, що орендна плата за перший місяць оренди об'єкта, в тому числі ПДВ складає 18622,80грн.

Пунктом 2.4 договору визначено, що комунальні та інші послуги, вартість яких орендар компенсує орендодавцю (оплачує виставлені орендодавцем рахунки) додатково до орендної плати за ціною організації, постачальника послуг: електроенергія; використання електричних мереж орендодавця.

Пунктом 2.5 договору визначено, що орендар у строк не пізніше п'яти робочих днів з дати укладення договору включно сплачує орендодавцю гарантійний платіж у розмірі вказаному у пункті 2.3 цього договору з урахуванням ПДВ, який виступає як гарантія для покриття будь-якого виду вимог орендодавця по цьому договору.

Пунктом 2.8 договору визначено, що орендар сплачує орендну плату та інші платежі за поточний місяць не пізніше 20 числа поточного місяця незалежно від отримання ним рахунків від орендодавця. У випадку відсутності рахунків орендар сплачує орендні та інші платежі на рівні попереднього місяця, з подальшим коригуванням після отримання відповідних актів приймання-передачі наданих послуг за поточний місяць. В такому випадку, якщо орендар сплатив меншу суму ніж зазначена в отриманому акті за відповідний місяць, орендар зобов'язаний доплатити різницю не пізніше 3 (трьох) робочих днів з дня отримання акту приймання-передачі наданих послуг, у випадку якщо орендар сплатив більшу суму ніж зазначено в отриманому акті за відповідний місяць, переплата зараховується в оплату послуг в наступному місяці.

Об'єкт оренди передається в оренду на строк з 01.01.2015р. до 31.01.2015р. (пункт 3.1 договору).

Пунктом 7.1 договору визначено, що об'єкт повинен бути переданий орендодавцем та прийнятий орендарем протягом 5 (п'яти) календарних днів після набрання чинності цим договором.

Пунктом 7.2 договору визначено, що прийом-передача об'єкта здійснюється двосторонньою комісією, що складається з представників обох сторін з обов'язковим підписанням сторонами акту прийому-передачі об'єкта не пізніше строку, зазначеного в пункті 7.1 цього договору.

Пунктом 7.3 договору визначено, що об'єкт оренди вважається переданим в оренду з дня підписання сторонами акта прийому-передачі об'єкта.

Пунктом 7.8 договору визначено, що повернення орендодавцю об'єкта здійснюється двосторонньою комісією, що складається з представників обох сторін.

Пунктом 7.9 договору визначено, що об'єкт оренди вважається фактично поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта здачі-приймання (повернення) орендованого об'єкта.

Даний договір набирає чинності з дати його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (пункт 14.1 договору).

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач передав, а відповідач отримав об'єкт оренди 01.01.2015р., що підтверджується актом прийому-передачі об'єкту (а.с.16).

Орендар повернув об'єкт оренди 31.01.2015р. орендодавцю, що підтверджується актом прийому-передачі об'єкту (а.с. 18).

Підтвердженням факту користування відповідачем об'єкту оренди є акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №245 від 31.01.2015 року на суму 18622,80 (а.с.18), який підписано повноважними представниками сторін та підписи яких скріплено печатками.

Всупереч вимог чинного законодавства відповідач лише частково виконав своє зобов'язання та перерахував позивачу 9022,80грн. плати за оренду приміщення в січні місяці 2015 року.

Станом на 14.07.2015р. у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість у розмірі 9600,00грн., яка підлягає стягненню в судовому порядку і яка стала причиною звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою.

Згідно листа відповідача від 29.07.2015р. за вих.№50-15 було здійснено залік зустрічних однорідних вимог та зараховано передплату у сумі 3000,00грн. в рахунок оплати боргу за договором оренди №010114/27-НА, що зменшило суму боргу до 6600,00грн.

В подальшому відповідачем 07.08.2015р. згідно платіжного доручення №120 здійснено оплату у розмірі 3600,00грн.

Отже, за відповідачем рахується основна заборгованість у розмірі 3000,00грн.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Згідно з частиною другою статті 4 3 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 3000,00грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт користування відповідачем об'єктом оренди підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №245 від 31.01.2015 року на суму 18622,80 (а.с.18), який підписано повноважними представниками сторін та підписи яких скріплено печатками.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за оренду передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення пункту 2.8 договору, строк оплати орендної плати є таким, що настав.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Доказів оплати оренди в сумі 3000,00грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 761 Цивільного кодексу України визначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Статтею 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 782 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Статтею 795 Цивільного кодексу України визначено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 11.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України, а також даним договором.

Пунктом 11.2 договору визначено, що орендар у разі прострочення внесення орендної плати та інших платежів, передбачених даним договором, сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за період з 20.01.2015р. по 19.07.2015р. на суму 2793,35грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки, а саме.

Згідно пункту 2.8 договору останнім днем сплати орендної плати визначено 20 число поточного місяця, тобто нарахування зокрема пені можна здійснювати лише з 21 числа поточного місяця, тобто з 21.01.2015р.

При здійсненні перерахунку господарський суд врахував положення пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013року за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Однак позивач не врахував положення пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013року за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та нарахував 16.02.2015р. пеню без урахування часткової оплати здійсненої 16.02.2015р.

Таким чином, вимога про стягнення пені є такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 2769,43грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу до сплати інфляційні втрати у розмірі 3828,61грн., які розраховані за період з 20.01.2015р. по 14.09.2015р.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки, а саме.

Пунктом 3.2. Постанова, Пленум Вищого господарського суду України, від 17.12.2013, № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Таким чином, вимога про стягнення інфляційних втрат є такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 3345,60грн.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1753,55грн., з урахуванням того, що 95,98% позовних вимог позивача судом задоволено.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з РЕЛІГІЙНОЇ ГРОМАДИ "МІСЦЕВА ОСОБА_1 ОСОБА_2 "ДВЕРІ У НЕБО" (49050, Дніпропетровська обл., місто Дніпропетровськ, ВУЛИЦЯ ВОЛОДІ ДУБІНІНА, будинок 5/2; ідентифікаційний код 24604895) на користь публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (04071, м.Київ, вул.Електриків, 8; ідентифікаційний код 00017733) в особі філії "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот" (49021, м.Дніпропетровськ, вул.Амур-Гавань, 11; ідентифікаційний код 24986218) 3000,00грн. (три тисячі грн. 00 коп.) основної заборгованості; 2769,43грн. (дві тисячі сімсот шістдесят дев'ять грн. 43 коп.) пені; 3345,60грн. (три тисячі триста сорок п'ять грн. 60 коп.) інфляційних втрат; 1753,55грн. (одна тисяча сімсот п'ятдесят три грн. 55 коп.) судового збору, видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

18.09.2015 року

Суддя ОСОБА_7