Рішення

від 23.09.2015 по справі 910/19776/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2015Справа №910/19776/15

За позовом Приватного акціонерного товариства «Тернопільський молокозавод»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторитет-2010»

про стягнення 10 861,65 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Лубкович Г.В. - представник за довіреністю № 179 від 21.05.2015

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 23.09.2015 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Тернопільський молокозавод» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторитет-2010» про стягнення 10 861,65 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 16.09.2014 року між сторонами було укладено договір № 745-14 поставки молочної продукції, на підставі якого позивач зобов'язався поставляти товар, а відповідач - примати товар та своєчасно сплачувати його вартість відповідно до умов договору. За доводами позивач ПрАТ «Тернопільський молокозавод» належним чином виконав зобов'язання за договором та поставив відповідачу товар, проте відповідачем в порушення договірних зобов'язань товар не був оплачений у повному обсязі, у зв'язку з чим виник борг у сумі 6 687,42 грн. За неналежне виконання договірних зобов'язань позивач також просить суд сягнути з відповідача пеню у розмірі 1 444,85 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 594,72 грн та 3% річних у сумі 134,66 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2015 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/19776/15 та призначено розгляд справи на 23.09.2015.

У судове засідання 23.09.2015 з'явився представник позивача, вимоги ухвали суду виконав, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Відповідно до п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист містить посилання на пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

16 вересня 2014 року між Приватним акціонерним товариством «Тернопільський молокозавод» (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авторитет-2010» (надалі - відповідача, покупець) було укладено договір № 745-14 поставки молочної продукції (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору постачальний зобов'язується постачати (передавати у власність, доставляти), а покупець - приймати і оплачувати товар.

Згідно з п. 1.2. договору товаром сторони визначають молочну продукцію, найменування, вид, асортимент, кількість та інші характеристики якої відповідно до умов цього договору заявляються покупцем та зазначаються в документах, що супроводжують поставку.

Право власності і ризики на товар переходять до покупця в момент виконання постачальником обов'язку з передачі товару та підписання покупцем чи/або представником покупця супровідних документів (накладної) на товар (п. 3.5. договору).

У п. 5.4. договору сторони визначили, що оплата кожної партії товару здійснюється в грошовій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника або внесення коштів в асу постачальника в наступному порядку: до дати поставки товару; в момент поставки товару; за наявності письмової згоди постачальника не пізніше, ніж за 10 календарних днів від дати поставки.

Згідно з п. 8.1. договору це договір набуває чинності з моменту його підписання представниками та належним засвідченням сторонами згідно з чинним законодавством і діє до дати виконання зобов'язання, що виникли з цього договору до 31.12.2014 р.

За доводами позивач ПрАТ «Тернопільський молокозавод» належним чином виконав зобов'язання за договором та поставив відповідачу товар, проте відповідачем в порушення договірних зобов'язань товар не був оплачений у повному обсязі, у зв'язку з чим виник борг у сумі 6 687,42 грн.

Отже, спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконанням, на думку позивача, зобов'язань за договором щодо оплати товару з боку відповідача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 5.4. договору оплата кожної партії товару здійснюється в грошовій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника або внесення коштів в асу постачальника в наступному порядку: до дати поставки товару; в момент поставки товару; за наявності письмової згоди постачальника не пізніше, ніж за 10 календарних днів від дати поставки.

Як свідчать матеріали справи, позивач протягом вересня-жовтня 2014 р. поставив відповідачу товар, згідно з видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками (належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи), на суму 7 436,82 грн.

Відповідачем в свою чергу вказаний товар був прийнятий, частково оплачений на суму 561,30 грн, згідно з прибутковим касовим ордером № 0015/1488 від 13.11.2014 р. та повернутий на суму 188,10 грн, що підтверджується накладними на повернення (завірені копії яких містяться в матеріалах справи). А тому на момент звернення до суду з позовом, борг відповідача становив 6 687,42 грн (7 436,82 грн - 561,30 грн - 188,10 грн).

Відповідно до ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України , договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 5.4. договору виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті за отриманий товар за договором на момент розгляду справи по суті настав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем був поставлений товар, що підтверджується видатковими накладними, підписаними сторонами, копії яких містяться в матеріалах справи. Проте відповідач, в порушення дійсних домовленостей, не розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим його заборгованість складає на момент вирішення спору 6 687,42 грн.

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 6 687,42 грн.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню - 1 444,85 грн., інфляційні втрати - 2 594,72 грн та 3% - 134,66 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором поставки строк свого обов'язку по сплаті коштів за поставлений товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 6.2. договору у випадку порушення покупцем строків оплати поставленого товару він зобов'язаний на вимогу постачальника сплатити суму основного боргу, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що розраховується від основної суми боргу, за кожен день протермінування оплати.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною першою ст. 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за отриманий товар, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 1 444,85 грн та 3% річних у розмірі 134,66 грн за обґрунтованими розрахунками позивача, з якими погоджується суд.

Перевіривши розрахунок позивача щодо інфляційних втрат, суд встановив, що інфляційні втрати становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягають сума у розмірі, заявленому позивачем, а саме 2 594,72 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання за договором.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторитет-2010» (03191, м. Київ, вул.. Якубовського Маршала, буд.2, ідентифікаційний код 36884645) на користь Приватного акціонерного товариства «Тернопільський молокозавод» (46010, м. Тернопіль, вул.. Лозовецька, буд. 28, ідентифікаційний код 30356917) основний борг у розмірі 6 687 (шість тисяч шістсот вісімдесят сім) грн 42 коп.; пеню у розмірі 1 444 (одна тисяча чотириста сорок чотири) грн 85 коп.; інфляційні втрати у розмірі 2 594 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто чотири) грн 72 коп.; 3% річних у сумі 134 (сто тридцять чотири) грн 66 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.09.2015 р.

Суддя Пукшин Л.Г.