Рішення

від 16.09.2015 по справі 910/18670/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2015Справа № 910/18670/15

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автовіктан»

про стягнення 876 400, 55 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автовіктан» про стягнення заборгованості у розмірі 876 400,55 грн. за агентським договором від 17.10.2014р. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вищевказаним договором щодо оплати наданих позивачем послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2015 р. порушено провадження у справі № 910/18670/15 призначено до розгляду у судовому засіданні на 17.08.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 р. та від 09.09.2015 р. розгляд справи відкладався на 09.09.2015 р. та 16.09.2015 р. в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з неналежним виконанням сторонами вимог суду та необхідністю витребування нових доказів.

09.09.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автовіктан» 943 088, 66 грн.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п.п. 3.10., 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Тож, приймаючи до уваги, що заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не суперечить вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв її до розгляду та задовольнив.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, вимог суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу та отримана останнім, що підтверджується підписом останнього на повідомленні про вручення поштового відправлення.

Приймаючи до уваги, що учасники були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 16.09.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.10.2014 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автовіктан», з метою організації виконання відповідачем контракту № 213-09/300 від 26.02.2014 р., укладеного з Відкритим акціонерним товариством «Бобруйський завод Біотехнологій», укладено договір агентський договір, за умовами якого позивач зобов'язався здійснити пошук контрагентів-постачальників для закупки, перевозки, сертифікації, зберігання, доробки до необхідних якісних показників, митного оформлення кукурудзи для промислової обробки українського походження на умовах DAP кордон Україна - Білоруська Республіка в кількості від 500, 00 до 5 000, 00 метричних тон.

Відповідно до п. 2.2., 2.3. агентського договору, позивач має право за своїм вибором укладати будь-які договори, спрямовані на виконання відповідачем контракту № 213-09/300 від 26.02.2014 р. від імені відповідача, або передати відповідачу усю комерційну інформацію, необхідну для укладення договорів самим відповідачем.

Відповідно до п. 3.1. агентського договору відповідач зобов'язаний протягом двох днів після одержання від позивача комерційної інформації або рахунку на оплату товару, робіт, послуг направити позивачу письмове розпорядження про укладення позивачем договір від імені відповідача, або самостійно укласти відповідні договори із знайденим позивачем контрагентом - постачальником та здійснити оплату, про що письмово повідомити позивача.

Згідно з п. 4.1. договору відповідач зобов'язаний сплатити позивачу винагороду протягом дводенного терміну після кожної оплати завантаженого та відправленого об'єму товару за контрактом № 213-09/300 від 26.02.2014 р.

Слід відзначити, що за умовами контракту № 213-09/300 від 26.02.2014 р. оплата товару здійснюється покупцем через 30 календарних днів за фактом поставки товару на першу залізничну станцію Республіки Білорусь.

Як вбачається з матеріалів, справи, позивачем надано відповідачу комерційну інформацію, необхідну для укладення договорів поставки, перевезення та складування кукурудзи з метою виконання відповідачем контракту № 213-09/300 від 26.02.2014 р., що підтверджується актами прийняття-передачі наданих агентських послуг від 17.11.2014 р. та від 25.11.2014 р., а також звітами про надання агентських послуг від 17.11.2014 р. та від 25.11.2014 р.

Крім того, наявними у справі залізничними накладними підтверджується відправлення Товариством з обмеженою відповідальністю «Автовіктан» вантажу на виконання контракту № 213-09/300 від 26.02.2014 р. та прибуття його на залізничну станцію на території Республіки Білорусь.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що ним у повному обсязі виконано умови агентського договору від 17.10.2014 р., внаслідок чого відповідачем виконано умови контракту № 213-09/300 від 26.02.2014 р. та відвантажено товар на загальну суму 5 153 744, 26 грн., у зв'язку з чим винагорода позивача відповідно до умов договору від 17.10.2014 р. становить 1 244 340, 00 грн.

При цьому, позивач відзначає, що відповідачем не у повному обсязі перераховано суму винагороди за агентським договором від 17.10.2014 р., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 522 275, 24 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст договору від 17.10.2014 р., а також положення чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що за своїми правовими ознаками останній є договором доручення, порядок укладення та виконання якого регулюється нормами глави 68 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Згідно зі ст. 1002 Цивільного кодексу України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Згідно з ч. 1 ст. 1004 Цивільного кодексу України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Виходячи із умов агентського договору від 17.10.2014 р., строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару є таким, що настав.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач правом надання відзиву на позов не скористався, заявлених до нього вимог не спростував, доказів оплати наданих позивачем послуг у встановлений договором від 17.10.2014 р. строк, не надав, обґрунтованих причин неможливості виконання договірних зобов'язань у повному обсязі не навів.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором від 17.10.2014 р. у розмірі 522 275, 24 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 196 033, 83 грн., 3 % річних у розмірі 11 431, 20 грн., 211 347, 79 грн. - інфляційних втрат та 2 000, 00 грн. - штрафу.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 524, 533 Цивільного кодексу України грошовим визнається виражене в грошовій одиниці України або грошовому еквіваленті в іноземній валюті зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на те, що ст. 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Тож, оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань щодо сплати винагороди за агентським договором від 17.10.2014 р., приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду доказів вжиття ним заходів щодо уникнення прострочення виконання зобов'язань, суд вважає обґрунтованим притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.

При цьому, відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Згідно розрахунку позивача розмір пені за період з 30.12.2014 р. до 08.09.2015 р. становить 196 033, 83 грн., 3 % річних від простроченої суми 11 431, 20 грн. за період з 16.12.2014 р. до 08.09.2015 р. та 211 347, 79 грн. - інфляційні втрати за період з 10.12.2014 р. до 30.06.2015 р.

В той же час, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Умовами договору від 17.10.2014 р. не передбачено інший період нарахування штрафних санкцій порівняно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Тож, здійснивши власний розрахунок пені за період з 30.12.2014 р. до 30.06.2015 р. з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, судом встановлено, що належна до стягнення пеня становить 136 966, 68 грн.

Крім того, судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми та встановлено, що позивачем допущено помилку при здійснення розрахунку інфляційних втрат, а відтак - розмір інфляційних втрат становить 198 574, 73 грн.

Розмір 3 % річних від простроченої суми позивачем визначено арифметично вірно та не перевищує розрахунок суду.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автовіктан» (02156, м. Київ, вул. Шалом-Алейхема, 18, код ЄДРПОУ 38402813), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61001, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) заборгованість у розмірі 522 275, 24 грн., 136 966, 68 грн. - пені, 198 574, 73 грн. - інфляційних втрат, 11 431, 20 грн. - 3 % річних від простроченої суми, 2 000, 00 грн. - штрафу та 17 424, 96 грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 21.09.2015 р.

Суддя Пригунова А.Б.