Рішення

від 15.03.2007 по справі 10/66-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ

ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.03.07р.

Справа № 10/66-07

За позовом  П.-1:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

м.Дніпропетровськ

           П.-2:Фізичної особи-підприємця

ОСОБА_2, м. Дніпропетровськ

до  Товариства з обмеженою відповідальністю

"ФОЗЗІ ОСТ", м. Дніпропетровськ 

про

стягнення 537 680,64 грн.

Суддя  Кощеєв І.М.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_3 (дов. від.18.07.2006р.)

Від відповідача: Степанов О.О.

(дов. №1/06 від 19.09.2006р.)

                            Ореховська О.В.

(дов. б/н від 06.02.2007р.) 

СУТЬ

СПОРУ:

Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з

позовом до Відповідача про стягнення суми неустойки в розмірі 537 680 грн. 64

коп.

 Підстави з якими Позивач пов”язує свої позовні

вимоги - згідно з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від

07.07.2006 року по справі № 10/199-06 

Договір лізингу розірвано і нежитлові приміщення підлягають поверненню

Позивачам. Рішення суду, що набрали законної сили, у відповідності до статті

124 Конституції України, частини 2 статті 11 Закону України «Про судоустрій

України», статей 4-5 та 115 Господарського процесуального кодексу України, є

обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого

самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими

організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Однак, станом на дату звернення з цим позовом зазначене судове рішення не

виконане та нежитлові приміщення не повернуто Позивачам.

Ст. 785 ЦК України встановлена

відповідальність наймача за невиконання обов'язку щодо повернення речі у

вигляді сплати неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час

прострочення.

          В судовому засіданні представник

Позивача подав заяву про уточнення позовних вимог згідно якої просить суд

стягнути з відповідача суму неустойки в розмірі 646 897 грн. 02 коп.

          Позивач збільшив ціну позові до 735

110 грн. 25 коп.

 Позивач в черговий раз уточнив свої позовні

вимоги і просив суд стягнути з 

відповідача : 743 511 грн. 51 коп. солідарно. Неустойка нарахована

Позивачем за період з 13.03.2007 р. по 14.03.2007 р.

Відповідач проти задоволення позовних вимог Позивача заперечує вказуючи

на те, що після укладання Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від

21.09.2004 р. до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перейшли права і обов'язки ТОВ ПФГ

«Спарта»за Договором лізингу. Рішенням Кіровського районного суду м.

Дніпропетровська від 17.01.2007 р. по справі № 2-2007 зазначений вище Договір

купівлі-продажу від 21.09.2004 р., відповідно до якого позивачі набули право

власності на нежитлові приміщення -об'єкт Договору лізингу, визнано недійсним з

огляду порушення при здійсненні продажу законних прав ТОВ «Фоззі Ост»на

переважне придбання цієї нерухомості (орендованих приміщень).

          З огляду на те, що правочин, визнаний

судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, Відповідач вважає, що

позивачі не мали ані матеріального, ані процесуального права подавати позов та

вимагати, зокрема з підстав того, що вони є орендодавцями та власниками спірних

приміщень, розірвання договору Лізингу та виселення відповідача - ТОВ «Фоззі

Ост», так не мають права, не будучи власниками спірного приміщення, й подавати

позов про стягнення неустойки у зв'язку з неповерненням предмету Договору

оперативного лізингу НОМЕР_1.

         Відповідач подав зустрічний позов про

стягнення з Позивача грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави,

в розмірі 410 999 грн. 30 коп. на підставі ст. 1212 ЦК України безпідставно

набутих (отриманих) сум: суми переплати за період з лютого по грудень 2005 року

та з січня по 18 вересня 2006 року в розмірі 42 559,41 грн., суми коштів,

отриманих після розірвання Договору лізингу, за період з 18.09.2006 р. по

31.12.2006 р., січень-лютий 2007 року в розмірі 368 439 грн. 89 коп.

Позивачі проти задоволення

зустрічних позовних вимог Відповідача заперечують вказуючи на те, що суми, про

стягнення яких заявлено зустрічний позов, не відносяться до категорії сум,

врегулюваних наведеною нормою, оскільки сплачені Відповідачем та отримані

Позивачами за наявності конкретних правових підстав.

 Відповідач заявив клопотання про зупинення

провадження у справі до вирішення пов”язаної з нею справою щодо перегляду рішення

господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2006 року по справі №

10/199-06  за нововиявленими обставинами.

В якості обґрунтування свого клопотання Відповідач надав суду лише копію Заяви

про перегляд рішення господарського суду Дніпропетровської області від

07.07.2006 року по справі № 10/199-06  за

нововиявленими обставинами, яка була передана до канцелярії суду

15.03.2007р. 

 Приймаючи до уваги відсутність доказів

прийняття судом заяви Відповідача про перегляд рішення господарського суду

Дніпропетровської області від 07.07.2006 року по справі № 10/199-06  за нововиявленими обставинами, господарський

суд не знаходить підстав для задоволення 

клопотання про зупинення провадження у справі.

         За згодою представників сторін у

судовому засіданні, яке відбулося 

15.03.2007 р., судом була оголошена вступна та резолютивна частина

судового рішення.

         Дослідивши матеріали справи,

вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

         На виконання умов Договору

оперативного лізингу нежитлових приміщень НОМЕР_1 від 15.04.2002 р., укладеного

між Товариством з обмеженою відповідальністю Промислово-фінансова група

«Спарта»( Лізингодавець ) і Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ

ОСТ»( Лізингоотримувач ), Лізингодавець передав, а Лізингоотримувач отримав в

оперативний лізинг нежитлові приміщення площею 590,3   кв.м., в приміщеннях № 69 поз. 1-29, № 70

поз. 1-12, які розташовані за адресою : АДРЕСА_1.

        Додатковою угодою НОМЕР_2, сторони

договору п. 1.1 Договору  виклали у новій

редакції, а саме «Лізингодавець передає Лізингоотримувачу в оперативний лізинг

нежитлові приміщення площею 602,4 кв. м., в приміщеннях № 69 поз. 1-29, № 70

поз. 1-12, розташовані за адресою: АДРЕСА_1».

             21.09.2004 р. між ТОВ ПФГ

«Спарта»( Продавець ) та фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (

Покупці ) був укладений Договір купівлі-продажу, відповідно до якого Покупці

набули право власності на нежитлові приміщення № 69 і № 70, розташовані за

адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 602,4 кв. м.

             01.10.2004 р. між фізичними

особами-підприємцями ОСОБА_1 і ОСОБА_2, як новими власниками об'єкту лізингу (

Лізингодавці ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ ОСТ»(

Лізингоотримувач ) була укладена Додаткова угода № 2 до Договору оперативного

лізингу нежитлових приміщень НОМЕР_1 від 15.04.2002 р.

             Відповідно до п. 1.1 Договору,

викладеного в новій редакції - Лізингодавець передає у строкове платне

користування, а Лізингоотримувач приймає нежитлові приміщення № 69 і № 70, поз.

1-25 на першому поверсі житлового будинку літ. А-5 за адресою: АДРЕСА_1,

загальною площею 602,4 кв. м., ганки літ. а, а1, а2, а3, навіс літ. а4-1,

агрегатна літ. Т.

 Виходячи із змісту Договору оперативного

лізингу нежитлових приміщень  НОМЕР_1 від

15.04.2002 р., враховуючи п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про оподаткування

прибутку підприємств», який передбачає, що лізингова (орендна) операція -

господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає

надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним

особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк, суд вважає, що до

зазначених правовідносин повинні застосовуватись положення ЦК України щодо

найму (оренди).

 Вищенаведені факти були встановлені рішенням

господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2006 р. по справі №

10/199-06, в якій брали участь ті самі сторони і відповідно до ст. 35 ГПК

України не повинні доводитися знов.

 16.11.2006 р. Вищим господарським судом

України було залишено без змін постанову Дніпропетровського апеляційного

господарського суду від 18.09.2006 р. та рішення господарського суду

Дніпропетровської області від 07.07.2006 року по справі № 10/199-06.

            Вказаним рішенням, господарський

суд Дніпропетровської області розірвав Договір оперативного лізингу нежитлових

приміщень НОМЕР_1 від 15.04.2002 р. та повернув фізичній особі - підприємцю

ОСОБА_1 і фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 нежитлове приміщення № 69 і № 70,

поз. 1-25 на першому поверсі житлового будинку літ. А-5 за адресою: АДРЕСА_1

загальною площею 602,4 кв. м., ганки літ. а, а1, а2, а3, навіс літ. а4-1,

агрегатна  літ. Т, шляхом виселення

Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ ОСТ»з вказаного нежитлового приміщення.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення

ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій

території України.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, основними  засадами 

судочинства  зокрема є обов'язковість

рішень суду. 

             Відповідча не виконав вказане

рішення суду.

            З 01.01.2004 р. набрав чинність

Господарський кодекс України ( в подальшому ГК України ), який відповідно до

ст. 1 визначає  основні  засади 

господарювання   в Україні  і регулює господарські відносини,  що виникають у процесі організації та

здійснення господарської діяльності між 

суб'єктами господарювання,  а  також між цими суб'єктами та іншими

учасниками відносин у сфері господарювання. Згідно Прикінцевих положень ГК

України,  Господарський кодекс України

застосовується до господарських відносин, 

які виникли  після  набрання 

чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До

господарських  відносин,  що 

виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського

кодексу України, зазначені положення  

застосовуються   щодо   тих 

прав  і  обов'язків, 

які продовжують існувати або 

виникли  після  набрання 

чинності  цими положеннями.

             Вказані у позові орендні

відносини, виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського

кодексу України, але вони продовжують існувати після  набрання 

чинності  цими положеннями, тому

господарським судом зазначені положення  

також застосовуються до прав 

і  обов'язків, що існують між

сторонами по вказаній справі, тим більше, що сторони уклали додаткову угоду вже

під час дії ГК України.

            Відповідно до ст. 193 ГК України,

суб'єкти господарювання  та  інші 

учасники  господарських

відносин  повинні  виконувати 

господарські  зобов'язання

належним чином відповідно до закону, 

інших правових актів,  договору, а

за відсутності   конкретних   вимог 

щодо  виконання  зобов'язання 

- відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До    виконання   

господарських   договорів   застосовуються відповідні положення  Цивільного 

кодексу  України з урахуванням

особливостей, передбачених цим Кодексом.

            Цивільний Кодекс України ( далі ЦК

України ) також  набрав чинності з     01.01.2004 р. Відповідно до п. 2 Прикінцевих

та перехідних положень ЦК України - ЦК Української РСР втратив чинність з

01.01.2004 р.

            Згідно з п. 4 Прикінцевих та

перехідних положень ЦК України, ЦК України також застосовується до цивільних

відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які

виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються

до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання

ним чинності.

             Відповідно до ст.  525 ЦК України, одностороння  відмова 

від  зобов'язання  або одностороння зміна  його 

умов  не  допускається, 

якщо  інше  не  

встановлено договором або законом.

             За 

договором  найму  (оренди) 

наймодавець  передає   або зобов'язується передати наймачеві майно

у користування за плату на певний строк ( ст. 759 ЦК України ).

             Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України,

у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути

наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального

зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Ч. 2 ст. 785 ЦК України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку

щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати

неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

             Відповідно до ст. 230 ГК України,

штрафними    санкціями    у  

цьому   Кодексі   визнаються господарські санкції у вигляді

грошової  суми  (неустойка, 

штраф, пеня),  яку учасник

господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил 

здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного

виконання господарського зобов'язання.

            Згідно зі ст. 231 ГК України,

законом   щодо   окремих  

видів   зобов'язань  може 

бути визначений розмір штрафних санкцій, 

зміна  якого  за 

погодженням сторін не допускається.

            Вимогу  щодо 

сплати  штрафних  санкцій 

за   господарське правопорушення

може заявити учасник господарських відносин, 

права чи законні інтереси якого порушено. Нарахування штрафних  санкцій 

за  прострочення  виконання зобов'язання,  якщо 

інше  не  встановлено 

законом або договором, припиняється через шість місяців від дня,  коли зобов'язання  мало бути виконан ( ст. 232 ГК України ).

            Ст. 291 ГК України передбачає, що

правові  наслідки  припинення договору оренди визначаються

відповідно до умов регулювання договору найму 

Цивільним  кодексом України .

            Порушенням зобов'язання є його

невиконання або виконання з порушенням  

умов,   визначених  змістом 

зобов'язання  (неналежне

виконання) -ст. 610 ЦК України.

            Згідно зі ст. 611 ЦК України, у

разі порушення зобов'язання настають 

правові  наслідки, встановлені

договором або законом, зокрема  сплата

неустойки.

            Неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до

ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які   боржник  

повинен  передати  кредиторові 

у  разі  порушення боржником зобов'язання.

             Згідно зі ст. 550 ЦК України,

право  на 

неустойку  виникає  незалежно 

від  наявності у кредитора

збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

           Згідно зі ст. 551 ЦК України,

предметом неустойки  може  бути 

грошова  сума. Якщо   предметом 

неустойки  є  грошова 

сума,  її  розмір встановлюється договором або актом

цивільного законодавства.

           Відповідно до ст. 785 ЦК України,

якщо  наймач  не 

виконує  обов'язку щодо повернення

речі, наймодавець має право вимагати 

від  наймача  сплати 

неустойки  у розмірі подвійної плати

за користування річчю за час прострочення.

          Ст. 258 ЦК України передбачає, що

для  окремих  видів 

вимог  законом  може 

встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала

порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік  застосовується,  зокрема, 

до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

          За розрахунками Позивача розмір

неустойки складає за час прострочення за період з 19.09.2006 р. по 14.03.2007

р. склала 743 511 грн. 51 коп. ( з розрахунку 12 650, 4 дол. США в місяць при

купсі НБУ гривні до дол. США станом на 15.12.2006 р. -5,05 грн. ).

           Сплата  (передання) 

неустойки  не  звільняє 

боржника від виконання свого обов'язку в натурі ( ст. 552 ЦК України ).

           Відповідно до ст. 1212 ЦК України

обов'язок повернути потерпілому майно виникає виключно в випадках набуття або

збереження його у себе іншою особою без достатньої правової підстави.

          Господарський суд вважає, що

зазначені у зустрічному позові суми, не можуть вважатися сплаченими без

достатньої правової підстави, оскільки сплачені Відповідачем та отримані

Позивачами за наявності конкретних правових підстав. Розмір лізингових

платежів, які сплачувалися Відповідачем є чітко визначеним та узгодженим між

сторонами. Вказане підтверджується додатково тим, що Відповідач протягом

лютого-грудня 2005 року та січня-березня 2006 року сплачував  лізингові платежі, загальна сума яких була

незмінною та становила щомісячно 63 900 грн., з квітня по вересень 2006 року

-щомісячно 67 047 грн. 12 коп. Позивачами була прийнята оплата лізингового

платежу у визначеному розмірі, здійснена Відповідачем на виконання умов

Договору лізингу.

          Встановлення умов оплати за Договором

лізингу не відбувалося в односторонньому порядку, що узгоджується з вимогами

статті 188 ГК України. Іншого Договором лізингу не визначено.

Крім того, пунктом 3.2. Договору

лізингу передбачено, що вказана в Додатку сума 

лізингових платежів є неостаточною та може змінюватися в односторонньому

порядку Лізингодавцем пропорційно росту курсу долара США до гривні.

Незважаючи на факт припинення дії

договору обов'язок Відповідача, встановлений законом, повернути приміщення, він

продовжує користування приміщенням, що належить позивачам.

Користування майном в будь-якому

випадку є оплатним. Більше того, ч. 2 ст. 785 ЦК  України встановлена відповідальність наймача

за невиконання обов'язку щодо повернення речі у вигляді сплати неустойки в

розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

          Тобто, Відповідач відповідно до ст.

785 ЦК України у зв”язку із простроченням повернення позивачам нежитлових

приміщень зобов'язаний сплатити їм неустойку в розмірі подвійної плати за

користування річчю за час прострочення, чим є оплата, здійснена Відповідачем

після 18.09.2006 р. - після розірвання Договору лізингу.

          Таким чином, положення ст. 785 ЦК

України є безпосередньою правовою підставою отримання Позивачами коштів,

сплачених Відповідачем після розірвання Договору лізингу, які повинні бути зараховані

в рахунок погашення заборгованості по сплаті неустойки в розмірі подвійної

плати за користування річчю.

         Враховуючи наведене, господарський суд не

знаходить підстав для задоволення зустрічної позовної заяви, а первісний позов

підлягає задоволенню лише частково у сумі 375 071 грн. 63 коп. суми неустойки (

сума зменшена з урахуванням сплачених Відповідачем коштів за користування

майном на користь позивачів після припинення дії договору ).

          Згідно зазначеного, керуючись ст. ст.

22, 35, 44, 49, 60, 79, 82 - 85 ГПК 

України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В

:

 Первісний позов - задовільнити частково.

          Стягнути солідарно з товариства з

обмеженою відповідальністю „ФОЗЗІ ОСТ”  (

м. Дніпропетровськ )  на користь фізичної

особи -підприємця ОСОБА_1 (  м.

Дніпропетровськ ) та фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (  м. Дніпропетровськ ) -375 071 грн. 63 коп.

неустойки, 3 750 грн. 71 коп.  витрат на

державне мито, 59 грн. 53 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового

процесу.

          Видати наказ.

           В решті задоволення позовних вимог

викладених в первісному позові -відмовити.

           В задоволенні зустрічної позовної

заяви -відмовити.

Суддя

 І.М. Кощеєв

 ( 

рішення оформлене відповідно до ст. 84 ГПК України 15.03.2007 р.

)