Рішення

від 31.03.2010 по справі 25/44

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.10 Справа№ 25/44

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом:Малого приватного підприємства В«НараВ» (с.Гаї Бродівського району) до відповідача:Золочівської міської ради (м.Золочів Львівської області) про :стягнення заборгованості в сумі 88 485,60 грн. Суддя :ОСОБА_1 При секретарі :ОСОБА_2 Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_3-представник, довіреність від 10.02.2010 року від відповідача :ОСОБА_4-представник, довіреність від 22.12.2009 року Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Малого приватного підприємства В«НараВ» (с.Гаї Бродівського району) до Золочівської міської ради (м.Золочів) про стягнення заборгованості в сумі 88 485,60 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 10.03.2010 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 15.03.2010 року. Ухвалою від 15.03.2010 року розгляд справи відкладено до 22.03.2010 року, у звВ»язку з неявкою представника відповідача. Ухвалою від 22.03.2010 року, за клопотанням сторін, в судовому засіданні оголошено перерву до 23.03.2010 року. Ухвалою від 23.03.2010 року розгляд справи відкладено до 31.03.2010 року, у звВ»язку з неявкою представника відповідача.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 10.03.2010 року, про відкладення від 15.03.2010 року, від 23.03.2010 року, про оголошення перерви від 22.03.2010 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

15.03.2010 року за вх.№5120 позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів до справи.

22.03.2010 року за вх.№5682 позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 31.03.2010 року позивач надав пояснення по справі №25/44 щодо нарахування суми витрат на юридичні послуги. Відповідач проти заявлених пояснень не заперечив.

Представник позивача позов підтримав, просив суд задоволити позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві та поясненні до позовної заяви.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 10.03.2010 року, про відкладення від 15.03.2010 року, від 23.03.2010 року, про оголошення перерви від 22.03.2010 року не виконав повністю, відзив на позов представив, явку повноважного представника забезпечив.

23.03.2010 року за вх.№5787 відповідач подав відзив на позов, згідно якого визнає позовні вимоги позивача в розмірі 80 485,60 грн. з врахуванням встановленого індексу інфляції, 988,07 грн.-3% річних, 6 751,86 грн. -пені, судові витрати в розмірі 884,86 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення витрат на послуги адвоката в розмірі 8 000,00 грн. та вимоги щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача.

Позов розглянуто в присутності представників сторін за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст.75 ГПК України.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 31.03.2010 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

01.09.2009 року між Золочівською міською радою (надалі -відповідач, замовник) та малим приватним підприємством В«НараВ» (надалі -позивач, підрядник) укладено договір підряду на виконання робіт.

Згідно умов даного договору, замовник доручає, а підрядник бере на себе зобовВ»язання виконати роботи з реконструкції тротуарів по вул.Січових Стрільців у м.Золочеві, а замовник зобовВ»язується прийняти ці роботи і оплатити їх вартість на умовах цього договору.

Відповідно до п.3.2 договору, замовник оплачує вартість робіт в обсягах договірної ціни і акту прийому-передачі виконаних робіт в обВ»ємах їх фактичного виконання протягом 10 календарних днів з моменту підписання акту передачі виконаних робіт.

На виконання умов договору, підрядник виконав роботи та здав їх 15.09.2009 року замовнику, згідно акту приймання виконаних робіт за вересень 2009 року, згідно якого визначено остаточну вартість виконаних робіт у розмірі 77 061,60 грн.

Всупереч умовам договору, за твердженням позивача, замовник за виконані роботи розрахунку не провів, у звВ»язку з чим станом на 26.09.2009 року в останнього виникла заборгованість у розмірі 77 061,60 грн.

Згідно п.5.5 договору, у випадку прострочень зобовВ»язань щодо оплати продукції, замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення такого зобовВ»язання.

Станом на 01.03.2010 року, за підрахунком позивача, розмір пені становить 6 751,86 грн.

Крім того, згідно норм чинного законодавства України, позивачем нараховано 3% річних в сумі 988,07 грн., а сума боргу, з врахуванням встановленого індексу інфляції, становить - 80 745,67 грн.

Отже, за підрахунокм позивача, сума заборгованості становить 88 485,60 грн.

За твердженням позивача, на неодноразові усні прохання погасити заборгованість відповідач не реагував, заборгованість не погасив, тому 16.02.2010 року відповідачу було наручно вручено претензію (вих.№8 від 15.02.2010 року) з проханням погасити існуючу заборгованість. 22.02.2010 року було повторно направлено відповідачу претензію (вих.№8 від 15.02.2010 року) з проханням погасити борг, однак, відповідач залишив вказані претензії без відповідного реагування.

23.03.2010 року за вх.№5787 відповідач подав відзив на позов, згідно якого визнає позовні вимоги позивача в розмірі 80 485,60 грн. з врахуванням встановленого індексу інфляції, 988,07 грн.-3% річних, 6 751,86 грн. -пені, судові витрати в розмірі 884,86 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення витрат на послуги адвоката в розмірі 8 000,00 грн. та вимоги щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача.

Крім того, позивачем представлено акт звірки взаєморозрахунків від 17.03.2010 року на суму 77 061,60 грн., що свідчить про визнання відповідачем вказаної суми заборгованості.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В даному випадку позивач вважає, що враховуючи те, що відповідно до договору №6 від 10 лютого 2010 року про надання юридичних послуг, адвокат -ОСОБА_3, здійснював підготовку по написанню та поданню позовної заяви про стягнення штрафних санкцій за невиконання зобов'язань та відшкодування адвокатських витрат, та безпосередньо брав участь в судових засіданнях, надавав заяви, клопотання, пояснення, тобто здійснював необхідний комплекс юридичних дій, пов'язаних зі стягненням з Золочівської міської ради боргу та нарахованих 3% річних, індексу інфляції, отже, такі послуги підлягають оплаті за рахунок відповідача. ОСОБА_3 є адвокатом, про що свідчать свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №278.

Таким чином, витрати, які поніс позивач, сплативши за юридичні послуги в розмірі 8 000 (вісім тисяча) грн. 00 коп., згідно договору №6 від 10 лютого 2010 року, є адвокатськими витратами, відповідно до ст.44 ГПК України, а згідно ст.49 ГПК - стороні, на користь якої прийнято рішення, господарський суд відшкодовує за рахунок іншої сторони адвокатські витрати.

Сплата даних адвокатських витрат підтверджується чеком №5 від 10.12.2010 року на суму 8 000,00 грн.

Згідно із п. 4.1. даного Договору №6, Договір вважається виконаним з моменту прийняття господарським судом Львівської області рішення по справі про стягнення заборгованості із Золочівської міської ради.

В судовому засіданні 31.03.2010 року позивач надав пояснення по справі №25/44 щодо нарахування суми витрат на юридичні послуги. Відповідач проти заявлених пояснень не заперечив.

Згідно ч.1 ст.202 ГК України, ст.599 ЦК України зобов'язання, зокрема, припиняються виконанням, проведеним належним чином. Відповідач свої обов'язки не виконав у повному обсязі, на думку позивача, чим порушив свої обов'язки за Договором.

Таким чином, відповідачем було грубо порушені умови договірних зобов'язань, а також ст. ст. 509, 526, 655 Цивільного Кодексу України.

Отже, на момент звернення з позовом заборгованість відповідача становить 55 845,60 грн.

В судовому засіданні відповідач 31.03.2010 року суму заборгованості визнав, однак, станом на момент розгляду справи докази погашення заборгованості суду не представив.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного :

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовВ»язання, що виникає між субВ»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субВ»єкт (зобовВ»язана сторона, в тому числі боржник) зобовВ»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субВ»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субВ»єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовВ»язаної сторони виконання її обовВ»язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобовВ»язання, які виникають між субВ»єктами господарювання або між субВ»єктами господарювання і негосподарюючими субВ»єктами -юридичними особами на підставі господарський договорів, є господарсько-договірними зобовВ»язаннями.

У відповідності до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст.193 ГК України, субВ»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовВ»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовВ»язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Абзац 1 ч.1 ст.193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовВ»язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобовВ»язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обВ»єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того позивачем разом із поданням позовної заяви заявлено вимогу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові суми відповідача, в порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України.

Інститут забезпечення позову за своєю правовою суттю є гарантією забезпечення інтересів позивача, за допомогою якого особа, яка має підстави вважати, що її права порушено, і яка, відповідно, подала позов до суду, мала можливість забезпечити виконання рішення суду на свою користь.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обгрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент предВ»явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Однак, позивач не подав належних та допустимих доказів, що підтверджують наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову, а також доказів, які б свідчили про те, що виконання можливого рішення суду може бути утруднене або неможливе.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу, представив в судовому засіданні відзив, в якому визнає позовні вимоги позивача, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

Відповідно до ч.5 ст.78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Оскільки в судовому засіданні судом встановлено, що умови договору відповідачем виконані не повністю, а також відповідач в судовому засіданні 31.03.2010 року визнав факт заборгованості перед позивачем, у суда відсутні підстави вважати, що такі дії відповідача суперечать законодавству або порушують права і охоронювані інтереси інших осіб.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позов визнав і не подав докази погашення боргу, і у суду немає підстав вважати, що дії відповідача суперечать законодавству або поршують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийшов до висновку, що позов Малого приватного підприємства В«НараВ» (с.Гаї Бродівського району) до Золочівської міської ради (м.Золочів) про стягнення заборгованості в сумі 88 485,60 грн. є обгрунтованим та підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, повВ»язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, повВ»язаних з розглядом справи.

Сплата даних адвокатських витрат підтверджується чеком №5 від 10.12.2010 року на суму 8 000,00 грн.

Згідно ст. 45 ГПК України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Згідно п.В»аВ» ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України В«Про державне митоВ» № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення №16 від 05.03.2010 року на суму 884,86 грн. про сплату державного мита та платіжне доручення №19 від 05.03.2010 року на суму 236,00 грн. про сплату витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 173, 179, 193, ГК України, ст.ст. 4 3 , 33, 43, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задоволити.

2. Стягнути із Золочівської міської ради (80700, Львівська область, м.Золочів, вул.Шашкевича,22, код ЄДРПОУ 04055808) на користь Малого приватного підприємства В«НараВ» (80650, Львівська область, Бродівський район, с.Гаї, код ЄДРПОУ 22363217) -борг у сумі 88 485 (вісімдесят вісім тисяч чотириста вісімдесят пВ»ять) грн. 60 коп., 884 (вісімсот вісімдесят чотири) грн. 86 коп. -сплаченого державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. сплачених витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу, 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп. -сплачених витрат на послуги адвоката.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.