Ухвала

від 09.04.2010 по справі 1-11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1-11 Номер провадження 11-а-289/2010Головуючий у 1-й інстанції Колотієвський Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Категорія : ч.3 ст.286 КК - Т.З

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2010 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючої - суддіОСОБА_2, суддівОСОБА_3, ОСОБА_1, при секретарі за участю прокурора потерпілих захисникаОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, засудженогоОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава кримінальну справу за апеляцією старшого помічника прокурора Кременчуцького району Полтавської області, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 28 січня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком ОСОБА_9,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_2, одружений, водій ТОВ «МАЗ-ТРАНС», несудимий,

засуджений за ч.3 ст.286 КК України на 6 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобом строком на 1 рік.

Постановлено стягнути з ТОВ «МАЗ-ТРАНС»:

1. Моральну шкоду на користь потерпілих:

-ОСОБА_10 - 47450 грн.;

-ОСОБА_11 - 27450 грн.;

-ОСОБА_6 - 127450 грн.;

-ОСОБА_12 - 127450грн.;

-ОСОБА_7 - 67450 грн.;

-ОСОБА_13 - 57450грн.;

-ОСОБА_14 - 57450 грн.

2. На користь Кременчуцького МУ ГУ МВС України в Полтавській області матеріальну шкоду в розмірі 42517грн.;

Постановлено стягнути з ЗАТ «Просто-страхування» на користь потерпілих:

- ОСОБА_10 18010 грн. 10 коп. матеріальної та 2550гнр. - моральної шкоди.

- ОСОБА_11 23353 грн. 28 коп. матеріальної шкоди;

- по 2550 грн. моральної шкоди кожному на користь потерпілих: ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_14.

Вирішена доля речових доказів.

Згідно вироку, ОСОБА_9 визнаний винуватим у тому, що він 19 березня 2009 року біля 10 години, при тумані, що не обмежував оглядовість та в умовах достатньої видимості, керуючи автомобілем НОМЕР_1 з напівпричепом «Krone» днз АН 8827ХХ, який належить ТОВ «МАЗ-ТРАНС», рухаючись по автошляху Бориспіль - Дніпропетровськ - Запоріжжя в напрямку м. Дніпропетровськ, на 266 км 900 м цього шляху при виконанні обгону невстановленого вантажного автомобіля, в порушення вимог п.п.10.1, 14.2 ПДР України, не переконався в безпеці маневру, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-21093 днз 17 0454 під керуванням ОСОБА_15, який рухався в зустрічному напрямку.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_15 та пасажири його автомобіля - ОСОБА_16, ОСОБА_17 і малолітній ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_3, отримали тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких загинули на місці ДТП, а ОСОБА_12 отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості у вигляді закритих переломів нижньої третини правого стегна, середньої третини лівого стегна, шийки лівого стегна, закритої черепно-мозкової травми у вигляді забою головного мозку 1-го ступеню, рани на нижній губі, саден і крововиливів на голові.

В апеляції прокурор, ставить питання про скасування вироку в зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок його м'якості, застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону і просить постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 покарання за ч.3 ст.286 КК України у вигляді 9 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки та задовольнити позови потерпілих в повному обсязі.

При цьому він зазначає, що не оспорює доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого злочину та кваліфікацію його дій.

Разом з тим вважає, що суд у вироку не зазначив у чому полягало щире каяття ОСОБА_9, помилково послався на обставину, яка обтяжує покарання - завдання злочином тяжких наслідків для потерпілих, не врахував при призначенні покарання думку потерпілих, вирішуючи цивільні позови необґрунтовано зменшив розмір моральної шкоди, не вирішив долю майна, на яке накладено арешт.

Крім того вказує, що вирішення судом долі речових доказів є неконкретним і крім того, суд не вирішив питання щодо відшкодування коштів, витрачених на лікування потерпілої, хоча позов з цього приводу і не був заявлений.

Інші учасники процесу вирок не оскаржили.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка частково підтримала принесену апеляцію в частині посилення основного і додаткового покарання та задоволення цивільних позовів потерпілих в повному обсязі, потерпілих, які погодилися з апеляцією прокурора в частині цивільних позовів, а міру покарання вважали достатньою, засудженого та його захисника, які просили вирок суду залишити без змін, провівши часткове судове слідство, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Винуватість ОСОБА_9 у вчиненні злочину за наведених у вироку обставин матеріалами справи доведена і не спростовується в апеляції. Його дії за ч.3 ст.286 КК України кваліфіковано правильно.

Відповідно до вимог ст.65 КК України суди повинні призначати покарання з урахуванням ступеня тяжкості, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Разом з тим, призначаючи ОСОБА_9 покарання, суд не взяв до уваги вимоги наведеної норми Закону та п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» і належним чином не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та ступінь тяжкості наслідків, що настали.

Так, місцевий суд, призначаючи засудженому покарання, наближене до мінімального, передбаченого санкцією інкримінованої статті Кримінального кодексу, залишив поза увагою ту обставину, що в результаті вчиненого ОСОБА_9 тяжкого злочину загинуло четверо людей, в тому числі дворічна дитина, а потерпіла ОСОБА_12 отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості і внаслідок цього стала інвалідом 1-ї групи, а також ставлення до цих наслідків засудженого, який протягом тривалого часу заперечував свою винуватість у вчиненні злочину.

За таких обставин колегія суддів вважає, що призначене засудженому покарання є несправедливим внаслідок м'якості, а тому вирок в частині призначення покарання слід скасувати, а покарання посилити.

Призначаючи засудженому покарання колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, конкретні обставини справи, а також, обставини, що пом'якшують покарання, а саме те, що засуджений визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, частково відшкодував потерпілим моральну та матеріальну шкоду, дані про особу ОСОБА_9, який позитивно характеризується, до вчинення злочину до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався. Враховується і думка потерпілих, які просили призначити реальне покарання, але не більше 2/3 від максимального, передбаченого законом.

Слушними є доводи апеляції прокурора про необхідність посилення і додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки засудженим допущено грубе порушення правил дорожнього руху, внаслідок якого загинули люди.

Не заслуговують на увагу доводи апеляції про безпідставне неприйняття судом рішення щодо відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_12

Відповідно до ч.1 ст.93-1 КПК України, кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, стягуються судом при постановленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я, органу Міністерства фінансів України або прокурора в порядку, передбаченому статтею 28 та частинами другою і третьою статті 93 цього Кодексу.

Матеріали справи не містять такого позову, а суд позбавлений права з власної ініціативи вирішувати питання про відшкодування таких витрат.

Проте, у відповідності до вимог ст.93-1 КПК України, у разі, коли при постановленні вироку рішення про відшкодування коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, не було прийнято, стягнення їх провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом закладу охорони здоров'я, органу Міністерства фінансів України або прокурора.

Разом з тим, в частині вирішення цивільних позовів суд допустив помилку.

За загальним правилом, зокрема відповідно до ст. 1166, ст.1167 ЦК України, майнова і моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Як видно з вироку, суд визнав ЗАТ «Просто-страхування» належним відповідачем та поклав на нього обов'язок по відшкодуванню потерпілим моральної і матеріальної шкоди.

Проте, такий обов'язок щодо ЗАТ «Просто-страхування» визначений спеціальним законом, а саме Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року, яким передбачено сплату товариством страхових виплат за моральну і матеріальну шкоду і це питання має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Не підлягає вирішенню в кримінальному процесі і цивільний позов Кременчуцького МУ ГУ МВС України в Полтавській області до ТОВ «МАЗ-ТРАНС» про стягнення матеріальної шкоди, оскільки він є предметом підсудності господарського суду на підставі ст.1 ГПК України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду в частині цивільних позовів також підлягає скасуванню, а заявлені по справі цивільні позови - залишенню без розгляду.

Слушними є доводи апеляції щодо неконкретного вирішення долі речових доказів, а тому вони підлягають уточненню.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 365, 366, 378 КПК України, колегія суддів, -

З А С У Д И Л А :

Апеляцію старшого помічника прокурора Кременчуцького району Полтавської області, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.

Вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 28 січня 2010 року щодо ОСОБА_9 скасувати в частині призначеного покарання та цивільних позовів.

ОСОБА_9 засудити за ч.3 ст. 286 КК України на 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_9 рахувати з 19 березня 2009 року.

Запобіжний захід ОСОБА_9 залишити попередній - взяття під варту.

Цивільні позови потерпілих та Кременчуцького МУ ГУ МВС України в Полтавській області залишити без розгляду, роз'яснивши право на їх вирішення в порядку цивільного та господарського судочинства.

Речові докази по справі:

- тахограф з двома тахографічними дисками, світловідбивач автомобіля ВАЗ-21093 днз 17 0454 та блок-фару автомобіля НОМЕР_1 з лампами та електричними проводами, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, - знищити;

- автомобілі ВАЗ-21093 днз 17 0454, який належить Кременчуцькому МУ ГУ МВС України в Полтавській області, та «Skania R420» днз АН 2805 СА з напівпричепом «Krone» днз АН 8827ХХ, який належить ТОВ «МАЗ-ТРАНС» - повернути власникам.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Вирок може бути оскаржено до Верховного Суду України через апеляційний суд Полтавської області протягом одного місяця з моменту його проголошення, а засудженим в цей же строк з моменту отримання копії вироку.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_1