Постанова

від 23.09.2015 по справі 910/6196/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2015 р. Справа№ 910/6196/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Сидоренко Р.В. - дов. б/н від 01.07.2015р.

від відповідача: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2015р.

у справі № 910/6196/15-г (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна група

«Конкорд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО»

про стягнення 121 548, 02 грн.

В судовому засіданні 23.09.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В березні 2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельна група «Конкорд» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» про стягнення 121 548, 02 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 6738К від 12.11.2009р., а саме щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, а тому просив суд стягнути з відповідача 88 973, 75 грн. заборгованості, 10 249, 78 грн. пені, 20 218, 37 грн. інфляційних втрат та 2 106, 12 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2015р. у справі №910/6196/15-г позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна група «Конкорд» 88 973, 75 грн. заборгованості, 2106, 12 грн. 3% річних, 20 218, 37 грн. інфляційних втрат, 10 161, 36 грн. пені, 2 429, 19 грн. судового збору.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення 10 624, 07 грн. основного боргу, 542, 13 грн. 3% річних, 4 563, 12 грн. інфляційних втрат, 2 568, 12 грн. пені та 2 429, 19 грн. судового збору.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» 12.06.2015р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 12 год. 40 хв. 08.07.2015р.

У зв'язку з відключенням від електропостачання приміщення Київського апеляційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1 з 15 год. 00 хв. 06.07.2015р. до 10 год. 55 хв. 08.07.2015р. та налагодженням роботи автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» з 11 год. 00 хв. до 13 год. 15 хв. 08.07.2015р., було неможливо у передбачений законом спосіб 08.07.2015р. здійснити заміну члена колегії суддів в даній справі - судді Самсіна Р.І. у зв'язку з його відпусткою.

З огляду на викладене судове засідання у даній справі не відбулося.

Після налагодження роботи автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду», розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2015р., у зв'язку з перебуванням судді Самсіна Р.І. у відпустці, сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя - Скрипка І.М., судді - Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 08.09.2015р.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 08.09.2015р. у відповідності до ст. 77 ГПК України оголошено перерву на 23.09.2015р., ухвалою суду від 08.09.2015р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

16.09.2015р. від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі з додатковими доказами на підтвердження поставки товару, а 23.09.2015р. від представника відповідача надійшли додаткові пояснення з приводу надання позивачем нових доказів, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 23.09.2015р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 23.09.2015р., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з'явився, причини неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, але рішення підлягає частковому скасуванню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 12.11.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельна група «Конкорд» (позивач, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (відповідач, покупець за договором) укладено договір поставки № 6738К, відповідно до пункту 1 розділу 1 якого по даному договору постачальник зобов'язується передати товар у власність покупця на умовах та строки, встановлені в замовленнях на поставку, а покупець в порядку та строки, встановлені договором, зобов'язується прийняти товари та оплатити їх.

Згідно п. 2 розділу 1 договору право власності на товар від постачальника до покупця переходить в момент підписання сторонами відповідних видаткових накладних.

Пунктом 1 розділу 7 договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату постачальнику за поставлений товар по закінченню 60 календарних днів з дня передачі товару.

Згідно пункту 1 розділу 10 договору покупець, не розрахувавшись з постачальником за товар у встановлений строк, сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,04% від суми затриманої оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Пеня нараховується і сплачується лише в тому разі, якщо постачальник виконав всі свої платіжні зобов'язання по відношенню до покупця.

Договір, згідно пунктів 1, 2 розділу 11, вступає в силу після підписання і скріплення печаткою уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2010р.

Якщо за один місяць до закінчення дії договору жодна зі сторін не висловить в письмовій формі свій намір припинити дію договору, даний договір вважається продовженим ще на один рік (п. 3 розділу 11 договору).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дослідивши наявні в матеріалах справи первинні документи, судом встановлено, що на виконання умов договору поставки № 6738К від 12.11.2009р. позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 81 161, 30 грн., згідно видаткових накладних:

- КН-00001609 від 12.03.2014р. на суму 1 114, 60грн.;

- КН-00001601 від 12.03.2014р. на суму 631, 70 грн.;

- КН-00001606 від 12.03.2014р. на суму 1 080, 10 грн.;

- КН-00001604 від 12.03.2014р. на суму 1 303, 30 грн.;

- КН-00001605 від 12.03.2014р. на суму 348, 40 грн.;

- КН-00001627 від 12.03.2014р. на суму 314, 00 грн.;

- КН-00001596 від 12.03.2014р. на суму 1 238, 30 грн.;

- КН-00001594 від 12.03.2014р на суму 225, 10 грн.;

- КН-00001607 від 13.03.2014р. на суму 358, 60 грн.;

- КН-00001619 від 13.03.2014р. на суму 191, 30 грн.;

- КН-00001621 від 13.03.2014р. на суму 536, 20 грн.;

- КН-00001613 від 13.03.2014р. на суму 221, 30 грн.;

- КН-00001622 від 13.03.2014р. на суму 479, 90 грн.;

- КН-00001611 від 13.03.2014р. на суму 173, 70 грн.;

- КН-00001723 від 19.03.2014р. на суму 20 344, 80 грн.;

- КН-00001724 від 19.03.2014р. на суму 1 276, 20 грн.;

- КН-00001940 від 26.03.2014р. на суму 1 530, 30 грн.;

- КН-00001927 від 26.03.2014р. на суму 1928, 40 грн.;

- КН-00001944 від 26.03.2014р. на суму 292, 80 грн.;

- КН-00001941 від 26.03.2014р. на суму 689, 20 грн.;

- КН-00001938 від 26.03.2014р. на суму 1 117, 30 грн.;

- КН-00001933 від 26.03.2014р. на суму 991, 60 грн.;

- КН-00001924 від 26.03.2014р. на суму 2 037, 40 грн.;

- КН-00001915 від 26.03.2014р. на суму 963, 50 грн.;

- КН-00001932 від 26.03.2014р. на суму 1 109, 20 грн.;

- КН-00001928 від 26.03.2014р. на суму 208, 80 грн.;

- КН-00001929 від 26.03.2014р. на суму 376, 10 грн.;

- КН-00001925 від 26.03.2014р. на суму 984, 70 грн.;

- КН-00001942 від 26.03.2014р. на суму 479, 20 грн.;

- КН-00001930 від 26.03.2014р. на суму 3 435, 00 грн.;

- КН-00001943 від 26.03.2014р. на суму 691, 30 грн.;

- КН-00001947 від 26.03.2014р. на суму 498, 80 грн.;

- КН-00001948 від 26.03.2014р. на суму 2 325, 40 грн.;

- КН-00001934 від 26.03.2014р. на суму 630, 40 грн.;

- КН-00001945 від 26.03.2014р. на суму 616, 50 грн.;

- КН-00001936 від 26.03.2014р. на суму 382, 60 грн.;

- КН-00001935 від 26.03.2014р. на суму 1 034, 80 грн.;

- КН-00001937 від 26.03.2014р. на суму 451, 80 грн.;

- КН-00001920 від 27.03.2014р. на суму 442, 60 грн.;

- КН-00001939 від 27.03.2014р. на суму 292, 30 грн.;

- КН-00001914 від 27.03.2014р. на суму 272, 80 грн.;

- КН-00001916 від 27.03.2014р. на суму 905, 20 грн.;

- КН-00001918 від 27.03.2014р. на суму 679, 60 грн.;

- КН-00001921 від 27.03.2014р. на суму 565, 80 грн.

- КН-00002068 від 02.04.2014р. на суму 25 390, 40 грн., які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін (належним чином завірені копії наявні в матеріалах справи (а. с. 22-24, 26-33, 35-37, 39-42, 45-48, 50-69, 71-72, 74).

Крім того, позивачем до позовної заяви долучено копії видаткових накладних на загальну суму 7 813, 30 грн., а саме № КН-00001599 від 12.03.2014р. на суму 277, 90 грн., №КН-00001630 від 13.03.2014р. на суму 751, 30 грн., № КН-00001610 від 14.03.2014р. на суму 274, 40 грн., № КН-00001926 від 26.03.2014р. на суму 2 220, 30 грн., № КН-00001946 від 26.03.2014р. на суму 1 121, 60 грн., № КН-00001919 від 26.03.2014р. на суму 1 111, 40 грн., № КН-00001922 від 27.03.2014р. на суму 1 302, 90 грн. та № КН-00001923 від 28.03.2014р. на суму 753, 50 грн. (а. с. 25, 34, 38, 43-44, 49, 70, 73), які містять посилання на договір № 10652К від 21.10.2011р., а тому не можуть свідчити про поставку товару згідно спірного договору поставки № 6738К від 12.11.2009р.

Разом з тим, з пояснень позивача, наданих суду апеляційної інстанції, вбачається, що між сторонами дійсно було укладено договір № 10652К від 21.10.2011р., та у зв'язку з тим, що позивач змінював фактичне місцезнаходження і відповідно здійснював перевезення всієї документації з одного офісу в інший, відбувалась технічна похибка в документах, а саме видаткові накладні по іншому договору випадково потратили до документів, що були виписані на виконання договору поставки № 6738К від 12.11.2009р.

При цьому, надані позивачем суду апеляційної інстанції видаткові накладні № КН-00001608 від 12.03.2014р. на суму 986, 60 грн., № КН-0001615 від 12.03.2014р. на суму 1 915, 20 грн., № КН-00001595 від 12.03.2014р. на суму 816, 10 грн., № КН-00001612 від 12.03.2014р. на суму 1 335, 80 грн., № КН-00001624 від 12.03.2014р. на суму 1 060, 20 грн., № КН-00001600 від 12.03.2014р. на суму 566, 70 грн., № КН-00001629 від 12.03.2014р. на суму 185, 40 грн., № КН-00001617 від 12.03.2014р. на суму 266, 90 грн. та № КН-00001626 від 12.03.2014р., всього на загальну суму 7 830, 50 грн., не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції та подані позивачем з порушенням ст. 101 Господарського процесуального кодексу України без обґрунтування неможливості подання даних доказів суду першої інстанції.

Таким чином, дослідивши надані позивачем видаткові накладні, колегія суддів встановила, що на виконання договору поставки № 6738К від 12.11.2009р. позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 81 161, 30 грн.

З вищенаведеного вбачається, що позивачем передано, а відповідачем прийнято товар без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи інших умов поставки.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши умови договору, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару на загальну суму 81 161, 30 грн.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов договору.

Однак, всупереч умовам договору, відповідач за поставлений товар розрахунок не провів, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 81 161, 30 грн. за поставлений за договором № 6738К від 12.11.2009р. товар.

Доводи відповідача про те, що розмір заборгованості, що підлягає стягненню, відрізняється від заявленої позивачем та складає 78 349, 68 грн., оскільки згідно повідомлення вих. № 5 від 18.03.2015р. позивачеві було повернуто товар на загальну суму 10 624, 07 грн., не заслуговують на увагу, оскільки повідомлення про повернення вих. № 5 від 18.03.2015р. (а. с. 128) та доданий до нього перелік товарів, що підлягають поверненню (а. с. 129-131) стосуються договору поставки № 10652К від 21.10.2011р. Крім того, вказаний перелік не містить товарів, які поставлялися згідно спірних накладних в рамках договору поставки № 6738К від 12.11.2009р.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позов в частині стягнення основного боргу, не звернув уваги на відсутність в матеріалах справи усієї первинної документації, яка б підтверджувала поставку товару за договором №6738К від 12.11.2009р. на суму 88 973, 75 грн., у зв'язку з чим дійшов хибного висновку про повне задоволення позову в цій частині, а не 81 161, 30 грн., що підтверджується належними первинними документами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва підлягає частковому скасуванню, а позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у розмірі 81 161, 30 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості 7 812, 45 грн. слід відмовити.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо оплати товару, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 10 249, 78 грн. пені, 20 218, 37 грн. інфляційних втрат та 2 106, 12 грн. 3% річних, нарахованих за період з 02.06.2014р. по 16.03.2015р.

Згідно пункту 1 розділу 10 договору покупець, не розрахувавшись з постачальником за товар у встановлений строк, сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,04% від суми затриманої оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Пеня нараховується і сплачується лише в тому разі, якщо постачальник виконав всі свої платіжні зобов'язання по відношенню до покупця.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, вважає за необхідне зазначити, що позивачем нараховано пеню за період більше ніж 6 місяців.

Пунктом 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, оскільки умова застосування відповідальності у вигляді пені в даному випадку пов'язана з датою передачі товару, й відповідно пеня може бути нарахована лише за період перших шести місяців від дати початку прострочення зобов'язань щодо оплати поставленого товару (дата передачі товару + 60 днів).

Колегія суддів, враховуючи умови спірного договору, норми чинного законодавства (п. 6 ст. 232 ГК України), в межах наведеного позивачем періоду нарахування (02.06.2014р. - 16.03.2015р.), здійснила власні розрахунки пені, наступним чином:

- за накладними від 12.03.2014р. на загальну суму 6 255, 50 грн. граничний строк оплати - 12.05.2014р. (11.05.2014р. вихідний), прострочення наступає з 13.05.2014р., шестимісячний період нарахування пені - 13.05.2014р. - 13.11.2014р., а з урахуванням наведеного позивачем періоду нарахування - 02.06.2014р. - 13.11.2014р., сума пені складає 412, 86 грн.;

- за накладними від 13.03.2014р. на загальну суму 1 961, 00 грн. граничний строк оплати - 12.05.2014р., прострочення наступає з 13.05.2014р., шестимісячний період нарахування пені - 13.05.2014р. - 13.11.2014р., а з урахуванням наведеного позивачем періоду нарахування - 02.06.2014р. - 13.11.2014р., сума пені складає 129, 43 грн.;

- за накладними від 19.03.2014р. на загальну суму 21 621, 00 грн. граничний строк оплати - 19.05.2014р. (18.05.2014р. вихідний), прострочення наступає з 20.05.2014р., шестимісячний період нарахування пені - 20.05.2014р. - 20.11.2014р., а з урахуванням наведеного позивачем періоду нарахування - 02.06.2014 - 20.11.2014р., сума пені складає 1 487, 52 грн.;

- за накладними від 26.03.2014р. на загальну суму 22 775, 10 грн. граничний строк оплати - 26.05.2014р. (25.05.2014р. вихідний), прострочення наступає з 27.05.2014р., шестимісячний період нарахування пені - 27.05.2014р. - 27.11.2014р., а з урахуванням наведеного позивачем періоду нарахування - 02.06.2014р. - 27.11.2014р., сума пені складає 1 630, 70 грн.;

- за накладними від 27.03.2014р. на загальну суму 3 158, 30 грн. граничний строк оплати - 26.05.2014р., прострочення наступає з 27.05.2014р., шестимісячний період нарахування пені - 27.05.2014р. - 27.11.2014р., а з урахуванням наведеного позивачем періоду нарахування - 02.06.2014р. - 27.11.2014р. сума пені складає 226, 13 грн.;

- за накладною від 02.04.2014р. на суму 25 390, 40 грн. граничний строк оплати - 02.06.2014р. (01.06.2014р. вихідний день), прострочення наступає з 03.06.2014р., шестимісячний період нарахування пені - 03.06.2014р. - 03.12.2014р., сума пені складає 1 868, 73 грн.

Отже, беручи до уваги умови договору (нарахування пені в розмірі 0,04% від суми затриманої оплати) та норми чинного законодавства (нарахування пені лише за період перших шести місяців від дати початку прострочення зобов'язань щодо оплати поставленого товару), колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню в розмірі 5 755, 37 грн., відповідно, в іншій частині щодо стягнення пені в розмірі 4 494, 41 грн. (10 249, 78 грн. - 5 755, 37 грн.) слід відмовити.

Місцевий господарський суд не звернув увагу на вказані обставини справи, не дослідив в повному обсязі умови договору щодо нарахування пені в розмірі 0, 04% від суми затриманої оплати, а тому дійшов помилкового висновку про задоволення позову про стягнення з відповідача 10 161, 36 грн. пені, нарахованої на документально непідтверджений розмір заборгованості з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, беручи до уваги умови договору та норми чинного законодавства, здійснивши власні розрахунки 3% річних за період з 02.06.2014р. по 16.03.2015р. на суму заборгованості в розмірі 55 770, 90 грн. (за видатковими накладними від 12.03.2014р., 13.03.2014р., 19.03.2014р., 26.03.2014р. та 27.04.2014р.) та за період з 03.06.2014р. по 16.03.2015р. на суму заборгованості в розмірі 25 390, 40 грн. (за видатковою накладною від 02.04.2014р.), дійшла висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню в розмірі 1 919, 11 грн., відповідно, в іншій частині щодо стягнення 3% річних в розмірі 187, 09 грн. (2 106, 12 грн. - 1 919, 11 грн.) слід відмовити.

Також, беручи до уваги умови договору та норми чинного законодавства, здійснивши власні розрахунки інфляційних втрат за період з 02.06.2014р. по 16.03.2015р. на суму заборгованості в розмірі 55 770, 90 грн. (за видатковими накладними від 12.03.2014р., 13.03.2014р., 19.03.2014р., 26.03.2014р. та 27.04.2014р.) та за період з 03.06.2014р. по 16.03.2015р. на суму заборгованості в розмірі 25 390, 40 грн. (за видатковою накладною від 02.04.2014р.), колегія суддів встановила, що розмір інфляційних втрат складає 29 200, 34 грн.

Проте, виходячи з того, що позивачем заявлено до стягнення 20 218, 30 грн. інфляційних втрат, заяв про збільшення розміру позовних вимог позивачем не подавалось, а господарський суд позбавлений права самостійно виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленій до стягнення сумі - 20 218, 30 грн.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, не знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» з підстав, викладених у ній, не підлягає задоволенню, але рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2015р. підлягає частковому скасуванню з підстав, викладених вище, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням резолютивної частини рішення в редакції постанови Київського апеляційного господарського суду.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із частковим задоволенням позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 181, 06 грн. судового збору за подання позовної заяви пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2015р. у справі № 910/6196/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2015р. у справі № 910/6196/15-г скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (03045, м. Київ, пр-т Науки, буд. 8, код ЄДРПОУ 32104254) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна група «Конкорд» (08630, Київська обл., смт. Глеваха, вул. Новий шлях, буд 45, код ЄДРПОУ 33648789) 81 161, 30 грн. заборгованості, 5 755, 37 грн. пені, 1 919, 11 грн. 3% річних, 20 218, 37 грн. інфляційних втрат та 2 181, 06 грн. судового збору за подання позовної заяви.

3. В іншій частині позову відмовити.»

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

4. Матеріали справи № 910/6196/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала