Постанова

від 24.06.2010 по справі 15/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

24.06.10 Справа № 15/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії: головуючого-суддіОСОБА_1 суддівОСОБА_2 ОСОБА_3 розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Артос»(надалі ТзОВ «Артос») за вих. № 190 від 12.05.2010р.

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.04.2010р.

у справі № 15/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунапак-Україна»(надалі ТзОВ «Дунапак-Україна»), м. Ходорів

до відповідача: ТзОВ «Артос», с.Гать, Берегівський р-н, Закарпатська область

про: стягнення 139 594,40грн., в тому числі: 130 537,03грн. основного боргу, 7 869,71грн. пені та 1 151,66грн. 3 % річних,

за участю учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_4 -адвокат (довіреність б\н від 23.06.2010р.);

від відповідача: не з'явився

Представнику позивача роз`яснено права та обов»язки, передбачені ст..ст. 20, 22 ГПК України, клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 26.04.2010р. у справі № 15/14 (суддя Ващиліна Н.М.) задоволено позовні вимоги ТзОВ «Дунапак-Україна»до ТзОВ «Артос», стягнуто з відповідача на користь позивача 139 594,40грн., в тому числі 130 573грн. основного боргу, 7 869,71грн. пені, 1 151,66грн. 3 % річних, 1 395,00грн. державного мита, 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 4 188,00грн. оплати послуг адвоката.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій рішення суду просить скасувати в частині нарахування штрафних санкцій у вигляді пені в сумі 7 869,71грн., нарахованих відсотків в сумі 1 151,66грн. та оплати вартості юридичних послуг в сумі 4 188,00грн. Зокрема скаржник зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що умовами договору № 40/09 поставки від 22.07.2005р., а саме п. 6 даного договору сторони передбачили, що «у разі виникнення обставин непереборної сили, які не залежать від волевиявлення сторін, термін виконання зобов`язань по договору продовжується на час дії п. 6.2. договору», а враховуючи глобальну світову кризу, яка, на думку останнього, є непереборною силою, що призвела до неможливості своєчасного розрахунку з позивачем, судом безпідставно задоволено позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій та оплату послуг адвоката.

Представник позивача в судовому засіданні 24.06.2010р. та у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів скаржника заперечив, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, тому просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач в судове засідання 24.06.2010р. не з`явився, надіслав клопотання вих. № 202 від 17.06.2010р. про відкладення розгляду справи, в зв`язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника, оскільки останній перебуває у відрядженні за межами України.

Колегія суддів відмовляє в задоволенні даного клопотання, оскільки Господарський процесуальний кодекс України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи.

Розглянувши подану апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, матеріали справи та, заслухавши пояснення представника позивача, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Між ТзОВ «Дунапак -Україна»(Постачальник) та ТзОВ «Артос»(Покупець) 22.07.2009р. було укладено договір № 40/09 поставки, відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов`язувався поставити і передати у власність Покупця гофрокартонну продукцію, а Покупець зобов`язувався прийняти та своєчасно оплатити товар.

Згідно з п. 3.2. договору Покупець має право на відтермінування оплати за отриманий товар терміном на 30 календарних днів з моменту отримання товару.

На виконання умов даного договору позивачем передано відповідачу товар на загальну суму 135 573,03грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с. 12-17).

Проте, як встановлено судом першої інстанції та як видно з матеріалів справи, відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання виконував неналежним чином, оплату за поставлений позивачем товар, а саме гофрокартонну продукцію, провів частково, в зв`язку з чим станом на 25.02.2010р. заборгованість відповідача складала 130 573,03грн.

Позивачем 19.01.2010р. на адресу відповідача було надіслано претензію № 24 про погашення вищезазначеної заборгованості за поставлений товар (а.с. 19) у відповіді на яку ТзОВ «Артос»зазначило, що факт наявності заборгованості за поставлений позивачем товар визнає, однак погасити наявну заборгованість не має можливості (а.с. 37).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші) чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.1, ч.2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ч.1 ст. 692 ЦК України Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Беручи до уваги те, що позивачем умови спірного договору поставки виконано в повному обсязі, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 130 573,03 грн., оскільки дана вимоги позивачем документально обґрунтована та визнана відповідачем.

Частиною 1 ст. 261 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктом 5.2 договору № 40/09 поставки сторони передбачили, що за порушення термінів по оплаті кожної конкретної партії товару, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості відвантаженого, але не оплаченого в термін товару за кожний календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється на протязі усього періоду прострочення виконання зобов`язання від його тривалості.

Згідно розрахунку позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день порушення терміну оплати товару в сумі 7 869,71грн. за період з 14.08.2009р. по 18.02.2010р. (а.с. 32).

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами.

Аналогічна норма міститься в статті 3 Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Беручи до уваги факт порушення відповідачем виконання зобовВ»язань в частині своєчасної оплати товару, що є підставою для застосування штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в цій частині.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі наведеного, суд першої інстанції правомірно задоволив позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 151,66грн. - 3 % річних від простроченої суми.

Щодо заявлених позовних вимог в частині стягнення 4 188,00грн. оплати послуг адвоката, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно ст.44 ГПК України до складу судових витрат входять, зокрема, оплата послуг адвоката.

В матеріалах справи наявні докази в підтвердження понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката. Дані обставини підтверджуються договором про надання юридичних послуг від 17.02.2010р., платіжним дорученням № 549 від 23.02.2010р., свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1095 від 06.07.2005р., а тому колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що дані вимоги правомірно задоволені місцевим господарським судом (а.с.22-25)

Слід також зазначити, що безпідставними є покликання скаржника в апеляційній скарзі на глобальну світову кризу, як на непереборну силу, яка призвела до неможливості своєчасного розрахунку з позивачем.

У відповідності до п. 6.1. договору № 40/09 поставки від 22.07.2009р. сторони погодились, що у разі виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини), які не залежать від волевиявлення сторін, як то: стихійні лиха, екстремальні погодні умови, пожежі, війни, страйки, громадські безчинства, забороняючи та обмежуючі міри міжнародних організацій, органів державної влади та управління України, термін виконання зобов`язань по договору продовжується на час дії таких обставин.

Сторона для якої стало неможливим виконання зобов`язання по цьому договору внаслідок вище перелічених обставин, зобов`язана не пізніше 3-ох календарних днів з моменту їх настання, у письмовій формі інформувати іншу сторону. Документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили, є довідка ОСОБА_5 палати України або іншого компетентного органу державної влади України. Не інформування або несвоєчасне повідомлення про такі обставини позбавляє відповідну сторону права покликатися на них, як на підставу, звільняючу від відповідальності (п. 6.2. договору).

З наведеного вбачається, що така обставина, як світова фінансова криза не являється обставиною непереборної сили (форс-мажорні обставини) передбаченої умовами спірного договору поставки. Окрім того, відповідач у відповідності до договору поставки на протязі 3-х денного терміну з моменту настання відповідної обставини зобов`язувався повідомити про це у письмовій формі позивача та надати довідку з ОСОБА_5 України або іншого компетентного органу України. Не інформування або несвоєчасне повідомлення про такі обставини, у відповідності до умов договору поставки, позбавляє відповідну сторону права покликатися на ці підстави, як на підставу, звільняючу від відповідальності.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, всупереч зазначених вимогам ГПК України відповідачем не було надано суду доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому це рішення належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 26.04.2010р. у справі № 15/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

3. Справу передати в господарський суд Закарпатської області.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Гнатюк Г.М

ОСОБА_2