Постанова

від 15.10.2014 по справі 902/699/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2014 року Справа №902/699/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Дужич С.П.

судді Саврій В.А. ,

судді Мамченко Ю.А.

при секретарі Ткачу Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 підприємства "Картес" на рішення господарського суду Вінницької області від 05 серпня 2014 року у справі №902/699/14 (суддя Тісецький С.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельна компанія "Тіса-опт"

до ОСОБА_1 підприємства "Картес"

про стягнення в сумі 19 878 грн. 11 коп. згідно договору поставки №51 від 27.07.2013 р.

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ :

05 серпня 2014 року, рішенням господарського суду Вінницької області було частково задоволено позов ТОВ "Торговельна компанія "Тіса-опт" до ПП "Картес" про стягнення в сумі 19 878,11 грн. згідно Договору поставки №51 від 27 липня 2013 року та стягнуто з відповідача на користь позивача 4 789,91 грн. - 3% річних, 8 345,25 грн. - інфляційних втрат та 1 207,25 грн. - судового збору, пропорційно сумі задоволених позовних вимог. Також, було відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 6 717,95 грн. - штрафних санкцій та 25,00 грн. - інфляційних втрат.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, в своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити, вважаючи, що прийняті судом висновки не відповідають обставинам справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки позивачем не було надіслано на його адресу копію позовної заяви, обов'язковість чого вимагається ст. 56 ГПК України, а судом не було належним чином повідомлено про порушення даної справи.

Також, апелянт зазначає, що правомірність стягнення коштів, що є предметом розгляду цієї справи, уже досліджувалось господарським судом Черкаської області, у справі №925/2049/13, рішення від 05 лютого 2014 року, та Київським апеляційним господарським судом, яким рішення місцевого господарського суду було змінено у частині стягнення 8 974,00 грн. - пені та 4 179,49 грн. - судового збору.

На думку відповідача, позивачем, при розрахунку 3% річних не було враховано п.4.5 Договору поставки №51, згідно якого покупцю надавалось додатково 90 календарних днів для оплати вартості отриманого товару.

08 вересня 2014 року, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено її розгляд на 24 вересня 2014 року.

24 вересня 2014 року, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги було відкладено на 22 жовтня 2014 року та зобов'язано сторони надати в судове засідання зразок оригіналу Договору поставки 51 від 27 липня 2013 року, які були сторонами отриманні після його укладання, оскільки подані у матеріали справи копії містять розбіжності.

22 жовтня 2014 року, у судове засідання представники сторін не прибули хоча завчасно були повідомлені про час і місце судового розгляду, на що вказують повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення. Витребуваних судом документів не надіслали. Заяв про відкладення судового засідання не надходило.

Враховуючи вимоги ст.ст. 101, 102 ГПК України про межі та строки перегляду справи в апеляційній інстанції, а також те, що сторони по справі належним чином повідомлені про час і місце розгляду апеляційної скарги, а також, що можливий розгляд справи за наявними в ній доказами, суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутності сторін.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила, що:

27 липня 2013 року, між ТОВ "ТК "Тіса-опт", як постачальником, та ПП "Картес", як покупцем, було укладено Договір поставки №51, згідно умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар - масло вершкове партіями, згідно накладних, у відповідності до замовлень покупця у загальній кількості 44 000 кг, а покупець, зобов'язався прийняти його на умовах даного договору, та провести його оплату. (а.с.14-17, 94-95)

Згідно п.1.2. Договору, ціни на товар, що постачається узгоджуються сторонами в накладних та є невід'ємною частиною нього договору. Покупець оплачує вартість кожної партії товару відповідно до цін, визначених сторонами у накладних на поставку товару (п.1.2 Договору поставки №51).

Відповідно п.4.5 Договору, продавець може надати покупцю відстрочку на оплату товару. (за примірником Договору позивача - на п'ять банківських днів, а примірником Договору відповідача - на 90 календарних днів).

У п.7.2.1. Договору №51 сторони передбачили, що за порушення темнів розрахунків, передбачених п. 4.5 даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Пунктами 11.1.-11.4. Договору передбачено, що він діє до 31 грудня 2013 року і його дія продовжується, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 5 днів до закінчення дії договору, а закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії.

На виконання умов Договору поставки №51, позивачем було поставлено відповідачу товар - масло вершкове 73% жирності на загальну суму 343 200,00 грн., що вбачається з накладних та рахунків-фактури: - №50 від 29 липня 2013 року на суму 229 200,00 грн.; - №88 від 05 вересня 2013 року на суму 114 000,00 грн. (а.с.18-20)

21 серпня 2013 року, ПП "Картес" звернулося до ТОВ "ТК "Тіса-опт" із заявою про зарахування зустрічних вимог №162 на суму 107 382,60 грн. (а.с.21)

В цей же день, 21 серпня 2013 року, між сторонами було підписано та скріплено печатками акт про залік взаємних вимог від 21 серпня 2013 року, яким сторони погодились про припинення взаємних зобов'язань з моменту проведення заліку зобов'язань в розмірі 107 382,60 грн. (а.с.22)

16 вересня та 01 листопада 2013 року, відповідач, у відповідності до рахунку-фактури №50 від 26 липня 2013 року, перерахував позивачу кошти в сумі 20 000,00 грн. та 15 817,40 грн., відповідно, що вбачається з банківських виписок по рахунку ТОВ "ТК "Тіса-опт". (а.с.23-25)

05 лютого 2014 року, рішенням господарського суду Черкаської області, у справі №925/2049/13, було частково задоволено позов ТОВ "ТК "Тіса-опт" до ПП "Картес" про стягнення 209 393,20 грн. - заборгованості за Договором поставки №51 від 27 липня 2013 року та стягнуто з відповідача на користь позивача 200 000,00 грн. - основного боргу, 8 974,73 грн. - пені, за затримку розрахунку за поставлений по накладним №50 від 29 липня 2013 року і №88 від 05 вересня 2013 року товар, яка нарахована на підставі п.7.2.1 Договору поставки №51, а також 4179,49 грн. - витрат на сплату судового збору. В решті позову було відмовлено.(а.с.32-35)

25 березня 2014 року, постановою Київського апеляційного господарського суду було змінено рішення господарського суду Черкаської області від 05 лютого 2014 року, у справі №925/2049/13, та відмовлено в частині стягнення 8974,73 грн. - пені, з тих підстав, що п.4.5 Договору встановлена відповідальність у вигляді стягнення з відповідача пені за порушення термінів розрахунків, тобто за порушення відповідачем терміну наданої позивачем у відповідності до п.4.5 Договору відстрочки, чого в даному випадку не сталося, з огляду на що застосовування до відповідача відповідальності, передбаченої п.7.2.1 Договору, є безпідставним. (а.с.36-39)

26 травня 2014 року, ТОВ "ТК "Тіса-опт" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до ПП "Картес" про стягнення в сумі 19 878,11 грн. за Договором поставки №51 від 27 липня 2013 року, з яких 4789,91 грн. - 3% річних, 6717,95 грн. - штрафних санкцій, 8370,25 грн. - інфляційні втрати та 1827,00 грн. - судового збору. (а.с.2-6)

05 серпня 2014 року, рішенням господарського суду Вінницької області даний позов було частково задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 4 789,91 грн. - 3% річних, 8 345,25 грн. - інфляційних втрат та 1 207,25 грн. - судового збору, пропорційно від суми задоволених позовних вимог, та відмовлено у стягненні 6 717,95 грн. - штрафних санкцій і 25,00 грн. - інфляційних втрат. (а.с.78-81)

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступне.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України, договором або іншим законом.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено з матеріалів справи, 27 липня 2013 року, між ТОВ "ТК "Тіса-опт", як постачальником, та ПП "Картес", як покупцем, було укладено Договір поставки №51, згідно умов якого постачальник зобов'язався поставляти покупцю партіями масло вершкове, а покупець - приймати товар та проводити його оплату. (а.с.14-17, 94-95)

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В ході здійснення господарської діяльності між сторонами спору, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 200 000,00 грн. перед позивачем за Договором поставки №51 від 27 липня 2013 року, що відповідачем не заперечується та підтверджується, матеріалами справи та рішенням господарського суду Черкаської області від 05 лютого 2014 року, у справі №925/2049/13, за позовом ТОВ "ТК "Тіса-опт" до ПП "Картес" про стягнення 209 393,20 грн. і постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 березня 2014 року, якою рішення від 05 лютого 2014 року було залишене без змін в частині доведеності та стягнення ПП "Картес" основного боргу в сумі 200 000,00 грн. за Договором поставки №51 від 27 липня 2013 року та відмовлено у стягненні 8974,73 грн. - пені, передбаченої п.7.2.1 Договору, за безпідставністю. (а.с.32-39)

Таким чином, з урахуванням взаємозаліку зустрічних однорідних вимог, ПП "Картес" допустило порушення зобов'язань за Договором поставки №51 від 27 липня 2013 року у розмірі 200 000,00 грн., які на даний час повернуті позивачу.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.3.1, абз.3, 4 п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно п.п.4.1, 4.2 зазначеної вище постанови, сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

Колегією суддів оцінюються критично і відхиляються посилання апелянта на те, що вже були предметом судового розгляду, у справі №925/2049/13, стягнення штрафних санкцій і по ним було винесено судове рішення, яке набрало законної сили, оскільки вимог про стягнення з ПП "Картес" 3% річних та інфляційних витрат, у зазначеній відповідачем справі, позивачем не ставилось.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок позивача при нарахуванні 3% річних та інфляційних втрат, погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення в цій частині позовних вимог та стягнення з відповідача 4 789,91 грн. - 3% річних, за період з 30 липня 2013 року по 14 травня 2014 року, та 8 345,25 грн. - інфляційних втрат, за період з 16 вересня 2013 року по 31 жовтня 2013 року та за період з 01 листопада 2013 року по 14 травня 2014 року, та відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 25,00 грн. інфляційних втрат.

Щодо вимог позивача про стягнення 6 717,95 грн. - штрафних санкцій за період з 30 липня 2013 року по 30 січня 2014 року, судова колегія зазначає, що за приписами ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені) яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

За приписами ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є, зокрема, грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Причому, штраф визнається як неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2.1 Договору, за порушення термінів розрахунків, передбачених п. 4.5 Договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочки. При порушені термінів розрахунків, більше чим по 3 накладних більше ніж 10 днів кожної, відповідач виплачує позивачу відсотки за неправомірне користування чужими коштами в розмірі 20% річних, а також має право в односторонньому порядку розірвати Договір, повідомивши про це відповідача в письмовій формі не менше чим на 15 днів до моменту розірвання Договору. Позивач має право не приймати замовлення і не здійснювати відвантаження товару відповідачу у випадку, якщо відповідач має перед ним прострочену заборгованість.

Таким чином, сторонами при укладенні договору не передбачалось сплата штрафу покупцем за порушення ним своїх зобов'язань по даному Договору.

Також, господарським судом першої інстанції вірно встановлено, що вимога щодо стягнення пені за порушення зобов'язань по оплаті боргу за Договором поставки №51 була предметом розгляду у справі №925/2049/13 (в якій було відмовлено), та не підлягає повторному розгляду з цих же підстав у даній справі №902/699/14.

Колегія суддів, так само погоджується з висновком місцевого господарського суду, що застосування до відповідача відповідальності передбаченій у п.7.2.1 Договору, як і в ч.6 ст. ст. 231 ГК України є безпідставними, оскільки у п.4.5. цього Договору сторони не дійшли згоди з якого саме часу наступає така відповідальність.

Посилання відповідача на порушення господарським судом вимог ГПК України щодо направлення йому, як відповідачу, копії позовної заяви та ухвали про порушення провадження у справі №902/699/14, судова колегія оцінює критично та відхиляє як необґрунтовані, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місце проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Відповідно п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч.1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява, як і ухвала про порушення провадження у справі від 27 травня 2014 року, ухвала про відкладення слухання від 06 червня 2014 року та рішення суду від 05 серпня 2014 року (а.с.1, 7-9, 49, 78-81) направлялись на юридичну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі осіб та фізичної осіб-підприємців

Крім того, в матеріалах справи наявне клопотання відповідача про відкладення розгляду спору від 02 червня 2014 року, що є підтвердженням обізнаності ПП" Картес" про наявність справи №902/699/14 у господарському суді Вінницької області, а тому він не був позбавлений права забезпечення представника своїх інтересів у судові засідання.

Інші заперечення відповідача, викладені у апеляційній скарзі, також не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а тому відхиляються як необґрунтовані.

Згідно ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте у відповідності до норм ст. 43 ГПК України із всебічним, повним та об'єктивним дослідженням матеріалів справи в їх сукупності та вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для скасування рішення господарського суду та задоволення вимог апеляційної скарги.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, на підставі ст.ст. 49, 105 ГПК України, у зв'язку з відмовою в її задоволенні, покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Вінницької області від 05.08.14 р. у справі №902/699/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 підприємства "Картес" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №902/699/14 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Дужич С.П.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Мамченко Ю.А.