Постанова

від 07.03.2007 по справі 5/55-13/14а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/55-13/14А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

                                                                                          Справа№

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Станька Л.Л.,   при секретарі Щигельській О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: ДПІ у Городоцькому районі, м.Городок

до відповідача-1: ТзОВ „Азімут”, м.Городок

до відповідача-2: ТОВ ПТФ „Антрацид”, м.Київ

про визнання господарського зобов”язання недійсним та застостосування наслідків визнання господарського зобов”язання недійсним, передбачених ст.ст.207,208 ГК України

Представники сторін:

Від позивача: Тупіс Я.І. –ст.держ.податк.інсп. юр.відділу

Від відповідача-1: Котяш М.Р. –представник

Від відповідача-2: не з”явився

          Відкрито провадження у справі за позовом ДПІ у Городоцькому районі, м.Городок до відповідача-1: ТзОВ „Азімут”, м.Городок, до відповідача-2: ТОВ ПТФ „Антрацид”, м.Київ про визнання господарського зобов”язання недійсним та застостосування наслідків визнання господарського зобов”язання недійсним, передбачених ст.ст.207,208 ГК України.

          В судовому засіданні 06.03.07р. оголошувалась перерва до 07.03.07р.

          З”ясовано:

           ДПІ у Городоцькому районі проведено позапланову виїзну перевірку Товариства  з  обмеженою  відповідальністю  "АЗІМУТ" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.03.2005 року по 31.03.2005 року.

У ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ "АЗІМУТ" мало взаємовідносини з ТОВ ПТФ "АНТРАЦИД" (м.Київ, вул. Тимірязівська,2 ЄДРПОУ 33058356), проте, угода в письмовій формі не укладалась. Про взаємовідносини даних підприємств свідчать наступні документи: податкова  накладна  №24  від  16.03.2005  року  на  суму 49875,00 грн. в т.ч. ПДВ - 8312,50 грн.; податкова  накладна  №26  від  17.03.2005  року  на  суму 48450,00 грн. в т.ч ПДВ - 8075,0 грн.; податкова  накладна №29  від  18.03.2006  року  на  суму 55692,00 грн., в т.ч. ПДВ - 9282,00 грн.

Загальна сума податку на додану вартість по даних взаєморозрахунках становить 25669,5грн.

ДПІ у Городоцькому районі було направлено запит до ДПІ у Печерському районі м.Києва на проведення зустрічної перевірки ТОВ ПТФ "АНТРАЦИД" по питанню взаємовідносин з ТОВ "АЗІМУТ".

Листом ДПІ у Печерському районі м.Києва № 5615/7/15-210 від 30.03.2006 року повідомлено, що ТОВ ПТФ "АНТРАЦИД" податкову звітність не подає, остатній звіт підприємством подано за березень 2005 року де податкове зобов"язання становить 0,0грн., звітна частина даного підприємства вилучена по постанові слідчого СВ Сквірськ РВ ГУМВС Київської області за кримінальною справою № 20-6997.

Також листом ДПІ у Печерському районі м.Києва від 27.09.2006  року  №20638/7/15-210 повідомлено, що ТОВ  ПТФ  "АНТРАЦИД" є недіючим підприємством та додано рішення та ухвалу Деснянського районного суду м.Києва, акт анулювання реєстрації платника ПДВ.

Відповідно до рішення Деснянського районного суду м.Києва від 02.06.2005 року у справі № 2-3984 визнано недійсними статут ТОВ ПТФ "АНТРАЦИД" з моменту його реєстрації з 28.07.2004 року та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту внесення його в реєстр платників податків на додану вартість з 25.08.2004 року.

Отже, як наведено вище, сума податку на додану вартість контрагентом ТОВ ПТФ "АНТРАЦИД" у складі податкових зобов'язань не відображена.

Відповідачем у відзиві на позов позовні вимоги заперечуються, оскільки:

      у період з 16.03.2005 р. по 18.03.2005 р. відповідач-1 здійснив закупівлю сільськогосподарської продукції на загальну суму 154 017,00 грн., в т.ч. ПДВ - 25 669,50 грн.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента  та визначені  умов  договору з  урахуванням  вимог  цього  кодексу,  інших  актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. А отже, угода між відповідачами на поставку сільськогосподарської продукції була укладена в письмовій формі.

Документами, що підтверджують поставку даної продукції є накладні на відпуск товару: накладна № 16 від 16.03.2005 р. на загальну суму 49 875,00 грн., в т.ч. ПДВ - 8 312,50 грн.; накладна № 18 від 17.03.2005 р. на загальну суму 48 450,00 грн., в т.ч. ПДВ - 8 075,00 грн., накладна № 21 від 18.03.2005 р. на загальну суму 55 692,00 грн., в т.ч. ПДВ - 9 282,00 грн.

За сільськогосподарську продукцію відповідач-1 розраховувався готівковими коштами. Готівка вносилась у касу підприємства-продавця, про що свідчать оригінали квитанцій прибуткових касових ордерів виданих продавцем. Пункт г1) п.п.2.3. Розділу 2 Постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні»не забороняє розрахунок готівкою підприємств (підприємців) між собою під час закупівлі сільськогосподарської продукції.

Також відповідач-1 одержав від відповідача-2 податкові накладні, на підставі яких відповідачем-1 до складу податкового кредиту була віднесена сума 25 669,50грн.  Вищезазначені податкові накладні відображені у Книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) відповідача-1 за березень 2005 року і податкова декларація з ПДВ  відповідача-1 була прийнята податковим органом.

В акті позапланової виїзної перевірки позивачем зазначається про укладення усної угоди завідомо суперечної інтересам держави, оскільки відповідачем-2 не виконано обов'язків платника податків, чим нанесено державі збитків.

Відповідачем-1 зазначається, що в нього не було жодного умислу і жоден законодавчий акт України не зобов'язує покупця, який сплатив податок на додану вартість у ціні придбання товарів (робіт, послуг) контролювати або доводити факт сплати податку (внесення його до бюджету) іншим платником податку - продавцем (своїм контрагентом). Більше того, законодавство не передбачає будь-якого механізму, який би давав можливість одному контрагенту контролювати сплату податку до бюджету іншим контрагентом.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд відзначає наступне:

як поінформовано п.11 роз”яснення президії ВАС України від 12.03.99р. №02-5/111 (із змінами) “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов”язаних з визнанням угод недійсними” до угод, що підпадають під ознаки ст.49 ЦК України, що рівнозначна ст.ст.207,208 ГК України, належать, зокрема, угоди, спрямовані на приховування підприємствами, установа ми, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), —шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Ст.173 ГК України визначає поняття "господарського зобов'язння": господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, передбачених ст.174 ГК України є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Враховуючи викладене, господарське зобов'язання між відповідачами, виникнення та існування якого підтверджується поданими документами, є таким, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, та підлягає визнанню недійсним з підстав, визначених ст.207 Господарського кодексу України. Оскільки, на відповідачів покладено обов'язок згідно законодавства нараховувати та сплачувати податки, то при невчиненні таких дій, у зв'язку із фіктивністю одного з контрагентів, посадові особи відповідачів усвідомлюють протиправну поведінку, а отже - діють умисно.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і в розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ст.207 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року, передбачено право та підстави визнання господарського зобов'язання недійсним, а саме - якщо господарське зобов'язання вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то таке зобов'язання на вимогу відповідного органу державної влади може бути визнано судом недійсним повністю або в частині. В даному випадку, завідомо суперечна інтересам держави та суспільства мета полягає в ухиленні від оподаткування у встановленому законом порядку .

Згідно з п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", органи державної податкової служби уповноважені подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними. Підставою виникнення господарського зобов'язання, у відповідності до ст. 174 ГК України, є господарський договір та інша угода.

Як зазначено в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки" від 25.07.2002 року № 1056 до угод, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів.

Оскільки позивачем наслідків визнання господарського зобов”язання недійсним, передбачених ст.ст.207,208 ГК України, не визначено родовими ознаками, не встановлено їх розміру щодо вини кожного з суб”єктів правовідношення, не подано розрахунку позову, який є обов”язковим виходячи з вимог ст.623 ЦК України та п.4 ст.106 КАС України, то в тій частині спір вирішенню не підлягає.

         Керуючись ст.ст.122-124,126,127,130,133,135,143,151-154,159-163,164,167 КАС України, суд, -

                                                    постановив:

1.Позов задоволити частково.

2.Визнати недійсним господарське зобов”язання, яке виникло між ТзОВ „Азімут”, м.Городок та ТОВ ПТФ „Антрацид”, м.Київ.

3.В частині застосування наслідків визнання господарського зобов”язання недійсним, передбачених ст.ст.207,208 ГК України –позов залишити без розгляду

          4.Стягнути з ТзОВ „Азімут” (м.Городок, вул.Комарнівська,67, ЗКПО 31829574) в доход державного бюджету 03,40грн. судового збору.

          Виконавчий лист видати після вступу постанови в законну силу.

5.Строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження здійснюються згідно вимог ст.ст.186, 254 КАСУ.

         Суддя