Постанова

від 28.04.2011 по справі 12/110-2000

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

28.04.11 Справа № 12/110-2000

ОСОБА_1 апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

ОСОБА_2

розглянув апеляційні скарги ДП «Кременецьке лісове господарство»

на рішення господарського суду Тернопільської області від 01.03.2011р. та додаткове рішення господарського суду від 22.03.2011р.

у справі № 12/110-2000

за позовом ТзОВ «Укрпродінвест», м.Кременець

до ДП «Кременецьке лісове господарство», м.Кременець

про стягнення заборгованості в сумі 23101,00 грн. ,

за зустрічним позовом ДП «Кременецьке лісове господарство», м.Кременець

до ТзОВ «Укрпродінвест», м.Кременець

про визнання недійсним договору від 15.06.2010р. про встановлення сервітуту ,

з участю представників :

від скаржника -ОСОБА_3; ОСОБА_4

від позивача -ОСОБА_5

В ході судового засідання сторонам права і обовВ»язки, передбачені ст.22 ГПК України розВ»яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 01.03.2011р. у справі № 12/110-2000 (суддя Френдій Н.А.) задоволено первісний позов ТзОВ «Укрпродінвест», м.Кременець, стягнуно з Державного підприємства "Кременецьке лісове господарство" на користь позивача 22973,81грн. боргу, 127,21грн. - 3% річних, 231грн.01коп. витрат по сплаті державного мита та 236грн.00коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в повернення сплачених судових витрат, в задоволенні зустрічних позовних вимог - відмовлено. Додатковим рішенням господарського суду від 21.03.2011р. стягнуто з ДП «Кременецьке лісове господарство»на користь ТзОВ «Укрпродінвест»2000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

Не погоджуючись з даними рішеннями скаржник -ДП «Кременецьке лісове господарство»подав до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду апеляційні скарги, в яких просить скасувати згадані рішення.

Враховуючи те, що скаржником подано апеляційні скарги на рішення господарського суду Тернопільської області від 01.03.2011р. та додаткове рішення від 22.03.2011р., які є взаємопов»язані, суд апеляційної інстанції вирішив обВ»єднати їх в одне апеляційне провадження.

Підставами для скасування оскаржуваних рішень скаржник вважає те, що вони є незаконні, винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки, на думку скаржника, суд першої інстанції помилково вважає те, що під»їзна колія підприємства сполучена з під»їзною колією ТзОВ «Укрпродінвест», адже під»їзна колія ДП «Кременецький лісгосп»№ 26 за допомогою стрілочного переводу № 209 з»єднується з колією № 17, що перебуває у власності Регіонального відділення Фонду державного майна і перебуває на балансі ВАТ «Кременецький райміжпостач». Також до цієї колії № 17 і приєднується під»їзна колія ТзОВ «Укрпродінвест»№ 25 за допомогою стрілочного переводу № 207. Відтак, на думку скаржника, якщо під»їзні колії сторін між собою не сполучені то ДП «Кременецьке лісове господарство»не потрібно користуватись під»їзною колією № 25 ТзОВ «Укрпродінвест». Крім того, як зазначає скаржник, сторони у справі являються контрагентами, а тому згідно п.73 Статуту залізниць України ДП «Кременецьке лісове господарство»не було зобов»язано укладати договір сервітуту, разом з тим вказуючи на те, що такий договір був укладений під впливом обману та тяжких осбтавин.

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваних рішень.

Обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

У відповідності ст.12 Закону України „Про господарські товаристваВ» обумовлено, що товариство є власником майна, переданого йому засновниками та учасниками в статутний фонд.

Відповідно до ст. 21 Закону України В«Про транспортВ» транспортна система, зокрема, складається з транспорту залізничного загального користування і промислового залізничного транспорту.

Згідно зі ст. 9 цього Закону транспортні засоби, споруди, устаткування транспорту можуть перебувати у власності підприємств, об'єднань, установ, організацій і громадян.

Відповідно до статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродінвест" (нова редакція), зареєстрованого державним реєстратором 27.12.2006р. № запису 16101050004000003 одним із засновників товариства виступало відкрите акціонерне товариство "Кременецька фабрика "Ватин", м. Кременець, яке передало у статутний фонд товариства розвернуту довжину залізничної підВ»їздної колії в розмірі 2,229 км. Із стрілочним переводом №207 - залишковою вартістю103284,00 грн. (п.5.5. Статуту).

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 22.03.2007р. у справі №3/101-1102 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю В«УкрпродінвестВ» , (код ЄДРПОУ 32291548) до приватного малого підприємства „КремватВ» (код ЄДРПОУ 32291422), Відкритого акціонерного товариства „Кременецька фабрика „ВатинВ» (код ЄДРПОУ 05479734) та Кременецького районного бюро технічної інвентаризації м. Кременець, за товариством з обмеженою відповідальністю В«УкрпродінвестВ» , (код ЄДРПОУ 32291548) визнано право власності на майно, зокрема, розвернуту довжину залізничної підВ»їздної колії в розмірі 2,229 км. із стрілочним переводом №207.

Таким чином, позивач є власником під'їзної залізничної колії, довжиною 2,229км. Із стрілочним переводом №207, розташованої на станції Кременець ДТГО "ОСОБА_1 залізниця", що також підтверджується технічним паспортом даної під'їзної залізничної колії, інструкцією про порядок подавання, прибираня вагонів і обслуговування під'їзної залізничної колії ТзОВ "Укрпродінвест" на станції Кременець ДТГО "ОСОБА_1 залізниця", затвердженої начальником відокремленого підрозділу - "Рівненська дирекція залізничних перевезень, заступником начальника ДТГО "ОСОБА_1 залізниця" 24.12.2009р.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові, згідно з ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України, належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном, які здійснюються останнім відповідно до ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України на власний розсуд, в тому числі і згідно із ч.1 ст.320 Цивільного кодексу України, для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до ч.1, 4 ст.41 Конституції України, ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків і в порядку, встановлених законом.

Як слідує з листів ДТГО "ОСОБА_1 залізниця" від 21.10.2009р., від 09.11.2009р. від 30.11.2009р. №457, від 29.03.2010р. №95, адресованих директору ДП "Кременецьке лісове господарство", під'їзна колія позивача із стрілочним переводом №207 технічно сполучена із під'їзною залізничною колією відповідача, внаслідок чого подача та прибирання вагонів на колію відповідача ОСОБА_1 залізницею відповідно до договору №227 про подачу та збирання вагонів від 22.06.2005р. можлива за умови проходження вагонів спірною колією через стрілочний переїзд №207, колії сторін розташовані на відповідних земельних ділянках, що надані сторонам у користування, що не заперечується сторонами.

Відповідно до ст.401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

15 червня 2010 року між сторонами у справі укладено договір установлення сервітуту, далі -договір, згідно з умовами якого ТзОВ "Укрпродінвест" (власник майна, що обтяжується сервітутом), далі-Власник, надав ДП "Кременецьке лісове господарство", далі -Сервітуарій, право користування належним Власнику на праві власності стрілочним переводом №Р65 1/11 №207, розгорнута довжина стрілочного переводу 64м.п., на під'їзній колії та під'їзною колією, що примикає до ВАТ "Кременецький міжрайпостач", для здійснення операцій з подачі, прибирання та інших операцій, пов'язаних з експлуатацією під'їзної колії №25, яка належить Власнику на праві власності; вартість сервітуту становить 4000,00грн. щомісячно і підлягає щомісячній індексації, виходячи із індексу інфляції; термін дії сервітуту становить 5 років з дати підписання договору, тобто з 15.06.2010р. до 14.06.2015р.

Згідно п. 1.5., 2.2. договору Сервітуарій зобов'язався своєчасно і в повному обсязі проводити оплату вартості сервітуту не пізніше 5-го числа місяця наступного за звітнім місяцем.

Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Під'їзна залізнична колія із стрілочним переводом №207 є об'єктом нерухомості, оскільки належна позивачу під'їзна залізнична колія зі стрілочним переводом №207 не знецінюється і не має будь-яке інше призначення, крім забезпечення руху по них залізничного транспорту, при цьому ця річ складається із залізничної колії, стрілочного переводу, шляхових споруд тощо, під'їзна залізнична колія позивача необхідна відповідачу для подачі та прибирання вагонів з вантажами на належній йому під'їзній залізничній колії і інші умови користування під'їзною залізничною колією суд не встановив, а відповідач не довів.

Крім того, віднесення під'їзної залізничної колії до переліку нерухомого майна визначено згідно з додатком до листа Регіонального відділення ФДМУ по Тернопільській області від 14.07.2005 №01-6/2661.

Згідно ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, визначенні умов договору.

Згідно п.73 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998р., порядок обслуговування контрагентів - підприємств, що мають у межах залізничної під'їзної колії іншого підприємства свої склади або залізничні колії, які до неї примикають, встановлюється договорами, що укладаються без участі залізниці, безпосередньо між контрагентами і підприємством, якому належить залізнична під'їзна колія. Відповідальність перед залізницею за користування вагонами контрагентом, збереження вантажів та вагонів несе підприємство, якому належить залізнична під'їзна колія.

Статтею 227 ЦК України встановлено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

ДП "Кременецьке лісове господарство" у зустрічному позові про визнання недійсним договору установлення сервітуту, в якості підстав позову посилається на ст. 227 ЦК України, яка передбачає, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнано судом недійсним, зазначаючи при цьому, що товариство не є власником під'їзної залізничної колії із стрілочним переводом №207, оскільки право власності останнього на вказане майно не зареєстровано в установленому порядку.

Дія ст. 227 ЦК поширюється на правочини, здійснені юридичною особою, яка не має ліцензії на відповідний вид діяльності. Такі правочини є оспорюваними (лист Верховного Суду України від 24.11.2008р. "Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Державою здійснюється державне регулювання у сфері господарювання такими, зокрема, засобами як ліцензування, патентування та квотування, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Коло видів діяльності, на здійснення яких необхідно отримати ліцензії, визначається ЗУ "Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності", ГК, а також іншими законами (наприклад, ЗУ "Про Національний банк України", "Про страхування", ЗУ "Про нафту і газ" тощо).

У ст. 91 ЦК України зазначено, що юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов (ст. 1 ЗУ "Про ліцензування певних видів господарської діяльності").

Відсутність у позивача державної реєстрації права власності на під'їзну залізничну колію із стрілочним переводом №207 в будь-якому випадку не може ототожнюватися з відсутністю у нього ліцензії і не є підставою для застосування згаданого припису статті 227 ЦК України, а тому посилання позивача на ст. 227 ЦК України як правову підставу визнання оспорюваної угоди недійсною є необґрунтованим, а відтак зустрічний позов задоволенню не підлягає.

За правилами частин 1, 2, 4 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, яка здійснюється відповідним органом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Закон України від 01.07.2004 N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості.

Відповідно до ст. 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

За визначенням цієї статті Закону об'єкт нерухомого майна (нерухоме майно, нерухомість), що підлягає реєстрації, це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Більш детальне визначення об'єктів, що підлягають реєстрації відповідно до Закону України від 01.07.2004 N 1952-IV містить Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затв. наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5.

Відповідно до п. 3. 6 Тимчасового положення в редакції, що діяла до моменту укладення спірного договору, державна реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об'єкта, права щодо якого підлягають реєстрації, а п 3.9. даного Тимчасового положення, в у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.07.2010 року N 1692/5, тобто після укладення даного договору, гласить, що державна реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації.

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7. цього Положення реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ , яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти. Не підлягають державній реєстрації право власності та інші речові права на тимчасові споруди.

Як слідує з листа Кременецького районного комунального бюро технічної інвентаризації від 26.01.2011р. №44 для проведення технічної інвентаризації та виготовлення паспортів на під'їзні залізничні колії відсутні нормативно-методичні документи і до їх розроблення та затвердження БТІ не виконує дані роботи.

Таким чином, державна реєстрації споруд - під'їзних залізничних колій на даний час неможлива за відсутності матеріалів технічної інвентаризації на дані об'єкти, підготовлених БТІ, при цьому матеріалами справи встановлено, що позивач (по первісному позову) є власником під'їзної залізничної колії, довжиною 2,229км. із стрілочним переводом №207, розташованої на станції Кременець ДТГО "ОСОБА_1 залізниця".

Статями 526 ЦК України та 193 ГК України встановлено обов'язок учасників господарських відносин належним чином виконувати свої зобов'язання відповідно до вказівок закону, інших правових актів, договору, а при відсутності таких вказівок -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. У відповідності до ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позивач за первісним позовом стверджує, що відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної і в повному обсязі оплати вартості сервітуту за період червень-листопад 2010р. не виконав, незважаючи на виставленні останньому рахунки для оплати вартості сервітуту заборгованість останнього станом на 01.12.2010р. становить 22973,81грн., яку останній станом на день розгляду справи не погасив.

За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач на день розгляду справи будь-яких доказів, які б свідчили про протилежне, в тому числі і про погашення заборгованості згідно вищезазначеного договору не надав, а тому згідно вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України слід вважати, що за ним рахується борг в сумі 22973,81грн.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, що за період з 06.07.2010р. по 05.12.2010р. становить 127грн.21коп.

При таких обставинах первісний позов підставно судом задоволено як обґрунтовано заявлений і підтверджений матеріалами справи.

У відповідності до статті 88 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо: 1) за якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення; 2) не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення державного мита з бюджету.

Судом встановлено, що позивач в п. 2 прохальної частини позовної заяви №16 від 16.12.2010р. просив суд стягнути із ДП "Кременецьке лісове господарство" понесені судові витрати, на підтвердження понесення яких, ТзОВ "Укрпродінвест" до матеріалів справи, зокрема, долучило копії договору про надання юридичної допомоги адвокатом від 09.12.2010р., Свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю №240 від 15.03.2002р. видане ОСОБА_5, та квитанції до прибуткового касового ордера №77 від 14.12.2010р.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Статтею 49 ГПК України передбачено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задовленні позову -на відповідача.

Суд вважає такими, що ґрунтуються на положеннях ст. 44 та ч. 5 ст. 49 ГПК України вимоги про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, так як такі, що підтверджуються договором від 09.12.2010р. про надання юридичної допомоги адвокатом, згідно п. 1 якого сторона 1 (ТзОВ "Укрпродінвест") замовляє і оплачує, а сторона 2 (адвокат ОСОБА_5В.) приймає і надає юридичні послуги по веденню господарської справи у господарському суді Тернопільської області порушеної за позовом сторони 1 до ДП "Кременецьке лісове господарство" про стягнення заборгованості за договором сервітуту; Свідоцтвом на право заняття адвокатською діяльністю №240 від 15.03.2002р. та квитанцією до прибуткового касового ордера №77 від 14.12.2010р., яка свідчить про оплату позивачем адвокату 2000,00грн. на підставі договору від 09.12.2010р.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційних скаргах, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваних рішень.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-105 ГПК України,-

ОСОБА_1 апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Тернопільської області від 01.03.2011р. та додаткове рішення від 21.03.2011р. у справі № 12/110-2000 залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Мельник Г.І.