Постанова

від 12.03.2007 по справі 20-2/297-9/019

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-2/297-9/019

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

справа № 20-2/297-9/019

ПОСТАНОВА

і м е н е м     У к р а ї н и

"12" березня 2007 р.  10:10                                                                      м. Севастополь

Господарський суд міста Севастополя в складі:

судді Рибіной С.А., при секретарі: Сербенюке Д. О.,

за участю представників:

позивача –  Кухаренко В. М., довіреність № 04-30 від 10.01.2007,

відповідача –  Михайлова Н. В., довіреність б/н від 24.02.2007,

третя особа –не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом  Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до  Приватного підприємства “Житлосервіс”

третя особа Севастопольський міський центр зайнятості

про стягнення 2233,00 грн.,

в с т а н о в и в:

Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду із адміністративним позовом до Приватного підприємства “Житлосервіс” про  стягнення 2233,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує порушенням відповідачем положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», яке виразилося в тому що в 2004 році замість  1 –фактично на підприємстві  інваліди не працьвали.

Відповідач позовні вимоги не визнає, у відзиві на позов вказує, що підприємство виконало всі вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»та Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів,  направлялися повідомлення до Севастопольського міського центру зайнятості про наявність вакантних місць для інвалідів. Детальне обґрунтування заперечень викладено у відзиві на позов та доповненнях до нього.

Ухвалою від 05.02.2007 суд залучив до участі у справі в якості третьої особи  яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Севастопольський міський центр зайнятості.

Згідно письмових пояснень Севастопольського міського центру  зайнятості  відповідач надавав звіти форми 3-ПН за 2004 рік. Інваліди для працевлаштування на підприємство не направлялися.

Згідно зі ст.ст. 27, 49, 51, 54, 121, 130 Кодексу адміністративного судочинства України, представникам сторін роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки.

 За клопотанням представників сторін, відповідно до статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України, пояснення та клопотання по справі надавались ними російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Державне    управління  у сфері  соціальної захищеності  інвалідів  здійснюється  Міністерством  соціального захисту населення України, Міністерством охорони  здоров'я України  і міськими радами  народних депутатів України  відповідно до    ст. 8 Закону України «Про  основи  соціальної захищеності інвалідів в  Україні».

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-12 від 21.03.91 (з подальшими змінами та доповненнями) фінансування роботи по соціальному захисту інвалідів  здійснюється Фондом України соціального захисту інвалідів.

Виходячи з Положення  про Севастопольське  міське  відділення Фонду  України  соціального захисту  інвалідів, затвердженого  директором Фонду   01.11.2002 року дане відділення є  територіальним органом урядового органу державного  управління –Фонду   соціального захисту інвалідів, на  яке, зокрема, покладено здійснення  в установленому порядку  виконання  загальнодержавних програм  соціального захисту  інвалідів і фінансування  заходів  по соціально-трудовій і професійній  реабілітації інвалідів, для створення робочих місць  для  інвалідів.

Згідно пункт 11 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів (який дія на час подання позивачем позову до суду) контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства. У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.

Таким чином, довід відповідача, що позивач не має права звертатися до суду є безпідставним.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-12 від 21.03.91 ( в редакції на момент застосування адміністративно – господарських санкцій) для усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 % від  загальної вартості  працюючих, якщо кількість працюючих від 8 до 25 чоловік –встановлюється норматив в кількості 1 робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до  п. 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95   № 314, підприємства здійснюють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць.

Відповідно до п. 3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Згідно  п. 14 вказаного Положення, підприємства, в рамках доведеного до відома нормативу,  створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні  місця та вакантні посади, на яких може використовуватися труд інвалідів.

Якщо юридична  особа   не  забезпечила  створення  робочих  місць для  працевлаштування  інвалідів  на  власному підприємстві, то воно  повинно сплатити  відділенню Фонду   відповідні   штрафні санкції, за  рахунок  яких будуть створені  робочі  місця для інвалідів  на  інших підприємствах.

Згідно поданого відповідачем –ПП “Житлосервіс” до Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів  звіту Форми  № 10-ПІ про зайнятість  та працевлаштування інвалідів за 2004 рік  у відповідача середньо облікова чисельність штатних працівників облікового складу складала 33 особи, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів складав 1 місце від загальної кількості працюючих на підприємстві, фактично на підприємстві протягом 2004 року    інвалід не працював, середня річна заробітна плата на підприємстві за 2004 рік склала 2233,00 грн.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»№ 875-12 від 21.03.1991, з подальшими змінами та доповненнями, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Як вважає позивач, підприємство було зобов'язано перерахувати  на рахунок Севастопольського  міського  відділення  Фонду  України соціального захисту інвалідів  суму  штрафних санкцій  у розмірі 2233,00 грн. за одно робоче місце не зайняте інвалідом. Відповідачем в добровільному порядку штрафні санкції не сплачені.

Викладене стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Дослідивши надані сторонами в матеріали справи документи суд  встановив, що відповідач відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.95   № 314 створив,  1 робоче місце для інваліда та ввів його в дію шляхом працевлаштування в 2003 році 1 інваліда, що підтверджується  Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів форми № 10-ПІ, наказом про прийом на роботу інваліда.

Таким чином, на підприємстві відповідача фактично створено та введено в дію робоче місце для інваліда.

У  постановах від  20.07.2004 у справі № 2-23/9789-03,  від  29.03.2005 у справі №013/403  та  від  29.03.2005  у  справі № 3/118   Верховним  Судом  України  викладено  правову позицію, згідно з якою суди мають з'ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органам  працевлаштування  про створені  робочі місця  для працевлаштування  інвалідів;  якщо  названі органи були  повідомлені,  то  чи  направлялись інваліди для  працевлаштування  і,  відповідно,  з  чиєї  вини  направлені  не  були  працевлаштовані  або  їм  було відмовлено  у  працевлаштуванні  на  вакантні  посади.

Отже, працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами  працевлаштування  інвалідів, визначеними у статті 18 Закону, лише за наявності  отриманої  від  підприємства  інформації  про  вільні робочі місця  та  вакантні посади, на яких може  використовуватись праця  інвалідів.  

Відповідач протягом  2004 року інформував  органи працевлаштування  про наявність у нього вільних робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, що підтверджується звітами за формою 3-ПН за 2004 рік.

Згідно пояснень Севастопольського міського центру зайнятості інваліди на підприємство не направлялися у зв'язку з відсутністю  бажання у інвалідів працевлаштовуватися на вказане підприємство.

Таким чином, порушення відповідачем вимог статей 19 та 20 Закону, якими встановлено, що підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону про захист інвалідів, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, сталося у зв'язку з невиконанням органом працевлаштування обов'язку щодо направлення інвалідів для працевлаштування.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що  відповідачем  в повному обсязі були виконані  вимоги Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів та Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у зв'язку з чим немає підстав для застосування до відповідача  адміністративно –господарські санкції.

Суд не приймає доводи позивача, що згідно статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»  виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним з тих підстав, що вказані зміни  набрали чинності з 01.01.2006.  

На підставі викладеного, суд  відмовляє позивачу в задоволенні позову.

Керуючись статтями 158-163  Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1. У задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя                                                                                           С. А. Рибіна

повний текст постанови виготовлено  16.03.2007