Постанова

від 01.03.2007 по справі 9/369-4983

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/369-4983

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2007 р.Справа № 9/369-4983

 18:00 год.

 м. Тернопіль

Господарський суд Тернопільської області

у складі                

при секретарі судового засідання  

Розглянув справу

за позовом  Державної податкової інспекції у Теребовлянському районі вул. Шевченка, 26, м.Теребовля,Тернопільська область,48100           

до  Приватного підприємства "Транстехмаш" вул. Медова, 2, м.Тернопіль,46000   до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж" вул. С.Стрільців, 63а, м.Теребовля,Тернопільська область,48100            

за участю представників сторін

позивача:  Синенький М.Б., довіреність 3 1/1- від 02.01.2007 р.

відповідача-1 :    не з'явився

відповідача-2 :  Шевчук В.М., довіреність № 1—01/07 від 10.01.2007 р.

роз'яснивши учасникам судового процесу їх процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст. 49, 51, 130 Кодексу  адміністративного судочинства України,  

встановив:

В ході проведеної  з 11.05.2006 р. по 18.05.2006 р. Державною податковою інспекцією у Теребовлянському районі Тернопільської області  невиїзної  позапланової документальної перевірки  Товариства з обмеженою відповідальністю “Віраж” з питань правових відносин з Приватним підприємством “Транстехмаш” за  період  з 01.02.2005 р. по 28.02.2005 р.,    за результатами  якої складено  довідку від  18.05.2006 р.  № 109/2301/31422440,    Позивач,  як суб'єкт владних повноважень,   встановив  факт укладення  між  Приватним підприємством „Транстехмаш”, як продавцем, та  ТзОВ „Віраж”, як покупцем,  договору купівлі-продажу  № 6  від  01.02.2005  р.,   предметом якого  є передача у власність   покупця  товару –запасних частин   на суму  530 000,00 грн., у т.ч. 4 856,08 грн. ПДВ.  

У  листопаді  2006 р. Позивач –державна податкова інспекція у Теребовлянському районі,  посилаючись на ч. 1 ст.  207  та  ст. 208  Господарського  Кодексу   України,  звернувся  до  суду з позовом  до Відповідача-1 -  Приватного  підприємства  „Транстехмаш”, м. Тернопіль,  вул.  Медова, 2 та до відповідача-2 – Товариства з обмеженою відповідальністю „Віраж”,  вул. С. Стрільців, 63а, м. Теребовля, Тернопільської області,  про  визнання недійсним господарського зобов'язання, яке виникло на підставі договору № 6 купівлі-продажу від 01 лютого 2005 року запасних частин на загальну суму 29 136,48 грн. та про стягнення:

- з Приватного  підприємства Транстехмаш“ на користь державного бюджету України суму коштів в розмірі 29 136,48 грн., отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю “Віраж”,  в рахунок оплати вартості  придбаних   запасних частин;

- з Товариства з обмеженою відповідальністю “Віраж” в доход державного бюджету суму коштів в розмірі 29 136,48 грн., сплачених на користь Приватного підприємства “Транстехмаш” за запасні частини.

За переконанням Позивача,    договір   укладено Відповідачами   з  метою формування  валових витрат та зменшення суми податку на прибуток, які підлягають до сплати,  а зі сторони Підприємства  - з метою приховування доходів від  оподаткування, що суперечить інтересам   держави і суспільства,  виходячи з такого.

За отриманий  від Приватного підприємства “Транстехмаш” товар (запасні частини) Товариство з обмеженою відповідальністю “Віраж” перерахувало продавцю кошти в сумі 29 136,48 грн. готівкою згідно з квитанціями до прибуткових касових ордерів (копії яких містяться в матеріалах справи).

Між тим, як вбачається з  листа Тернопільської ОДПІ від 13.04.2006 р. № 21873/15-01,  ПП “Транстехмаш” придбало дану продукцію від ТзОВ “Про-Маркет-2004”, код ЄДРПОУ 33146117, яке зареєстроване ДПІ у Голосіївському районі м. Києва..

ДПІ  у    Голосіївському районі м. Києва листом   від 10.11.2005 р. № 18354/7/23-902 повідомило, що ТзОВ “Про-Маркет-2004” за вказаний період податкової  звітності  не подавало, а  тому, як вважає Позивач,  зазначена обставина  не дозволяла   Товариству з обмеженою відповідальністю “Віраж” включати   суму 24 280,00 грн. до валових витрат по податку на прибуток підприємств за 1-й квартал 2005 року.

Відповідач -1   не взяв участі у судових засіданнях,   направлені  йому  судом  повістки  повернулися  із зазначенням   того, що за  адресою вул. Медова, 2  у м. Тернополі,   підприємство не знаходиться.

Відповідач-2 –Товариство з обмеженою відповідальністю “Віраж” позовні вимоги заперечує, стверджує, що ТзОВ “Віраж” повністю виконало свої обов'язки по оспорюваному зобов'язанню, тобто у відповідності до ст. 241 ЦК України схвалило укладену угоду, а отже, відсутні підстави вважати, що оспорюване зобов'язання укладене з порушенням законодавства.

В усних поясненнях  представник Товариства зазначає, що  придбаний  товар      використаний  ним за призначенням  у господарській діяльності.

Звертає увагу на те, що неподання   Підприємством –продавцем   звітності до податкового органу та його  відсутність  за  юридичною адресою  не впливає на  правосуб'єктність   Підприємства та на його здатність укладати  угоди.

Дослідивши  письмові докази,  заслухавши  доводи та пояснення сторін, суд дійшов  до висновку, що для   задоволення позову   підстави відсутні,  беручи до уваги наступне .

На момент   укладення  договору  купівлі-продажу  № 6  від 01.02.2005 р.   між                     ПП. „Транмстехмаш”  та  ТзОВ „Віраж”,  а також  вчинення сторонами  дій на  його   виконання,   ПП. „Транстехмаш”  перебувало   в Єдиному  державному   реєстрі     підприємств та організацій України і   мало свідоцтво  платника податку  на додану вартість,  про що свідчать наступні докази:  витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №07-3314 від 04.07.2006 р., згідно з яким вбачається, що Підприємство зареєстроване Управлінням в справах торгівлі, побуту та реєстрації 02.09.2004 р.

Згідно з Актом про результати виїзної планової перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Приватного підприємства “Транстехмаш”                        № 737/23-222/1/33091189 від 24.11.2005 р., Підприємство взяте  на податковий облік 16.09.2004 р. в Тернопільскій ОДПІ,  дані про реєстрацію Підприємства як платника ПДВ: свідоцтво від 11.11.2004 р. № 26751891, індивідуальний податковий номер платника ПДВ –330911819184, місцезнаходження підприємства відповідно до установчих документів :                   м. Тернопіль, вул. Медова, 2.

Факт передачі та оплата товару  сторонами за договором купівлі-продажу № 6 від 01.02.2005 р.  підтверджується : накладними  про одержання товару, податковими накладними та квитанціями до прибуткових касових ордерів.

Як стверджує відповідач-2 господарські операції за вказаним договором були відображені в бухгалтерському та податковому обліку ТзОВ “Віраж”, про що ДПІ в Теребовлянському районі зазначено в акті перевірки від 20.01.2006 р. № 01/2301/31422440 “Про результати проведення комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Товариством за період з 01 липня 2004 р. по 30 вересня 2005 р.” та в довідці   №  109/2301/31422440 від 18.05.2006 р. про результати невиїзної  позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства по питанню правових відносин Товариством з ПП “Транстехмаш”, що виникли у лютому 2005 р. та підтверджені актами перевірки ДПІ у Теребовлянському районі, а також у бухгалтерскому та податковому обліку ПП “Транстехмаш”.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, який набрав чинність з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою  завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Водночас,  відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України   кожна  сторона  повинна  довести  ті  обставини,  на  яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених цим   Кодексом  щодо підстав  для звільнення від доказування.

З оцінених судом матеріалів вбачається, що  сторони за договором  вчинили дії  на його виконання,  а саме:  ПП. „Транстехмаш”   передало ТзОВ “Віраж”  запасні частини  на загальну суму 29 136,48 грн. на підставі видаткової накладної № 12 від 11.02.2005 р. та податкових накладних, а Товариство з обмеженою відповідальністю “Віраж” сплатило ПП “Транстехмаш” готівкові кошти за отриманий товар в сумі 29 136,48 грн.,  в т. ч. 4 856,08 грн. ПДВ,  про   що свідчать квитанції до прибуткових касових ордерів.

Факт   отримання товару  у власність на виконання договору  від   Підприємства    не заперечується   Товариством  та   визнається  Позивачем     в довідці  № 109/2301/31422440 від 18.05.2006 р. про результати невиїзної позапланової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Віраж” з питань правових відносин з Приватним підприємством “Транстехмаш”,    проведеної  Державною податковою інспекцією у Теребовлянському районі,   у якій зазначається, що транспортування  товару проводилось за  рахунок та транспортними засобами ТзОВ “Віраж”,  а  стосовно  цієї  операції   вчинено   бухгалтерські проводки у  відповідному  обліку .

Позивач вважає, що   укладення  та виконання  договору   Відповідачами відбулося не в рамках проведення  фінансово-господарської діяльності, а   з  метою формування валових витрат та зменшення суми податку на прибуток, які підлягають до сплати, що суперечить інтересам   держави і суспільства.

Суд вважає такі твердження Позивача  неспроможними,     оскільки    Державною податковою інспекцією не    доведено тієї  обставини, що вчиняючи     купівлю-продаж,   суб'єкти  господарських відносин    не  мали  на меті   отримання права  власності, відповідно,    на гроші або речі,   а доводи Відповідача -2  про вчинення  ним та його  контрагентом   вольових   дій,  спрямованих  на   досягнення  обумовленого    купівлею-продажем    правового  результату, залишилися  не спростованими   Позивачем  належним чином.

До того ж ,  за частиною   1  ст. 202 ЦК України  право чином є дія особи, спрямована на набуття , зміну або припинення  цивільних прав та обов'язків.  Крім того,  в силу ст. 91 ЦК України,   український  правопорядок за усіма  комерційними організаціями визнає універсальну  правоздатність.

В силу диспозитивного  характеру  норм  цивільного   законодавства,  учасники цивільних відносин вільно обирають  контрагентів та   укладають договори ,   користуючись  свободою при визначення їх умов, змісту договору ,  якщо він    не суперечить  законодавству.  Але  у будь-якому  разі    цивільне   та господарське  законодавство     не обмежують  учасника  цивільних (господарських) правовідносин  у виборі  контрагента  тією обставиною , що такий учасник  не  подає податкової звітності.  Тому та обставина ,    що особа, яка продала  запасні частини  ПП. „Транстехмаш” ,   не подавала податкової звітності  органу  податкової  служби за   своїм місцезнаходженням,  не може бути підставою оспорюваності угод  як за участю цієї особи, так і  за участю інших осіб,  які придбали товар у цієї особи  і  вільно розпорядилися ним  .  

Раз з тим, санкції  за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства ,  встановлені Господарським кодексом України .      

За змістом ч.1 ст.208 цього  кодексу  їх  застосування   можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Разом з тим,     закон  не пов'язує ці санкції   та  їх застосування       за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору,  адже   правопорушенням визнається  лише   несплата податків, а не вчинення  правочину.

Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, тому такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України. Отже,  на  їх застосування   поширюються правила   ст.250 ГК України.

Беручи до уваги  недоведеність   Позивачем   того,   що спірний договір   укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави  і суспільства ,  у адміністративному     позові  слід відмовити повністю .

У  судовому засіданні   01 березня  2007 р.,  відповідно до ч.  4 ст.  167 КАС України,  було проголошено   лише вступну та резолютивну  частини постанови та  про     виготовлення  постанови суду  в повному обсязі  о   17-00 год.  07.03.2007 р.   

Враховуючи викладене,  керуючись ст. 22 Закону України „Про судоустрій України”,  ст. 4, 6, 7, 18,  71, ст. 94, 162, 163 та п.6 розділу УП Прикінцеві та перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України господарський суд

                                            ПОСТАНОВИВ :

1.Відмовити   у задоволенні позову   Державній  податковій  інспекції  у теребовлянському районі, вул. Шевченка, 26, м. Теребовля, Тернопільська область,  до  відповідача 1-  Приватного підприємства  „Транстехмаш”,  вул. Медова, 2,  м. Тернопіль , та   до відповідача-2   Товариства з обмеженою відповідальністю „Віраж”, вул. С. Стрільців, 63а, м Теребовля, Тернопільської області,  про визнання  недійсним господарського  зобов'язання  між Товариством з обмеженою відповідальністю “Віраж” та Приватним підприємством “Транстехмаш”, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу № 6 від 01 лютого 2005 р.по передачі  Підприємством Товариству  товару –запасних частин, на загальну суму 29 136,48  грн.  ,  та   про стягнення в доход державного бюджету України   з Приватного  підприємства Транстехмаш“ коштів в розмірі 29 136,48 грн., отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю “Віраж”,  та   з Товариства з обмеженою відповідальністю “Віраж” коштів в розмірі 29 136,48 грн., сплачених на користь Приватного підприємства “Транстехмаш” за запасні частини,  до  державного бюджету України.

На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.

Суддя