Рішення

від 05.03.2007 по справі 49/167-06 (н.р. 53/08-06)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

49/167-06 (н.р. 53/08-06)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2007 р.                                                            Справа № 49/167-06 (н.р. 53/08-06)

вх. № 12323/3-49 (н.р. 558/3-53)

Суддя господарського суду Кононова О.В. 

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Чумакевич Л.В., дов. № ню-1050 від 22.09.2006 року  відповідача - Плісак С.В., дов. № 01/7 від 04.01.2007 року 3-ї особи ("Ranmac associates limited", UK) - не з'явився

3-ої особи (КО "Феромат", Румунія ) - не з'явився

розглянувши справу за позовом Івано-Франківської дирекції залізничих перевезень, м. Івано - Франківськ  

до  ВАТ "Балцем" м. Балаклія 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

      1. "Ranmac associates limited", UK

      2. КО "Феромат", Румунія  

про стягнення 85720,82 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за користування вагонами по станції Вадул-Сирет в розмірі 35667,00 грн., за зберігання вантажу у вагонах - 33037,20 грн. , додаткові збори - 2729,82 грн., а всього у сумі 85720,82 грн.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та прохав суд їх задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував.

Представники третіх осіб в призначене судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Суд, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази у справі у їх сукупності встановив наступне.

У червні 2005 року із станції Шебелінка Південної залізниці ВАТ "Балцем" (відповідач) згідно накладних №№ 43547997, 43547996, 43547998, 43547585, 43547999, 43548084,43547564, 43548000 було відправлено 9 вагонів №№ 65718413, 66749052, 66374513, 67881268, 66591330, 64402704, 67897959, 67167007, 66227877 з цементом в тарі ПЦ І-500-Н до Румунії, одержувач КО "Феромат". Копії накладних долучено до матеріалів справи.

10.06.2005 року вказані вагони не прийняті вхідною погранстанцією Дорнешти, згідно акта неприйняття вагонів №189 від 10.06.2005 року, так як одержувач вантажу відмовився приймати вантаж через невідповідність упаковки, про що станцією Дорнешти Румунської залізниці було повідомлено на станцію Вадул-Сирет телеграмою №25 від 10.06.2005 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на положення Угоди про міжнародне вантажне залізничне сполучення (СМГС), яка діє з 01.11.1951 року, учасницею якої є Україна.

Згідно ст. 2 СМГС дана Угода застосовується до усіх перевезень вантажів в прямому міжнародному залізничному вантажному сполученні між станціями, зазначеними в параграфі 2 ст. 3, по накладним СМГС та тільки по мережі залізниць - учасниць даної Угоди.

Відповідно до ст.ст. 1, 41 вищезазначеної угоди Румунія не є учасницею даної Угоди (СМГС), тому суд вважає помилковим застосування до спірних відносин правил  Угоди про міжнародне вантажне залізничне сполучення.

В своїх поясненнях позивач посилається також на пар. 1 ст. 58 Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 09.05.1980 року, відповідно якого строк позовної давності для позовів, що ґрунтуються на договорі перевезення становить один рік.

Відповідно статті 9 Конституції України, частиною національного законодавства України є виключно чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Така згода, згідно ч.1 ст. 8 ЗУ „Про міжнародні договори України” від 29.06.2004 р. може надаватися шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до договору.

Відповідно до Протоколу від 3 червня 1999 року, КОТІФ 1980 року змінена та отримує редакцію  згідно  з текстом Положення, що додається та є невід'ємною частиною цього Протоколу. Згідно  зі  статтею 20,  параграф 1 КОТІФ 1980 року , цей Протокол підлягає ратифікації, прийняттю або схваленню. Україна приєдналась до протоколу від 03.06.1999 року, що стосується змін Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 09.05.1980 року лише 16.11.2005 року у відповідності до Закону України “Про приєднання України до Протоколу  від 03.06.1999 року, що стосується змін Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 09.05.1980 року”. Оскільки спірне перевезення здійснювалось у червні 2005 року, а Україна в цей час не ратифікувала Протокол від 03.06.1999 року щодо змін Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), суд не може застосовувати її положення до спірних правовідносин.      

За таких підстав суд вважає, що відносини між перевізником (позивачем) та вантажовідправником (відповідачем) повинні регулюватися згідно норм діючого законодавства України, а саме Статутом залізниць України, Цивільним та Господарським кодексами України.

Згідно ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної) відповідно до вимог законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для не прийому вагонів станцією Дорнешти стала відмова вантажоодержувача (КО "Феромат") прийняти вантаж через невідповідність упаковки, про що було складено акт неприйняття №189 від 10.06.2005 року, копія якого долучена до матеріалів справи. Пошкодження упаковки вантажу підтверджується Інспекційним докладом незалежного інспектора "EUROINSPECT" Румунія від 10.06.2005 р. та актом експертизи №1-78  від 11.07.2005 р. Харківської торгово-промислової палати, копії яких додані до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 309 ГК України у разі переривання або припинення перевезення вантажів з незалежних від перевізника обставин перевізник зобов'язаний повідомити вантажовідправника і одержати від нього відповідне розпорядження щодо вантажу.

Як свідчать матеріали справи, позивач телеграмами № 20 від 10.06.2005 р., № 23 від 11.06.2005 р. та №34 від 17.06.2005 р. повідомив відповідача про затримку вагонів та виникнення перешкод у перевезені вантажу. 17.06.2005 р. станція відправлення Шебелінка телеграмою повідомила позивача про розпорядження вантажовідправника о переадресуванні неприйнятих вагонів на ст. Шебелінка.

Згідно ст. 27 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. №457 вантажі,  що потребують тари для їх збереження від втрат, недостач, псування та пошкодження, повинні здаватися до перевезення у непошкодженій тарі, яка відповідає стандартам (технічним умовам), а вантажі, на тару та упаковку яких стандартів не   установлено, - у непошкодженій тарі, яка забезпечує їх збереження.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Правил приймання вантажів до перевезення” затверджених наказом міністерства Транспорту України від 21.11.2003 р. №644 відправник несе відповідальність за пред'явлений до перевезення вантаж у нестандартній і неякісній упаковці.

Позивачем, відповідно до ст.119 Статуту залізниць України та п.13 Правил користування вагонами та контейнерами нарахована плата за користування вагонами в розмірі 35667,00 грн., плата за зберігання вантажу в вагонах, відповідно до ст. 46 Статуту залізниць України в розмірі 33037,20 грн., плата за переадресування вагонів – 2248,92 грн., плата за маневрову роботу – 153,90 грн. та телеграфний збір – 327,00 грн.

Проте, згідно вимог ч. 5, 6 ст. 315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників чи вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких дано Верховною Радою України.

Згідно ст. 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників можуть бути подані до суду протягом 6 місяців. Зазначений 6-ти місячний термін обчислюється з дня настання події, що стала підставою для подання позову. Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою позову є акт №10 від 24.06.2005 року. Таким чином строк позовної давності для подання позову сплинув 24.12.2005 року. Позов фактично подано до господарського суду Харківської області 15.01.2006 року, тобто після спливу 6-ти місячного терміну для подання позову.

Відповідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України; -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повний текст рішення підписаний 12.03.2007 року.

Суддя                                                                                            Кононова О.В.

49/167-06