Рішення

від 26.11.2012 по справі 5015/3769/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2012 р. Справа № 5015/3769/12

за позовом ТзОВ В«ОСОБА_1 ЛІЗИНГВ» , м. Київ

до відповідача ПП В«ЛЄДОВ» , м. Львів

про стягнення заборгованості

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Сорочик В.Ю.

Представники:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю В«ОСОБА_1 ЛІЗИНГВ» звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до приватного підприємства В«ЛЄДОВ» про стягнення заборгованості, ціна позову становить 30 003,82грн., в тому числі 16277,30грн. - несплачені лізингові платежі та відсотки, 11288,34 - неоплачена вартість предмета лізингу, 2438,18грн. - залишок по оплаті штрафу.

Ухвалою господарського суду Львівської області №5015/3769/12 від 14.09.2012р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 15год. 35хв. 01.10.2012р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах господарського суду Львівської області від 01.10.2012р., 22.10.2012р., 12.11.2012р. у справі №5015/3769/12. ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 12.11.2012р. строк розгляду спору продовжено на 15 днів з причин та підстав, зазначених в ухвалі.

Представникам Сторін по явці оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області, які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмова заява представника), зазначалось, що права та обов'язки Сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надійшло.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник Відповідача в судові засідання жодного разу не з'явився, відзив на позовну заяву не надав, явку в засідання повноважного представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Лише 22.10.2012р. Відповідачем надано телефонограму про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням директора за межами Львівської області. Дана телефонограма не приймається судом до уваги, оскільки не є належним доказом у справі. Проте, 22.10.2012р. розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача та відповідача, так як останні були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання за відповідними адресами, зазначеними ними у реєстраційних документах, у зв'язку з чим справа розглядається за наявним в ній матеріалами (ст. 75 ГПК України).

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Відповідача зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

11.03.2008р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №KL080354 (далі - Договір), відповідно до якого предметом Договору є складські стелажі «Палета»; ціна майна - 88674,41грн., строк лізингу - 36 місяців, подорожчання - 5,68%.

Відповідно до п.1.1 Договору, Лізингодавець відповідно до заявки Лізингоодержувача набуває (купує) у продавця Майно, вказане Лізингоодержувачем, і надає Лізингоодержувачу право на час строку лізингу володіти і користуватись ним в порядку цього Договору та на умовах фінансового лізингу, а Лізингоодержувач зобов'язується оплачувати лізингові платежі, встановлені в графіку платежів; після завершення строку лізингу, при виконанні Лізингоодержувачем всіх умов цього Договору, Майно передається у власність Лізингоодержувачу.

Розділом 3 Договору визначено порядок розрахунків за визначеними у Договорі платежами та пунктом В Договору визначено вартість Майна, Лізингові платежі, в тому числі графік сплати таких.

Згідно накладної №5/03 від 18.03.2008р., Продавцем (ТОВ «Склад-Маркет Технології») передано Позивачу стелажі «Палета» на суму 88674,41грн., яка Позивачем оплачена, підтвердженням чого є виписка з банківського рахунку Позивача.

Відповідно до акту прийому-передачі предмета лізингу від 18.03.2008р., підписаного та скріплено відбитками печаток Сторін Договору та Продавцем, Лізинггоодержувачу передано предмет лізингу (Майно).

Також, 18.03.2008р. між Сторонами Договору підписано та скріплено відбитками печаток Уточнений графік платежів.

14.12.2010р. Позивачем скеровано Відповідачу повідомлення про розірвання Договору №23/12 від 14.12.2010р., в якому, з посиланням на п.п.11.5, 11.5.3, 11.6, 11.7 Договору Позивач зазначив, що Відповідач впродовж 121 дня не виконує своїх зобов'язань щодо оплати лізингових платежів, передбачених п.п.3.1 та 3.2 Договору, а саме - порушено графік сплати платежів, які належало оплатити 15.08.2010р., 15.09.2010р., 15.10.2010р., 15.11.2010р.

У зазначеному повідомленні також містилась вимога про повернення не пізніше 27.12.2010р. одного комплекту стелажів (Майна), сплати боргу, штрафу, пені та неоплачену вартість предмета лізингу.

Підтвердженням надіслання повідомлення є описи вкладення з відбитками поштових штемпелів( повідомлення скеровані за фактичною та поштовою адресами Відповідача) та фіскальні поштові чеки №9097 від 14.12.2010р., №9096 від 14.12.2010р.

Відповідно до п.11.5 Договору, цей Договір може бути розірвано в односторонньому порядку, не звертаючись до суду, Лізингодавцем, якщо Лізингоодержувач істотно порушив цей Договір або істотно порушує укладені між Сторонами договори фінансового лізингу незалежно від належного або неналежного виконання цього Договору; розірвання Договору відбувається шляхом направлення Лізингоодержувачу повідомлення про розірвання Договору за 10 календарних днів до дати розірвання.

Згідно п.11.5.3 Договору, істотним порушенням вважається коли Лізингоодержувач більше одного місяця прострочив оплату хоча б одного лізингового платежу.

Відповідно до п.11.6 Договору, коли є підстава розірвати цей Договір, то Лізингодавець має право вимагати від Лізингоодержувача заплатити за Предмет лізингу Лізингодавцю всі платежі і неустойку (пеню та штрафи), які залишилися до кінця строку лізингу, або розірвати Договір.

Крім того, п.11.6 Договору визначено, що після розірвання даного Договору Лізингодавець має право вимагати від Лізингоодержувача повернути йому Предмет лізингу, заплатити Лізингодавцю борги, строк оплати яких настав до дня розірвання Договору, неоплачену вартість предмета лізингу на дату розірвання Договору та штраф у розмірі 30% від неоплаченої вартості предмета лізингу.

Розрахунок заборгованості Позивач додає до позовної заяви та зазначає у тексті позовної заяви.

Перевіривши правильність проведеного розрахунку суд зазначає, що такий Позивачем проведено невірно з наступних підстав.

У позовній заяві (а.с.7) Позивач зазначає про віднесення ним витрат на вчинення виконавчого напису нотаріуса в розмірі 581,37грн. (копія платіжного документу та виконавчого напису наявні в матеріалах справи) до збитків, які він поніс, а відтак, списання цих витрат зі здійсненого Відповідачем проміжного платежу.

Нормативною підставою такого зарахування Позивач зазначає ч.2 ст.22 (витрати, яких зазнала особа у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки)).

Проте, з даного приводу суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 623 ЦК України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доводиться кредитором.

Проте, Позивачем не доведено, що вказана сума збитків зарахована на рахунок одержувача платежу (наявні виключно докази перерахування 581,37грн., - копія виписки з банківського рахунку), як і не доведено саме перерахування таких коштів (оригіналу виписки, незважаючи на вимоги ухвали про порушення провадження у справі в частині надання для огляду оригіналів доданих до позовної заяви копій документів також не представлено). Крім того, Позивачем не доведено одного з елементів складу правопорушення, на підставі якого можна стягувати збитки, - а саме - причинно-наслідкового зв'язку.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що Позивачем не доведено, а відтак безпідставно списано із здійсненого Відповідачем платежу 581,37грн. в якості відшкодування збитків. З врахуванням ж вимог п.3.7 Договору та ст.534 ЦК України, 581,37грн. слід було зарахувати в якості сплати штрафних санкцій.

При вирішенні спору, в тому числі розгляді матеріалів справи в їх сукупності, дослідженні матеріалів справи, та оцінці доказів в їх сукупності, суд виходив з наступних норм законодавства.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч.1 ст.292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ч.1 ст.806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст.1 Закону України В«Про лізингВ» , викладеному в редакції Закону України В«Про фінансовий лізингВ»від 11.12.2003р. (далі -Закон), фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу; за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч.2 ст.806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом; до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом, а також, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Частиною 3 ст.806 Цивільного кодексу України передбачено, що особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону, предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Вимоги (обов'язкові істотні умови) договору лізингу визначені ст.6 Закону, відповідно до якої, договір лізингу має бути укладений у письмовій формі; істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди; строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до п.2 ст.7 Закону, лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Згідно ст.10 Закону, лізингодавець має право вимагати повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Відповідно до п.3. ст.7 Закону, відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Згідно п.1 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Статтею 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі; якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи доведено здійснене Відповідачем порушення зобов'язання за укладеним Договором та те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не доведено здійснення Відповідачем повної або часткової сплати 29422,45грн. заборгованості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення в наступному розмірі: 16277,30грн. несплачених лізингових платежів та відсотків, 11288,34грн. неоплаченої вартості предмета лізингу, 1856,81грн. штрафу, в частині стягнення 581,37грн. штрафу слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

26.11.2012 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 03.12.2012 року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «ЛЄДО» (79049, м.Львів, Сихівський р.-н, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 35047461) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«ОСОБА_1 ЛІЗИНГВ» (04053, м.Київ, Шевченківський р.-н, вул.Кудрявська, 5, ідентифікаційний код 34003114) 16277,30грн. несплачених лізингових платежів та відсотків, 11288,34грн. неоплаченої вартості предмета лізингу, 1856,81грн. штрафу, 1577,31грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.