Рішення

від 18.09.2015 по справі 922/3880/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2015 р.Справа № 922/3880/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобову Р.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Альянс", м. Харків до 1. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспілка", с. Соболівка , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргрузпромтехсервіс", м. Харків про стягнення коштів в розмірі 660745,00 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - ОСОБА_1, дов. від 14.05.2015р.;

Представник першого відповідача - не з'явився;

Представник другого відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Альянс", м. Харків, звернувся до господарського суду з позовом до першого відповідача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспілка", с. Соболівка, дгругого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргрузпромтехсервіс", м. Харків, про солідарне стягнення з відповідачів суми боргу за договором №27-02/1 від 27.02.2014р. у розмірі 660745,00 грн., з яких: 466982,48 грн. - сума основного боргу, 132682,62 грн. - втрати від інфляції, 5511,34 грн. - проценти за користування коштами, 55568,78 грн. - пеня.

Ухвалою господарського суду від 06.07.2015р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.07.2015р. о 11:45 год.

Ухвалою господарського суду від 02.09.2015р. задоволено клопотання позивача про продовження строку розгляду даного спору за межами двомісячного строку (вх. № 34846). Продовжено строк розгляду справи до 18.09.2015 р.

У судовому засіданні 18.09.2015р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. № 37383). які судом долучені до матеріалів справи.

Представник першого відповідача у судове засідання 18.09.2015р. не з'явився, через канцелярію суду надав відзив на позов (вх. № 36758), в якому проти позову заперечував та, зокрема, зазначив, що відповідач проводить оплату вартості продукції, отриманої від позивача, згідно до цін, вказаних у специфікації від 27.02.2014р. Договір купівлі-продажу від 27.02.2014р. № 27-02/1, на який посилається позивач, між позивачем та першим відповідачем не укладався і другим відповідачем не підписувався. Також перший відповідач наголосив на тому, що йому невідомо про існування договору поруки № 14 від 28.02.2014р., відповідно до якого ТОВ "Укргрузпромтехсервіс" (другий відповідач) поручився перед позивачем за виконання першим відповідачем умов договору купівлі-продажу від 27.02.2014р. Наданий відзив судом досліджено та долучено до матеріалів справи.

Представник другого відповідача у судове засідання 18.09.2015р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином за адресою зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про що свідчать відмітки про направлення ухвал суду, які направлялись на адресу відповідача. Як свідчать матеріали справи, ухвали, направлені на адресу другого відповідача, повернулась на адресу суду з відміткою відділення зв'язку В«за закінченням терміну зберіганняВ» .

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що другий відповідач -ТОВ «Укргрузпромтехсервіс», належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_2 України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представника позивача, судом встановлено наступне:

27.02.2014р. між TOB «Агро-Альянс» в особі Директора ОСОБА_3, діючого на підставі Статуту (продавець, позивач) та СТОВ «Агроспілка», в особі ОСОБА_4, діючого на підставі Статуту (покупець, відповідач) був укладений Договір №27-02/1 (надалі-Договір), за умовами якого продавець зобов'язується поставити та передати в власність покупцю, а покупець прийняти та сплатити сільськогосподарську техніку (далі-техніка), на умовах Договору, по цінам, вказаним в специфікації (додаток №1).

Пунктом 3.1. Договору сторони визначили, що ціна договору на момент укладання становить 399 000,00 в тому числі ПДВ, еквівалент 42 000.00$. Ціна товару зазначена в гривнах України, на дату підписання даного договору курс міжбанку на 27.02.2014р., із розрахунку курсу к долару за 1 долар США - 9,5 грн.. В випадках проведення платежів у відповідності з п. 4.2. Договору, курс міжбанку долар по відношенні до гривні перевищить 11,00 грн. за один долар, то в такому разі розмір суми платежів збільшується пропорційно збільшенню курсу долара встановленого міжбанком на дату перерахування суми платежу за товар.

Відповідно до 4.2. Договору, як доказ укладення Договору та в забезпечення його точного виконання, покупець перераховує на розрахунковий рахунок продавця грошові кошти в розмірі 200000 грн., в тому числі ПДВ, який має статус завдатку, грошові кошти в розмірі 199000 грн., в тому числі ПДВ, до 30 жовтня 2014 року.

Згідно з п. 7.2. Договору, за несвоєчасну оплату за поставлену техніку, покупець сплачує пеню в розмірі 0,5% від вартості несплаченого в строк товару за кожен день прострочки платежу.

На виконання умов Договору, покупцю було поставлено техніку (сівалка в кількості 1 од.), загальною вартістю 399000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №50 від 21 березня 2014 року та актом прийому-передачі від 21 березня 2014 року.

В порушення умов Договору, відповідач частково сплатив грошові кошти за поставлений товар, в зв'язку з чим, станом на 24.06.2015р., сума заборгованості відповідача становить 21924,06 дол. США (еквівалент 466982,48 грн. (станом на 24.06.2015р. курс міжбанку становить 21,3 грн. за один долар США).

В забезпечення виконання відповідачем зобов'язання за Договором №27-02/1 від 27.02.2014р., між ТОВ "Укргрузпромтехсервіс", в особі директора ОСОБА_5, діючого на підставі Статуту (поручитель, другий відповідач) та ТОВ "Агро-Альянс" (кредитор) укладено Договір поруки №14 від 28.02.2014р., відповідно до умов якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань СТОВ "Агроспілка", що виникли з договору купівлі-продажу №27-02/1.

Відповідно до п. 3.1. Договору, поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобов'язання. Але, розмір відповідальності поручителя не повинен перевищувати розміру забезпеченого зобов'язання, зазначеного в п. 4 цього договору.

Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником, згідно п. 3.1. та п. 4.2. основного Договору в повному обсязі, а також за відшкодування кредитору збитків, штрафу, пені, інфляційних, 3% річних (п. 4.1. договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2016р. (п. 7.1 договору).

Враховуючи порушення першим відповідачем умов Договору №27-02/1 від 27.02.2014р., щодо вчасної та в повному обсязі сплати за отриманий товар, 31.10.2014р. на адресу другого відповідача (поручителя) позивачем направлено вимогу про погашення суми заборгованості за Договором від 27.02.2014р. Дана вимога отримана другим відповідачем власноруч 31.10.2014р.

Направлена на адресу другого відповідача вимога про сплату заборгованості за Договором від 27.02.2014р. залишилась без відповідного реагування, сума заборгованості сплачена не була, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду з вимогою про солідарне стягнення з відповідачів суми боргу за договором №27-02/1 від 27.02.2014р. у розмірі 660745,00 грн., з яких: 466982,48 грн. - сума основного боргу, 132682,62 грн. - втрати від інфляції, 5511,34 грн. - проценти за користування коштами, 55568,78 грн. - пеня.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений іншій строк оплати товару.

На виконання умов Договору, покупцю було поставлено техніку (сівалка в кількості 1 од.), загальною вартістю 399000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №50 від 21 березня 2014 року та актом прийому-передачі від 21 березня 2014 року. Проте, всупереч вимогам Договору, свої зобов"язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар не виконав та не надав суду доказів на підтвердження оплати суми боргу в розмірі 466982,48 грн.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи доведеність факту порушення першим відповідачем умов діючого законодавства, ненадання суду доказів погашення боргу, суд знаходить позовні вимоги в межах суми основного боргу у розмірі 466982,48 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з п. 7.2. Договору, за несвоєчасну оплату за поставлену техніку, покупець сплачує пеню в розмірі 0,5% від вартості несплаченого в строк товару за кожен день прострочки платежу.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи невиконання першим відповідачем взятих на себе зобов"язань за Договором від 27.02.2014р., позивач нарахував йому пеню за період з 31.10.2014р. по 30.04.2015р., яка складає 55568,78 грн. Даний розрахунок пені перевірено судом, зазначена сума пені обрахована вірно, в зв'язку з чим вимога про стягнення суми пені в розмірі 55568,78 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, наведений позивачем у позовній заяві, перевіривши вірність його нарахування, суд зазначає, що проценти за користування коштами за період з 31.10.2014р. по 25.06.2015р. в сумі 5511,34 грн., підлягають стягненню на користь позивача.

Крім того, судом перевірено розрахунок інфляційних втрат, розрахований за період з 01.11.2013р. по 31.05.2015р. в сумі 132682,62 грн. та визнано вимоги про стягнення зазначеної суми інфляційних втрат законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 540 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України, в разі солідарного обов'язку боржників, кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом так і від будь-кого з них окремо.

Згідно з вимогами ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За умовами п.п. 3.1., 4.1. договору поруки, ТОВ "Укргрузпромтехсервіс" зобов'язався солідарно відповідати за виконання першим відповідачем зобов'язань за договором від 27.02.2014р., а також за відшкодування кредитору збитків, штрафу, пені, інфляційних збитків, 3% річних. Поручитель цією порукою забезпечує виконання зобов'язання за основним договором в повному обсязі.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як встановлено судом, враховуючи порушення першим відповідачем умов Договору №27-02/1 від 27.02.2014р., щодо вчасної та в повному обсязі сплати за отриманий товар, 31.10.2014р. на адресу другого відповідача (поручителя) позивачем направлено вимогу про погашення суми заборгованості за Договором від 27.02.2014р. Дана вимога отримана другим відповідачем власноруч 31.10.2014р.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладені обставини, керуючись нормами чинного законодавства та умовами договору поруки від 28.02.2014р., суд вважає позовні вимоги щодо солідарного стягнення з обох відповідачів суми боргу за договором №27-02/1 від 27.02.2014р. у розмірі 660745,00 грн., з яких: 466982,48 грн. - сума основного боргу, 132682,62 грн. - втрати від інфляції, 5511,34 грн. - проценти за користування коштами, 55568,78 грн. - пеня - правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Суд критично оцінює заперечення першого відповідача, стосовно того, що між позивачем та СТОВ "Агроспілка" Договір купівлі-продажу від 27.02.2014р. № 27-02/1, на який посилається позивач, не укладався і другим відповідачем не підписувався, з огляду на наступне.

З аналізу матеріалів справи, суд приходить висновку, що сторонами дійсно було укладено договір купівлі-продажу від 27.02.2014р. в редакції, що була надана до суду позивачем, адже посилання на цей договір містить як товарно-супровідні так і платіжні документи, які підтверджують отримання першим відповідачем товару, які надані до матеріалів справи відповідачем і достовірність яких не оспорюється сторонами. Існування ж між сторонами іншого договору № 27-02/1 від 27.02.2014р., в іншій, ніж надана позивачем редакції, першим відповідачем перед судом не доведено.

Окрім цього суд зазначає, що договір купівлі-продажу від 27.02.2014р., підписаний ТОВ "Агро-Альянс" та СТОВ "Агроспілка" містить відбиток печатки СТОВ "Агроспілка", а в матеріалах справи відсутні докази втрати СТОВ "Агроспілка" печатки та доказів наявності службового розслідування за фактом незаконного використання печатки першим відповідачем.

Щодо заперчень першого відповідача, що йому невідомо про існування договору поруки № 14 від 28.02.2014р., відповідно до якого ТОВ "Укргрузпромтехсервіс" (другий відповідач) поручився перед позивачем за виконання першим відповідачем умов договору купівлі-продажу від 27.02.2014р., суд оцінює їх критично та відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, метою договору поруки, як способу забезпечення виконання зобов'язання є залучення додаткового боржника, який поряд з основним нестиме відповідальність перед кредитором за належне виконання зобов'язання.

Отже, положеннями чинного законодавства, які регулюють правовідносини поруки (параграф 3 глави 49 Цивільного кодексу України) так і умовами договору поруки, укладеного між позивачем та другим відповідачем не встановлено обов'язок кредитора та поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов'язань перед кредитором, а волевиявлення боржника під час укладення договору поруки не є істотною умовою договору поруки.

Виходячи із положень статей 553, 554, 626 ЦК України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 14.08.2012р. у справі № 18/5005/11144/2011.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати в даній справі покладаються солідарно на відповідачів.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 65, 82-85, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспілка" (20644, Черкаська область, Шполянський район, с. Соболівка, код ЄДРПОУ 31126916) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргрузпромтехсервіс" (61017, м. Харків, вул. Котлова, 115, літ А-11, код ЄДРПОУ 38876149) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Альянс" (61046, м. Харків, вул. Єнакіївська, 19, код ЄДРПОУ 32761219) заборгованість в розмірі 660745,00 грн., (з яких 466982,48 грн. - основний борг, 132682,62 грн. - втрати від інфляції, 5511,34 грн. - проценти за користування коштами, 55568,78 грн. - пеня), судові витрати у розмірі 13214,90 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23.09.2015 р.

Суддя ОСОБА_2

справа № 922/3880/15