Рішення

від 22.04.2013 по справі 914/647/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2013 р. Справа № 914/647/13-г

Позивач : Товариство з обмеженою відповідальністю В«Болеар МедВ» (04073, вул. Куренівська, 18, м. Київ; ідентифікаційний код 31241889),

Відповідач: Приватне підприємство В«Інтер ЛайфВ» (79037, вул. Богдана Хмельницького, 212, корпус 2, м. Львів; ідентифікаційний код 36659987),

про стягнення заборгованості у сумі 50208,15грн.,

Суддя Фартушок Т.Б.

Секретар Полюхович Х.М.

Представники:

Позивача : ОСОБА_1 - представник, довіреність в матеріалах справи;

Відповідача : не з'явився

Суть спору:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Болеар Мед» заявлено позов до Приватного підприємства «Інтер Лайф» з вимогами стягнення суми боргу у сумі 42169,49грн., що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань (з оплати за поставлену продукцію), передбачених умовами Договору № 14/12 від 14.02.2012 року та забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові суми, що належать Відповідачеві.

Крім цього, заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 347,09грн. 3% річних від простроченого платежу, 1691,57грн. пені та 6000,00грн. завданих збитків.

Загальна сума заборгованості складає 50208,15грн.

15.02.2013 року ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 17год. 00хв. 25.02.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі від 25.02.2013 року, 19.03.2013 року та 02.04.2013 року.

Протягом розгляду справи представнику Позивача по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, надав пояснення по суті спору з обґрунтуванням наявності підстав для стягнення з Відповідача заборгованості.

Протягом розгляду справи представником Позивача подано суду наступні документи: довіреність на право здійснення представництва; заяву про відмову від клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові суми, що належать Відповідачеві (клопотання задоволено, заява не розглядалась); заяву про долучення документів до матеріалів справи з додатками від 19.03.2013 року та від 04.04.2013 року.

Відповідач явку повноважного представника в жодне з судових засідань не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань; вимог ухвал Господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконав.

Згідно ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвали Господарського суду Львівської області надсилались Стронам за адресами, зазначеними у свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи - Позивачу та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - Відповідачу (витяг серії АБ №№975133-975134). Крім того, в матеріалах справи наявні повідомлення про вручення Сторонам копій ухвал суду по даній справі про порушення провадження у справі.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ухвала про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи вручені Сторонам належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того суд зазначає, що в силу вимог ч.ч. 1, 3 ст. 69 ГПК України, у суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне :

14.02.2012 року між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Покупець) укладено договір поставки № 14/12 (надалі Договір), відповідно до якого (п. 1.1.) Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Договором, поставляти товари, зазначені в п. 1.2. Договору, а Покупець зобов'язується приймати товари та своєчасно сплачувати їх вартість, на умовах даного Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору Постачальник поставляє Покупцю товар в асортименті, кількості та по цінам, які будуть зазначені у накладних на відпуск товару, що оформляється на кожну партію товару, що поставляється, і є невід'ємними частинами Договору.

Пунктом 1.4. Договору встановлено, що загальна вартість Договору складає сумарну вартість усіх товарів, які були поставлені по усім накладним протягом строку дії Договору. Моментом переходу права власності на товар від Постачальника до Покупця є момент підписання Сторонами товарно-супровідних документів як то акт прийому-передачі, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна тощо. З моменту отримання товару Покупцем останній є його власником (п. 1.5.).

Відповідно до п. 2.1. поставка товару здійснюється партіями. Партією вважається товар, зазначений в одній накладній. Партія формується Постачальником на підставі узгодженого з Покупцем замовлення, яке може бути направлено Постачальнику у довільній формі - усній, письмовій, електронній і не є невід'ємною частиною Договору (п. 2.2.).

Згідно з п. 2.3. продукція поставляється Покупцю на умовах DPP м. Львів, вул. Олійна, 26-А згідно з ІНКОТЕРМС 2000 (в редакції Міжнародної ОСОБА_2 2000 року).

Пунктом 2.4. Договору передбачено, що поставка товару Постачальником здійснюється на протязі 5-ти календарних днів з моменту узгодження замовлення, чи на інших умовах, які погоджені Сторонами.

Відповідно до п. 3. Договору Покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, зазначений у Договорі. Оплата кожної партії товару проводиться на умовах відстрочення платежу не більше ніж на 60 календарних днів з моменту отримання товару Покупцем. Розрахунок за поставлений товар вважається здійсненим Покупцем після надходження в повному обсязі коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Оплата вартості товару здійснюється в безготівковій формі, в національній валюті України.

У п. 4.1. Договору зазначено, що за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за Договором, винна Сторона несе відповідальність відповідно до чинного законодавства України і зобов'язана відшкодувати іншій стороні всі заподіяні таким невиконанням чи неналежним виконанням збитки.

Пунктом 4.3. Договору передбачено, що для стягнення пені застосовується трирічний строк позовної давності та не застосовується обмеження в шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій, передбачене ч. 6 ст. 232 ЦК України.

Відповідно до п.п. 6.1., 6.2. Договору усі суперечки і розбіжності, що виникають чи будуть виникати між Сторонами в процесі виконання ними Договору, будуть вирішуватися шляхом переговорів, відповідно до чинного законодавства України. Якщо відповідний спір неможливо врегулювати шляхом переговорів, він підлягає вирішенню в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору, в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Згідно з п. 7.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2012 року. Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від виконання своїх зобов'язань за цим Договором та відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії цього Договору (п. 7.2.).

На виконання умов Договору та для підтвердження прийняття зобов'язань за Договором Позивачем поставлено, а Відповідачем отримано (за товарно-транспортною накладною № БМ-0003580 від 31.07.2012 року на суму 9539,52грн.; товарно-транспортною накладною № БМ-0003870 від 13.08.2012 року на суму 6401,52грн.; товарно-транспортною накладною № БМ-0004103 від 27.08.2012 року на суму 9414,00грн.; товарно-транспортною накладною № БМ-0004221 від 30.08.2012 року на суму 6778,08грн.; товарно-транспортною накладною № БМ-0004390 від 11.09.2012 року на суму 4644,24грн. та товарно-транспортною накладною № БМ-0004530 від 18.09.2012 року на суму 7907,76грн.) товар згідно Специфікації від 14.02.2012 року, а саме презервативи латексні в асортименті, що підтверджується наявністю у зазначених вище товарно-транспортних накладних підпису уповноваженої особи Відповідача та відбитку його печатки наявними в матеріалах справи.

Відповідно, за Договором та на підставі товарно-транспортних накладних Позивачем було поставлено Відповідачу товари на загальну суму 44685,12грн.

За товар, поставлений згідно з зазначеними вище товарно-транспортними накладними Відповідач здійснив часткову оплату на суму 2515,63грн. Решта боргу Відповідачем на даний момент не погашена.

Відтак, загальна сума заборгованості Відповідача за ствердженням Позивача за поставлені відповідно до Договору товари складає 42169,49грн .

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Крім того, підтвердженням виникнення та визнання Відповідачем обов'язку щодо здійснення оплати за отриманий товар є здійснення ним часткових оплат.

Наведена заборгованість Відповідача перед Позивачем за Договором підтверджується також аналізом усіх здійснених Позивачем поставок за Договором та здійснених Відповідачем оплат.

Позивачем скеровано Відповідачу акти звірок взаємних розрахунків станом на 31.01.2013р., станом на 04.03.2013р., докази чого наявні в матеріалах спарви, в тому числі додані Позивачем до позовної заяви та клопотання від 19.03.2013р.

В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази здійснення Відповідачем оплати боргу в розмірі 42169,49грн. повністю або частково чи підписання скерованих Позивачем актів звірок взаємних розрахунків.

Відповідно до ст. 625 ЦК України та умовам Договору Позивачем нараховано Відповідачу 3% річних від простроченого платежу у розмірі 347,09грн.

Згідно з п. 4.2. Договору та ст.ст. 549, 624 ЦК України Позивачем нараховано Відповідачу пеню у розмірі 1691,57грн.

Розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань Позивачем додано до позовної заяви.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Слід зазначити, що проаналізувавши укладений між сторонами договір, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази здійснення Відповідачем повної чи часткової оплати 42169,49грн. основного боргу, 1691,57грн. пені, 347,09грн. 3% річних, перевіривши правильність проведених розрахунків, суд приходить до висновку про наявність правових підстав до задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь Позивача 42169,49грн. основного боргу, 1691,57грн. пені, 347,09грн. 3% річних.

Також, Позивачем заявлено вимогу про стягнення з Відповідача збитків у розмірі 6000грн.

Доводи в частині стягнення 6000грн. збитків Позивач обґрунтовує ст.623 ЦК України, зазначаючи, що зазначені збитки виникли у зв'язку з необхідністю отримання кваліфікованої юридичної допомоги для стягнення заборгованості з Відповідача, та зазначена сума сплачена Товариству з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Артес ОСОБА_3» згідно Договору про надання юридичних послуг №054/12-ЮП від 01.08.2012р. та Додаткової угоди до нього №02/2013 від 15.01.2013р.

З даного приводу суд зазначає, що між Позивачем та ТзОВ «Юридична компанія «Артес ОСОБА_3» дійсно укладено договір №054/12-ЮП від 01.08.2012р. про надання юридичних послуг (та Додаткову угоду до нього №02/2013 від 15.01.2013р.), згідно яких Позивачу повинні надаватись юридичні послуги, проте не виключно з приводу стягнення заборгованості з Відповідача.

Доказів надання ТзОВ «Юридична компанія «Артес ОСОБА_3» послуг чи доказів здійснення оплати Позивачем не надано.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкта права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, якби управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 4 ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

У відповідності з вимогами п.4 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно зі ст.22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Позивачем не доведено наявності збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою Відповідача та збитками, вини, - з врахуванням вищенаведеного суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 6000грн. збитків за необґрунтованістю та недоведеністю.

При цьому суд зазначає, що 6000грн. не є і судовими витратами з огляду на те, що За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі (наведена позиція відображена в п.6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України 21 лютого 2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України».

Крім того, в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі за конституційним зверненням приватного малого підприємства - фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (далі - Рішення) зазначено, що Згідно з пунктом 1 резолютивної частини Рішення в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України слід розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката .

22.04.2013 року у відповідності до вимог ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 29.04.2013р.

Враховуючи те, що спір виник з вини Відповідача, норма ч. 1 ст. 49 ГПКУ є підставою для покладення на нього судових витрат у справі.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами ст.ст. 4-3, 4-7, 20, 22, 28, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 69, 75, 82-87, 115-116 ГПК України, - суд

ВИРІШИВ:

1 . Позов задовольнити частково.

2 . Стягнути з Приватного підприємства В«Інтер ЛайфВ» (79037, вул. Богдана Хмельницького, 212, корпус 2, м. Львів; ідентифікаційний код 36659987) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Болеар МедВ» (04073, вул. Куренівська, 18, м. Київ; ідентифікаційний код 31241889) 42169,49грн. основного боргу, 347,09грн. 3% річних від простроченого платежу, 1691,57грн. пені, а також судовий збір у сумі 1720,50грн.

3 . В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.