Рішення

від 17.09.2015 по справі 904/7705/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.09.15р. Справа № 904/7705/15 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСФОРМАТОР СЕРВІС", м.Хмельницький

до приватного акціонерного товариства "ЕЛЕКТРОГРАД", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність №б/н від 14.09.2015р.;

від відповідача: представник ОСОБА_2, довіреність №116 від 15.01.2015р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансформатор сервіс", м.Хмельницький (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до приватного акціонерного товариства "Електроград", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 113694,48грн. (з яких 66711,00грн. основної заборгованості; 8432,31грн. пені; 2267,45грн. трьох відсотків річних; 36283,72грн. інфляційних втрат).

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. № б/н від 19.08.2015р. ухвалою суду від 28.08.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 17.09.2015р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 09.09.2015р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 07.09.2015р. та явкою представника в судове засідання, яке проведено в режимі відеоконференції.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 08.09.2015р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду та явкою представника в судове засідання.

Судове засідання проведено в режимі відеоконференції на підставі статті 74-1 Господарського процесуального кодексу України.

17.09.2015р. повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі, крім того, подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів .

Повноважний представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує, про що подав відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 17.09.2015р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

11.01.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Трансформатор сервіс" (далі по тексту - позивач) та приватним акціонерним товариством "Електроград" (далі по тексту - відповідач) укладено договір поставки №1101 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого постачальник зобов'язується в порядку, строки та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти і оплатити його вартість.

Пунктом 3.1 договору визначено, що загальна вартість договору визначається сумарною вартістю всіх виконаних постачальником і сплачених покупцем заявок до Специфікації протягом терміну дії договору. Орієнтовна сума договору становить - 2400000,00грн., у тому числі ПДВ - 400000,00грн.

Пунктом 3.2 договору визначено, що ціна товару погоджується сторонами у Специфікації в національній валюті України - гривні.

Пунктом 3.3 договору визначено, що розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі.

Відповідно до пункту 3.4 договору покупець доводить попередню доплату до розміру 50% від вартості товару по факту виготовлення. Залишок вартості сплачується покупцем після відвантаження товару з відстроченням до 10 днів, якщо інше не передбачено специфікацією.

Договір набуває чинності з моменту його підписання й діє по 31.12.2012р. (пункт 9.1 договору).

Як зазначає позивач у позовній заяві та підтверджує в судовому засіданні, яке відбулося 17.09.2015р. на виконання умов укладеного між сторонами договору позивач поставив на адресу відповідача товар, що підтверджується видатковою накладною №Т-00000233 від 10.06.2014р. на суму 124000,00грн. та видатковою накладною №Т-00000077 від 06.04.2015р. на суму 149700,00грн., які підписані повноважними представниками сторін, підписи яких скріплено печатками сторін.

Від відповідача товар за видатковою накладною №Т-00000233 від 10.06.2014р. на суму 124000,00грн. отримано провідним інженером ОСОБА_3 повноваження якої підтверджено довіреністю №ЭЛ001255 від 10.06.2014р., а товар за видатковою накладною №Т-00000077 від 06.04.2015р. на суму 149700,00грн. отримано головою правління ОСОБА_4, повноваження якого підтверджено довіреністю №ЭЛ000506 від 31.03.2015р.

Як зазначає позивач, всупереч вимог чинного законодавства та положень укладеного між сторонами договору відповідач не виконав своїх грошових зобов'язань перед позивачем належними чином і за отриманий від позивача товар розрахувався лише частково, а саме за видатковою накладною №Т-00000233 від 10.06.2014р. на суму 124000,00грн. у сумі 59178,00грн., а за видатковою накладною №Т-00000077 від 06.04.2015р. на суму 149700,00грн. у розмірі 147811,00грн.

Враховуючи викладені обставини, позивач з метою захисту своїх порушених прав звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.

Відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, надав відзив на позов, позовні вимоги не визнає в повному обсязі та просить суд в їх задоволенні відмовити з огляду на наступне.

Пунктом 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідач зазначає, що позовні вимоги обґрунтовані на підставі договору поставки №1101 від 11.01.2012р.

Враховуючи, що поставка спірного товару позивачем відповідачу здійснена після закінчення строку дії договору позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не можуть бути задоволені судом.

Враховуючи позадоговірний характер правовідносин, на думку відповідача, строк оплати товару не визначено, отже відсутні підстави вважати, що були порушені права та охоронювані законом інтереси позивача.

Таким чином, відсутні законні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Додатково до вимог позивача про стягнення пені відповідач просить суд застосувати спеціальну позовну давність.

Згідно з частиною другою статті 4 3 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши повноважних представників позивача та відповідача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, слід визнати необґрунтованими, документально недоведеними, такими, що суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують кожну обставину. Зазначений висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду України, який зазначив, що під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на ці правовідносини.

Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.

Підставою позову можуть бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру. Позивач для обґрунтування своїх вимог повинен наводити повний комплекс фактів. Відсутність одного з них може зробити вимогу необґрунтованою.

Отже, підставою позову у справі №904/7705/15 є договір поставки №1101 від 11.01.2012р.

Детально проаналізувавши положення договору поставки №1101 від 11.01.2012р. господарський суд констатує, що пунктом 9.1 вказаного договору визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання й діє по 31.12.2012р.

Як визначено пунктом 9.2 договору даний договір може бути змінено або розірвано за згодою сторін, що оформляється додатковою угодою якщо інше не передбачено законодавством.

Саме відповідач надав суду додаткову угоду до договору №1101 від 11.01.2012р. від 28.12.2012р. в якій сторони дійшли згоди визначити пункт щодо строку дії договору в наступній редакції: "Даний договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2013р.".

Як підтвердили представники сторін в судовому засіданні, яке відбулося 17.09.2015р. інших додаткових угод між сторонами не укладалося та строк дії договору не продовжувався.

Строк договору є однією із складових його змісту. Строком є термін дії певного договору. Протягом строку дії договору сторони мають права і повинні виконувати свої обов'язки, які обумовлені предметом того чи іншого договору. Строк дії договору визначається сторонами на їх власний розсуд, за винятком випадків, коли законом передбачено конкретний строк дії того чи іншого виду договорів.

Частина 2 статті 631 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило щодо моменту набрання чинності договором, в той же час закон дозволяє сторонам домовитись про те, що умови договору застосовуються й до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Протягом строку дії договору діє і зобов'язання, взяте на себе сторонами відповідно до умов договору. У випадку, коли сторони виконують свої зобов'язання до закінчення строку, визначеного в договорі, припиняється дія такого договору.

Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення договору, вчинене під час дії цього договору, однак при цьому слід враховувати строки позовної давності, що передбачені статтею 257 та статтею 258 Цивільного кодексу України.

Як визначено статтею 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, договір поставки №1101 від 11.01.2012р. діяв з 11.01.2012р. до 31.12.2013р. Умов про автоматичну пролонгацію договору сторонами не установлено. Зміни внесені не були. Крім додаткової угоди до договору №1101 від 11.01.2012р. від 28.12.2012р. між сторонами додаткові угоди не укладалися.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковою накладною №Т-00000233 від 10.06.2014р. на суму 124000,00грн. та видатковою накладною №Т-00000077 від 06.04.2015р. на суму 149700,00грн., що містяться в матеріалах справи, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Однак, проаналізувавши видаткову накладну №Т-00000233 від 10.06.2014р. на суму 124000,00грн. господарський суд дійшов наступних висновків:

Підставою є не договір поставки №1101 від 11.01.2012р., а рахунок №Т-00000232 від 22.04.2014р.

Тобто і поставка, і виписка рахунку відбулася в 2014 році, а договір поставки №1101 від 11.01.2012р. припинив свою дію в 2013р.

Проаналізувавши видаткову накладну №Т-00000077 від 06.04.2015р. на суму 149700,00грн. господарський суд дійшов наступних висновків:

Підставою є не договір поставки №1101 від 11.01.2012р., а рахунок №Т-00000074 від 19.02.2014р.

Тобто поставка відбулася у 2015 році, а виписка рахунку відбулася в 2014 році, а договір поставки №1101 від 11.01.2012р. припинив свою дію ще в 2013р.

Враховуючи, що до початку розгляду справи по суті позивач не змінив підставу позову, господарський суд у чіткій відповідності до вимог чинного законодавства відмовляє в задоволенні позовних вимог та зазначає, що відносини між сторонами не ґрунтуються на підставі договору поставки №1101 від 11.01.2012р., а отже і не можуть обґрунтовуватися на підставі положень договору поставки №1101 від 11.01.2012р., так як мають позадоговірний характер.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2). У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3). Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4). Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч.5).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи, що позовні вимоги, які позивач обґрунтував на підставі договору поставки №1101 від 11.01.2012р. в даній справі не можуть бути судом задоволені не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Господарський суд наголошує, що позивача не позбавлено права звернутися у позовному провадженні до відповідача з позовною заявою про стягнення заборгованості за видатковою накладною №Т-00000233 від 10.06.2014р. на суму 124000,00грн. та видатковою накладною №Т-00000077 від 06.04.2015р. на суму 149700,00грн., однак змінити підставу позову.

Договір поставки №1101 від 11.01.2012р. припинив свою дію 31.12.2013р.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при відмові в позові покладається на позивача.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у розмірі 1827,00грн. покласти на позивача.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимоги відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

21.09.2015 року

Суддя ОСОБА_5