Постанова

від 25.07.2006 по справі 45/442

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

45/442

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

25 липня 2006 р.                                                                                   № 45/442  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.

розглянув касаційну скаргу Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Київ (далі –відділення АМК)

на постанову господарського суду міста Києва від 08.11.2005 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2006

зі справи № 45/442

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Ласпі”, м. Київ (далі –ТОВ “Ласпі”)

до відділення АМК

про визнання рішення недійсним.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

ТОВ “Ласпі” звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним рішення адміністративної колегії відділення АМК від 25.04.2005 № 9/7-П.

Постановою названого суду 08.11.2005 (суддя Балац С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 (колегія суддів у складі: суддя Кондес Л.О. –головуючий, судді Михальська Ю.Б., Куровський С.В.), позов задоволено. Оспорювані судові акти господарських судів мотивовано порушення відповідачем вимог Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням АМК від 05.03.2002 № 49-р (далі –Методика), у визначенні монопольного становища ТОВ “Ласпі”.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відділення АМК просить скасувати зазначені постанови місцевого та апеляційного господарських судів та відмовити у задоволенні позову. Скаргу мотивовано тим, що з урахуванням структурних і поведінкових показників, які характеризують стан конкуренції на ринку послуг з відстою малих плавзасобів, ТОВ “Ласпі” є монополістом на вказаному ринку в межах акваторії та території надання цих послуг позивачем. До того ж, як зазначає скаржник, позивачем було пропущено строк оскарження спірного рішення відділення АМК, встановлений частиною першою статті 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” (далі –Закон).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники сторін у судове засідання не з'явились.

У клопотанні від 25.07.2006 № 26-9/1356 відділення АМК просить відкласти розгляд даної справи у зв'язку з неможливістю участю його представника в судовому засідання. Однак оскільки в даному випадку з урахуванням повноважень касаційної інстанції неявка представників сторін не перешкоджає розглядові спору, зазначене клопотання задоволенню не підлягає.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями у прийнятті оскаржуваних постанов норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- згідно з рішенням відділення АМК від 25.04.2005 № 9/7-П:

ТОВ “Ласпі” з 26.10.2001 займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з відстою та стоянки  малих плавзасобів у межах акваторії та території надання позивачем цих послуг з  часткою, що дорівнює 100 відсоткам;

дії ТОВ “Ласпі” у вигляді необґрунтованого збільшення тарифів за надання зазначених послуг на території власного ремонтно-відстійного пункту № 1 визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 13 Закону, а саме зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які було б неможливо встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

на ТОВ “Ласпі” накладено штраф у сумі 17000 грн.;

- в оспорюваному рішенні відділення АМК визначено товарні межі ринку та встановлено, що ТОВ “Ласпі” надає послуги по стоянці та відстою малих плавзасобів; споживачами послуг є замовники цих послуг, які перебувають з позивачем у договірних правовідносинах;

- за висновками відділення АМК, територіальними межами ринку послуг по стоянці та відстою малих плавзасобів визнаються межі акваторії та території, на якій надаються позивачем названі послуги, оскільки з урахуванням специфіки надання таких послуг та відсутності вільних відстійних місць в інших суб'єктів господарювання, що надають аналогічні послуги у м. Києві, у замовників, які перебувають з позивачем в договірних відносинах, відсутні альтернативні джерела отримання зазначених послуг;

- у прийнятті спірного рішення відповідач, мотивуючи свої висновки посиланням на інформацію про діяльність “інших суб'єктів господарювання”, що надають послуги по стоянці та відстою малих плавзасобів у м. Києві, не надав оцінки діям цих суб'єктів та не визначив їх стан на зазначеному ринку послуг по відношенню до ТОВ “Ласпі”;

- у визначенні монопольного (домінуючого) становища ТОВ “Ласпі” на ринку надання вказаних послуг відповідачем не було досліджено усіх необхідних показників, передбачених Методикою, для правильного встановлення територіальних меж ринку;

- позивачем не було пропущено строк звернення до адміністративного суду з даним позовом, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо правомірності застосування відділенням АМК заходів майнової відповідальності до ТОВ “Ласпі” за порушення законодавства про захист економічної конкуренції відповідно до оспорюваного рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Розроблена відповідно до Закону Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.

Згідно з пунктом 1.2 Методики об'єктами для визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб'єкти господарювання; групи суб'єктів господарювання - декілька суб'єктів господарювання, які діють на ринку в певних товарних та територіальних (географічних) межах; обставини, які визначають на відповідному товарному ринку умови здійснення господарської діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт, а також умови придбання та використання зазначених товарів, робіт, послуг.

Пунктом 2.1 Методики передбачено, що визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати в себе такі дії:

- встановлення   об'єктів   аналізу   щодо   визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається,    постачається,    продається,    придбавається    (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання;

- складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи;

- складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);

- визначення товарних меж ринку;

- визначення територіальних (географічних) меж ринку;

- встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку;

- визначення обсягів товару, який обертається на ринку;

- розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку;

- складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть    продавати    (постачати,    виробляти),    придбавати    (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;

- визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання,   які   продають   (постачають,   виробляють),   придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;

- встановлення   монопольного   (домінуючого)   становища   суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.

Таким чином, установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єктів аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку тощо на підставі інформації, що може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

Згідно з пунктом 5.1 Методики товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.

Пунктом 6.1 Методики передбачено, що територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним.

Частини перша і друга статті 13 Закону визначають дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, що підлягають кваліфікації як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та з урахуванням наведених законодавчих приписів господарські суди у розгляді справи дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання ТОВ “Ласпі” монополістом на певному ринку послуг, а отже, і для відповідної правової кваліфікації його дій. Зокрема, господарські суди правильно зазначили про те, що неповнота у дослідженні усіх необхідних факторів під час визначення територіальних меж ринку, а також у дослідженні становища інших суб'єктів на ринку аналогічних послуг у співвідношенні з діяльністю ТОВ “Ласпі”, дає підстави для визнання оспорюваного рішення АМК необґрунтованим.

Статтею ж 59 Закону визначено підстави для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК, а саме:

неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;

недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Посилання скаржника на пропущення ТОВ “Ласпі” законодавчо встановленого строку оскарження рішення відділення АМК не можуть бути взяті до уваги Вищим господарським судом України з урахування такого.

За змістом частин третьої, четвертої статті 217 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції, зокрема, уповноваженими органами державної влади. Частинами першою і другою статті 249 названого Кодексу визначається право суб'єкта господарювання на оскарження до суду рішення будь-якого органу державної влади щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та право звернення до суду із заявою про визнання недійсним акта органу державної влади у разі прийняття таким органом акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб'єкта господарювання.

З огляду на наведені приписи Господарського кодексу України, як зазначено у підпункті 6.2.4 пункту 6 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” (в редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 04.07.2005 № 04-5/202), у вирішенні питань щодо строку оскарження до суду рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень про застосування до суб'єктів господарювання адміністративно-господарських санкцій необхідно виходити з вимог частини першої статті 223 названого Кодексу.

Відповідно до статті 223 Господарського кодексу України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальні та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Строки застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання встановлюються цим Кодексом.

Отже, з урахуванням того, що чинним законодавством України не передбачено винятків щодо застосування позовної давності до вимог про визнання актів недійсними, до таких позовів застосовується загальний строк позовної давності, встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України, тобто тривалістю у три роки.

Таким чином, передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних рішень місцевого та апеляційного господарських судів не вбачається.

Керуючись статтями 1119 –11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову господарського суду міста Києва від 08.11.2005 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 зі справи № 45/442 залишити без змін, а касаційну скаргу Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України –без задоволення.

Суддя                                                                                                    В. Селіваненко

Суддя                                                                                                     І. Бенедисюк

Суддя                                                                                                     В. Джунь