Рішення

від 21.09.2015 по справі 904/6565/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.09.15р. Справа № 904/6565/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" (м. Дніпропетровськ)

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро" (с. Фрунзе, Генічеського району, Херсонської області)

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" (м. Підгородне, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 5131АТ від 19.03.2014 у розмірі 72 629 грн. 92 коп. (з урахуванням зменшення розміру позовних вимог)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 1401/14-2 від 14.01.2014)

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" (далі - відповідач-2) заборгованість за договором купівлі-продажу № 5131АТ від 19.03.2014 у розмірі 73 125 грн. 12 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем-1 порушені умови договору купівлі-продажу № 5131АТ від 19.03.2014 в частині своєчасного та повного розрахунку за поставлений 25.03.2014 товар (трактор John Deere модель 7930 новий). При цьому, відповідно до умов договору поруки від 19.03.2014 відповідач-2 зобов'язався солідарно відповідати перед позивачем за виконання відповідачем-1 зобов'язань, що випливають з договору купівлі-продажу № 5131АТ від 19.03.2014 по оплаті вартості поставленого товару, на суму, що дорівнює 100 000 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 17.08.2015.

У судове засідання 17.08.2015 з’явився представник позивача. Представники відповідачів-1,2 у судове засідання не з’явилися.

У судовому засіданні представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Ухвалою суду від 17.08.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 21.09.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від позивача 02.09.2015 надійшла заява про відмову від частини позовних вимог, в якій він зазначає, що, користуючись правом, наданим його частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач відмовляється від позовних вимог про стягнення грошових коштів відносно відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" та просить суд провадження в цій частині припинити на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Також, від позивача 21.09.2015 надійшло уточнення до позовної заяви, в якому він, відповідно до умов пункту 3.1. договору, здійснює конвертування валютної заборгованості відповідача-1 станом на 18.09.2015, та просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 72 629 грн. 92 коп. (3 301,36 доларів США за курсом 22,00 грн./долар США станом на 18.09.2015).

Так, відповідно до пункту 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Як вбачається із вказаної вище заяви, позивачем фактично зменшено позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, внаслідок чого ціна позову фактично зменшилась.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що подане позивачем уточнення до позовної заяви про стягнення заборгованості фактично є заявою про зменшення розміру позовних вимог.

В цей же час, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та, враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 72 629 грн. 92 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Таким чином, сума позовних вимог, з урахуванням зазначеної заяви, складає 72 629 грн. 92 коп., що є ціною позову.

Представник позивача у судове засідання 21.09.2015 з'явився, вимоги ухвали суду від 17.08.2015 виконав у повному обсязі.

Представники відповідачів-1,2 у судове засідання 21.09.2015 вдруге не з'явилися, причин неявки суду не повідомили, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надали, пояснень чи інших клопотань від відповідачів-1,2 не надходило, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача-1 судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 23.07.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача-1 є: 75546, Херсонська область, Генічеський район, село Фрунзе, вулиця Леніна, будинок 7, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача-1.

На підтвердження адреси відповідача-2 судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 23.07.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача-2 є: 52001, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, місто Підгородне, Автодорога Знакмянка-Луганськ-Ізварино 227 км + 580 м територія Підгородненської міської ради, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача-2.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача-2, в якому містилася ухвала суду від 17.08.2015 було вручене відповідачу-2 особисто, що підтверджується реєстром № 163 від 19.08.2015 та витягом з сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", що долучені до матеріалів справи, і де вказано, що відправлення з відповідним штриховим ідентифікатором 25.08.2015 вручено адресату особисто.

Поштове відправлення на адресу відповідача-1, в якому містилася ухвала суду від 17.08.2015, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем-2.

При цьому, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача-1 про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 23.07.2015; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача-1, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, яке містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, а також виготовлялась копія реєстру № 163 замовленої пошти по Україні з повідомлення від 19.08.2015, які долучені до матеріалів справи.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача-1 за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем-1 відбулося саме з його вини. Відповідач-1, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за своєю юридичною адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем-1 у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачі про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, оскільки ухвали суду від 23.07.2015 та від 17.08.2015 були надіслані на адресу відповідачів-1,2, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 23.07.2015 та, відповідно, отримані відповідачем-2 та неотриманні відповідачем-1, внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 23.07.2015 та від 17.08.2015 були надіслані відповідачам завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідачів про час та місце розгляду справи, крім того, розгляд справи відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників відповідача-1,2. Крім того, строк вирішення спору, визначений статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, закінчується 23.09.2015, що унеможливлює відкладення розгляд справи на іншу дату.

Так, у судовому засіданні 21.09.2015 позивачем було викладено зміст позовних вимог, з урахуванням їх уточнення, наведено доводи в їх обґрунтування.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

19.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (далі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро" (далі -покупець, відповідач-1) було укладено договір купівлі-продажу № 5131АТ (далі - договір) (а.с.14-17), відповідно до умов якого продавець зобов'язався продати, а покупець прийняти та оплатити трактор John Deere, модель 7930 (далі - товар). Комплектація товару та строк його оплати обумовлені в додатку № 1 до договору, що є його невід'ємною частиною (пункти 1.1. та 1.2. договору).

У пункті 10.1. договору сторони передбачили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 19.03.2015, але у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами прийнятих на себе договірних зобов'язань.

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, у пункті 2.1. договору визначено, що поставка товару покупцю здійснюється продавцем на умовах - ЕХW (Франко-склад продавця за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе, 51), згідно правил Інкотермс в редакції 2010 року. Строк поставки товару -0 протягом 7 робочих днів після 30% оплати товару, але не раніше 26.03.2014.

Сторонами було підписано специфікацію - додаток № 1 до договору, в якій сторонами було визначено, зокрема, найменування товару, його кількість та загальна вартість в гривні та в доларі США, а також графік оплати товару. Крім того, в специфікації визначено, що курс продажу долара США, встановлений у міжбанківській інформаційній системі "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформований на 16:00 за Київським часом на дату, що передує даті укладення договору, складає 1 015 грн. (а.с.18).

Відповідно до пункту 2.3 договору право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент підписання сторонами акту приймання-передачі відповідно до умов договору (із визначеним застереженням).

Позивач на виконання умов договору 25.03.2014 передав відповідачу-1 товар , обумовлений специфікацією та договором, що підтверджується актом приймання-передачі - додаток № 2 до договору. У вказаному акті сторони зазначили, що покупець перевірив якість, комплектність, справність та відповідність товару умовам договороу та підтверджує, що товар відповідає всім встановленим договором вимогам та діючому законодавству; з моменту підписання акту зобов'язання продавця з передачі товару покупцю вважаються виконаними (а.с.19).

При цьому суд зауважує, що товар, визначений у договорі та, відповідно, специфікації у повній мірі відповідає товару, що було передано згідно вказаного акту, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання сторонами вказаного акту приймання-передачі фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаному акті, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до його оформлення, акт підписаний представником відповідача-1 та скріплений його печаткою.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача-1 по якості, комплектності, чи будь-яких інших недоліків поставленого позивачем товару.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеним актом відповідачем-1 також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем-1 вказаного акту без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем-1 цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі (специфікації).

Так, у пункті 5.1. договору сторони погодили, що платежі за товар здійснюються покупцем на користь продавця за банківськими реквізитами, вказаними в договорі, в 5-ть етапів:

- 1-й етап - перший платіж;

- 2-й етап - другий платіж;

- 3-й етап - третій платіж;

- 4-й етап - четвертий платіж;

- 5-й етап - оплата ціни договору, яка залишилася. Платежі здійснюються у відповідності з графіком оплати товару, вказаним в додатку № 1 до договору, з обов'язковим врахуванням вимог пункту 3.1. та пункту 3.2. договору.

Відповідно, у пунктах 3.1. та 3.2. сторони визначили, що ціна на товар формується виходячи з вартості товару в доларах США (в еквіваленті, по курсу, передбаченому договором) і встановлюється в українських гривнях, та вказується в додатку № 1 до договору. При цьому, оплата товару здійснюється в національній валюті України у відповідності до нижченаведеної формули за відрахуванням раніше здійснених платежів: S=Z x A, де:

- S - ціна товару на момент оплати (грн.);

- Z - узгоджена сторонами ціна товару у валюті, зазначена у пункті 3.2. договору;

- A - міжбанківський курс продажу долара США, встановлений у міжбанківській інформаційній системі "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформований на 16:00 за Київським часом на дату, що передує даті фактичної сплати покупцем коштів за товар (далі - міжбанківський курс).

Загальна вартість товару (ціна договру) становить 1 726 007 грн. 50 коп., в тому числі ПДВ 20% у розмірі 287 667 грн. 92 коп., що в еквіваленті за курсом продажу долара США, встановленому у міжбанківській інформаційній системі "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), на 16:00 за Київським часом на дату, що передує даті укладення договору, становить 170 050,00 доларів США.

Розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України згідно з пунктом 3.1. договору та додатком № 1 до договору (пункт 3.3. договору).

Крім того, у специфікації № 1 сторони визначили такий графік оплати товару:

- перший платіж - 51 015,00 доларів США (517 802,25 грн.) до 26.03.2014;

- другий платіж - 29 758,75 доларів США (302 051,31 грн.) до 20.08.2014;

- третій платіж - 29 758,75 доларів США (302 051,31 грн.) до 20.09.2014;

- четвертий платіж - 29 758,75 доларів США (302 051,31 грн.) до 20.10-.2014;

- оплата суми договору, яка залишилася - 29 758,75 доларів США (302 051,31 грн.) до 20.11.2014.

В порушення вказаних умов відповідачем-1 в порядку та строки, визначені у специфікації отриманий товар у повному обсязі оплачений не був.

Так, згідно з інформацією Дніпропетровського відділення № 2 АТ "Сбербанк Росії" від 31.08.2015, відповідачем-1 здійснювалась оплата товару наступним чином:

- 21.03.2014 в сумі 50 000 грн. 00 коп. ; відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 01.04.2014 курс гривні до долара США становив 11,50 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 4 347,83 доларів США ;

- 25.03.2014 в сумі 501 349 грн. 29 коп. ; відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 03.04.2014 курс гривні до долара США становив 11,58 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 43 294,41 доларів США ;

- 20.08.2014 в сумі 395 676 грн. 80 коп. ; відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 19.08.2014 курс гривні до долара США становив 13,23 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 29 907,54 доларів США ;

- 22.09.2014 в сумі 440 429 грн. 50 коп. ; відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 19.09.2014 курс гривні до долара США становив 14,80 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 29 758,75 доларів США ;

- 22.10.2014 в сумі 340 000 грн. 00 коп. ; відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 21.10.2014 курс гривні до долара США становив 13,11 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 25 934,40 доларів США ;

- 27.10.2014 в сумі 50 137 грн. 21 коп. ; відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 24.10.2014 курс гривні до долара США становив 13,11 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 3 824,35 доларів США ;

- 27.11.2014 в сумі 456 499 грн. 23 коп. ; відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 26.11.2014 курс гривні до долара США становив 15,37 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 29 700,67 доларів США, а всього відповідач сплатив 166 767,95 доларів США.

При цьому, після перевірки розрахунку позивача, судом було встановлено, що позивачем застосовано невірний курс гривні до долара США, сформований на 16:00 за Київським часом на 26.11.2014, відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), а саме: позивач застосував курс 15,38 грн./$ в той час, як, фактично, курс був 15,37 грн./$, а отже, після здійсненого судом розрахунку, була визначена сума заборгованості, яка є меншою, ніж вказав у позовній заяві позивач.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що заборгованість відповідача-1 перед позивачем за отриманий 25.03.2014 товар складає 3 282,05 доларів США.

Суд приходить до висновку, що відповідач-1 свої зобов'язання за договором щодо своєчасного та повного розрахунку за переданий йому 25.03.2014 товар не виконав, оплату в установлені в договорі (специфікації) строки, не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 3 282,05 доларів США.

З приводу визначення сторонами ціни техніки у договорі в доларах США суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 189 Господарського кодексу України ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Згідно зі статтею 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з частиною 2 статті 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу , якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до постанов Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-62гс11 та від 26.12.2011 у справі № 3-141гс11, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Крім того, частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України закріплено принцип свободи договору, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Отже, суд приходить до висновку, що укладаючи договір, сторонами не були порушені вимоги чинного законодавства в цій частині.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару настав, у зв'язку з чим наявність заборгованості відповідача-1 за отриманий товар у сумі 3 282,05 доларів США є доведеною та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати отриманого товару відповідач-1 не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 3 282,05 доларів США, шляхом надання належних доказів, не спростував.

При цьому, слід звернути увагу, що позивачем було розраховано ціну позову, виходячи із даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 15.07.2015 (22,15 грн./$).

При цьому, суд вважає за необхідне застосувати дані міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 18.09.2014, в який курс гривні до долара США становив 22,00 грн./$.

Аналогічна практика викладена у постанові Вищого господарського кодексу України № 11/70-09 від 14.01.2010, в абзаці 17 якої зазначено: "щодо визначення гривневого еквіваленту, то в цій частині висновки суду апеляційної інстанції є правомірними. Дійсно, відповідно до частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України, згідно з якою, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Датою платежу вважається дата прийняття судового рішення, тому апеляційний суд правомірно перерахував суму боргу за офіційним курсом доларів США, який встановлений Національним банком України на момент прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції (04.06.2009), а саме: 7,61 грн. В результаті перерахування 165.000,00 доларів США за курсом 7,61 складає 1.255.650,00 грн. Тому постанова в цій частині підлягає залишенню без змін".

Отже, суд вважає за необхідне здійснити розрахунок, виходячи із даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 18.09.2015, як це передбачено сторонами у пункті 3.1. договору.

Так, судом встановлено, що відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 18.09.2015 курс гривні до долара США становив 22,00 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, заборгованість відповідача станом на день прийняття рішення по справі становить 72 205 грн. 10 коп. (3 282,05 х 22,00).

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню в сумі 72 205 грн. 10 коп.

Приймаючи рішення, суд виходив також із наступного.

Так, 19.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" (далі - поручитель, відповідач-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (далі - кредитор, позивач) було укладено договір поруки (далі - договір поруки) (а.с. 20-21).

Пунктом 1.1. договору встановлено, що поручитель зобов'язується в повному обсязі відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро" (далі - боржник, відповідач-1) за договором купівлі-продажу № 5131АТ від 19.03.2014 (далі - основний договір), укладеному між кредитором та боржником.

Відповідно до пункту 2.1. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов'язання за основним договором по оплаті поставленого товару на суму, що дорівнює 100 000,00 грн., а також відшкодування кредитору відповідних штрафних санкцій за основним договором. Поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за виконання зобов'язань за основним договором (пункт 5.1. договору поруки).

У пункті 6.1. договору поруки сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2015 або до моменту виконання поручителем зобов'язань за договором.

За умовами пункту 3.2. договору поруки, у разі невиконання або неналежного виконання боржником в строк до 20.11.2014 своїх зобов'язань за основним договором по оплаті товару у відповідності з умовами основного договору, в тому числі по сплаті штрафних та фінансових санкцій за невиконання зобов'язань, поручитель зобов'язаний перерахувати на розрахунковий рахунок кредитора відповідні грошові кошти в обсязі, передбаченому основним договором, протягом 3 календарних днів з моменту отримання вимоги кредитора.

Так, в матеріалах справи міститься вимога позивача від 06.07.2015 щодо сплати грошових коштів в сумі 69 427 грн. 60 коп. (а.с.22).

Так, згідно з частинами 1 та 2 статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Виходячи із положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Крім того, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини другої статті 556, пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною 1 статті 516 Цивільного кодексу України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, волевиявлення боржника під час укладання договору поруки не є істотною умовою договору поруки.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язань не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Аналогічна позиція міститься і в пункті 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", зокрема, при вирішенні спорів про визнання недійсними договорів поруки на підставі того, що відповідний договір укладено без згоди боржника, Вищим господарським судом зазначено, що, згідно з приписами статей 553, 554 Цивільного кодексу України, договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладання такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним.

Отже, договір поруки не створює нові права та обов'язки для боржника, такий договір жодним чином не може порушувати права боржника (відповідача-1 у даній справі), оскільки на зобов'язання боржника - відповідача-1, не впливає.

З урахуванням відсутності змін у структурі прав та обов'язків боржника перед кредитором, пов'язаних із укладенням договору поруки, суд виходить із того, що згода відповідача-1 на укладення договору поруки не потрібна.

При цьому, від позивача 02.09.2015 надійшла заява про відмову від частини позовних вимог, в якій він зазначає, що, користуючись правом, наданим його частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач відмовляється від позовних вимог про стягнення грошових коштів відносно відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" та просить суд провадження в цій частині припинити на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за можливе прийняти відмову позивача від позову у вказаній частині, оскільки це не суперечить вимогам законодавства та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів сторін та третіх осіб, як цього вимагає частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, суд вважає за можливе прийняти відмову позивача від позову в частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" та припинити провадження у справі в цій частині на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Крім того, з приводу вказаної заяви позивача, судом у судовому засіданні 21.09.2015 було зауважено, що відповідно до частини 3 статті 17 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Щодо сплати та стягнення судового збору по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент подання позовної заяви) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827 грн. 00 коп.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080 грн. 00 коп.).

Ціна позову на момент звернення з нею до суду становила 73 125 грн. 12 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 1 827 грн. 00 коп. (1,5 розміру мінімальної заробітної плати ).

Що стосується позовних вимог, щодо яких суд припинив провадження, то слід враховувати, що відповідно до пункту 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 Господарського процесуального кодексу України). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 Господарського процесуального кодексу України, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Водночас, відповідно до абзацу 1 пункту 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", наголошено на тому, що частиною 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів розгляду.

Так, у такому правозастосуванні приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

Отже, враховуючи те, що спір доведено до судового розгляду внаслідок дій (бездіяльності) обох відповідачів, а в подальшому позивач, користуючись правом, наданим йому частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відмовився від позовних вимог до одного з відповідачів, суд вважає за необхідне частину витрат по сплаті судового збору стосовно вимог до солідарного боржника (відповідача-2), від яких позивач відмовився, покласти на позивача.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням викладеного вище.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 22, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Прийняти відмову від позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" в частині позовних вимог щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД".

Припинити провадження у справі в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД".

В решті позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро" (75546, Херсонська область, Генічеський район, село Фрунзе, вулиця Леніна, будинок 7; ідентифікаційний код 30543200) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" (49083, м.Дніпропетровськ, вулиця Собінова, будинок 1; ідентифікаційний код 32232765) - 72 205 грн. 10 коп. основного боргу, 908 грн. 16 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2