Рішення

від 08.11.2011 по справі 5/5007/58/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

від "08" листопада 2011 р. Справа № 5/5007/58/11

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

при секретарі Нагорній М.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №191 від 07.11.2011 р.,

від відповідача: не з"явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інтерм" (м.Житомир)

до Дочірнього підприємства "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (м.Коростишів)

про стягнення 28202,13 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інтерм" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (м.Коростишів) про стягнення з відповідача на свою користь 26160,00 грн. заборгованості за технічне обслуговування згідно договору №13-11 від 30.01.2011р., 1423,97 грн. пені та 618,16 грн. інфляційних.

Представник позивача в засіданні суду підтримала позовні вимоги у повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач свого представника в засідання суду не направив, про причини неявки в суд не повідомив; вимоги ухвали суду від 05.10.2011 р. не виконав. При цьому, відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що вбачається з поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції суду - ухвали господарського суду про порушення провадження у справі (а.с.27).

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, проте, своїм правом на участь в судовому засіданні не скористався; зважаючи на те, що явка представників сторін в засідання суду обов"язковою не визнавалася, а також, з урахуванням приписів ст.75 ГПК України, господарський суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представника відповідача, за наявними матеріалами справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

30.01.2011 р. між сторонами у справі - Товариством з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інтерм" (виконавець) та Дочірнім підприємством "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (замовник) укладено договір №13-11 (а.с.8-9), за яким замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов"язок технічного обслуговування теплогенеруючого обладнання, встановленого у замовника (устаткування по опаленню, водо- і газопостачанню, електропостачанню).

В розділі 2 договору встановлено обов"язки сторін. Згідно п.4.1. договору технічне обслуговування устаткування здійснюється виконавцем по мірі необхідності, але не рідше одного разу в два тижні.

Згідно п.4.4. договору, відповідальні особи, призначені замовником, затверджують виконання робіт актом.

Відповідно до п.3.1. договору, за проведення технічного обслуговування устаткування, замовник перераховує виконавцю щомісячно не пізніше 25 числа поточного місяця, плату в розмірі 3270,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% на розрахунковий рахунок виконавця протягом всього часу дії договору.

У відповідності до п.6.1. договору, термін дії договору з 01 січня 2011 року по 31.12.2011 р.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків зокрема, є договори та інші правочини.

Як визначено ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінськогосподарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 2 ст.175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Підставою виникнення між сторонами правовідносин є договір №13-11 від 30.01.2011 р.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 4 ст.179 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарських договорів, зміст договору визначається на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно ст.6 Господарського кодексу України, господарська діяльність в Україні, ґрунтується на принципах свободи її здійснення та невтручання органів державної влади до господарських відносин.

У відповідності до ст.627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог вказаного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, сторонам договору надано право вільно обрати між декількома варіантами поведінки в межах, встановлених законом, певний, а також, у відповідних випадках, визначити зміст цивільних прав та обов'язків. Таким чином, відповідні суб'єкти у певних межах, мають можливість своєю волею на власний розсуд врегулювати зміст цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно ч.2 ст.631 Цивільного кодексу України, договір набирає чинності з моменту його укладення.

Разом з тим, ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України передбачає, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Отже, беручи до уваги вищенаведені положення чинного законодавства та умови договору, сторони врегулювали на власний розсуд існуючі між ними відносини таким чином, що фактично дія договору №13-11 розпочалася з 01.01.2011 р., незважаючи на те, що підписаний договір №13-11 був 30.01.2011 р.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) №№ОУ-0000023, ОУ-0000068, ОУ-0000109, ОУ-0000162, ОУ-0000196, ОУ-0000215, ОУ-0000232, ОУ-0000247 (а.с.10-17), з січня 2011 року по серпень 2011 року ТОВ "Полісся-Інтерм" виконало роботи загальною вартістю 26160,00 грн.

За всіма актами виконавцем робіт є позивач, акти підписано обома сторонами на скріплено печатками, акти містять види проведених робіт та їх вартість. Доказів проведення розрахунку за цими актами до справи сторонами надано не було, а тому виконані позивачем роботи підлягали оплаті. Проте, згідно наявних у справі матеріалів, відповідач не здійснював оплати наданих послуг, що спричинило виникнення заборгованості перед позивачем.

У відповідності до ст.538 Цивільного кодексу України, при зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов’язку здійснено однією з сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов’язку, друга сторона повинна виконати свій обов’язок.

Статтями 526, 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічне положення містить ст.193 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не оплатив надані позивачем послуги, у зв"язку з чим заборгованість становить 26160,00 грн. Доказів погашення вказаної суми заборгованості відповідачем не надано, водночас, згідно довідки позивача №192 від 08.11.2011 р. заборгованість відповідачем не погашена та станом на 08.11.2011 р. складає 26160,00 грн. Враховуючи викладене, позов щодо стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню господарським судом.

Отже, згідно встановлених обставин справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов"язань за договором №13-11.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до зазначеної норми позивачем було нараховано до стягнення з відповідача інфляційні на щомісячну заборгованість (3270,00 грн.) за зазначені позивачем періоди (розрахунок, а.с.20). Як вбачається з розрахунку, нарахування інфляційних здійснено позивачем по червень 2011 року, при цьому, проіндексовані суми заборгованості за січень, лютий, березень, квітень і червень 2011 року.

Відповідно до Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12.05.1999р. №02-5/223 "Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції" позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням індексу інфляції, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. Оцінюючи поданий позивачем розрахунок, господарський суд повинен виходити з розміру збитків, обрахованого за цінами і тарифами, що діють в умовах інфляції.

У відповідності з Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ №62-97р від 03.04.1997р. у випадку, коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума внесена в період з 1 по 15 число відповідно місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних, з урахуванням вищенаведених рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ №62-97р від 03.04.1997р., господарський суд встановив, що правомірним є нарахування інфляційних в сумі 423,98 грн., зокрема:

- на заборгованість 3270,00 грн. за січень 2011 року нараховуються інфляційні за період з лютого 2011 року по червень 2011 року - 159,89 грн.;

- на заборгованість 3270,00 грн. за лютий 2011 року нараховуються інфляційні за період з березня 2011 року по червень 2011 року - 129,30 грн.;

- на заборгованість 3270,00 грн. за березень 2011 року нараховуються інфляційні за період з квітня 2011 року по червень 2011 року - 82,37 грн.;

- на заборгованість 3270,00 грн. за квітень 2011 року нараховуються інфляційні за період з травня 2011 року по червень 2011 року - 39,34 грн.;

- на заборгованість 3270,00 грн. за травень 2011 року нараховуються інфляційні за червень 2011 року - 13,08 грн.;

- заборгованість за червень 2011 року, в межах зазначеного позивачем періоду, не індексується.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягають інфляційні в розмірі 423,98 грн. В решті позовних вимог щодо стягнення інфляційних слід відмовити.

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.5.3. договору сторони передбачили застосування штрафних санкцій до відповідача в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від невиконаних чи прострочених платежів по угоді за кожний день прострочення.

Перевіривши уточнений розрахунок пені, наданий позивачем (а.с.32) щодо нарахування 1423,97 грн. пені на щомісячну заборгованість в сумі 3270,00 грн. з дня її виникнення за період 180 днів відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, господарський суд встановив правомірність здійсненого позивачем розрахунку та, відповідно, обгрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача на свою користь 1423,97 грн. пені.

Стаття 33 ГПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач доказів сплати заборгованості суду не надав. Враховуючи вищевикладене, позов обґрунтований, підтверджений належними доказами, що містяться в матеріалах справи та підлягає частковому задоволенню. З відповідача підлягає стягненню на користь позивача 26160,00 грн. основного боргу, 1423,97 грн. пені, 423,98 грн. інфляційних. В решті позову відмовити.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (12502, Житомирська область, м.Коростишів, пров.Дачний, буд.13, ідентифікаційний код 02583267) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інтерм" (10014, Житомирська область, м.Житомир, вул.Рильського, буд.2-а, ідентифікаційний код 31318757):

- 26160,00 грн. основного боргу,

- 1423,97 грн. пені,

- 423,98 грн. інфляційних,

- 280,08 грн. витрат з державного мита,

- 234,37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інтерм" (10014, Житомирська область, м.Житомир, вул.Рильського, буд.2-а, ідентифікаційний код 31318757) з Державного бюджету України надлишково сплачене державне мито в сумі 58,73 грн. згідно платіжного доручення №366 від 26.09.2011 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Ляхевич А.А.

Повний текст рішення підписано 10.11.2011 р.

віддрук.прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (прост.)

3 - відповідачу (реком.)