Рішення

від 15.09.2015 по справі 906/1151/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "15" вересня 2015 р. Справа № 906/1151/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - доручення від 09.01.2015;

від відповідача: не з'явився.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Управління Пенсійного фонду України в Андрушівському районі Житомирської області

до Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка

про стягнення 184002,27 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу на загальну суму 184002,27 грн. платежів за мировою угодою, яка була укладена у справі №4/130"Б" про банкрутство відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позові.

Відповідач в судове засідання не з'явився, представника в судове засідання не направив, витребуваних судом документів та письмових пояснень не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та у встановленому законом порядку. Ухвали суду, що направлялися на адресу відповідача, вказану в позовній заяві, повернулись до суду з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

З урахуванням ст. 64 ч.1 ГПК України та п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вважається, що ухвали вручені відповідачу належним чином.

Отже, судом вчинено усі можливі дії для повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.

Крім того, відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

З урахуванням наведеного вище та відповідно до ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Житомирської області розглядалася справа №4/130"Б" про банкрутство ПСП ім. Шевченка (м. Андрушівка).

Ухвалою від 20.12.2012 у вказаній справі господарський суд, зокрема, затвердив мирову угоду від 16.11.2012, укладену між кредиторами та боржником - Приватним сільськогосподарським підприємством ім. Шевченка (м. Андрушівка, вул. Шевченка, 10, ідентифікаційний код 03744505), провадження у справі № 4/130"Б" припинив.

Судом встановлено, що укладення мирової угоди відбулось за рішенням комітету кредиторів ПСП ім. Шевченка, оформленого протоколом від 16.11.2012 № 18, з метою відновлення платоспроможності боржника та погашення вимог кредиторів на загальну суму 2177707,80 грн.

У затвердженій судом мировій угоді визначені грошові зобов'язання боржника перед кредиторами зі строком їх оплати.

Відповідно до ст. 45 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на всій території України рішень, ухвал, постанов.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Ухвала господарського суду Житомирської області від 20.12.2012 у справі №4/130"Б" не оскаржувалась та набрала законної сили.

Як вбачається з позовної заяви, станом на 14.07.2015 невиконаними відповідачем/ боржником залишаються умови мирової угоди щодо погашення перед позивачем/ кредитором заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період з 01.10.2014 по 30.06.2015, що змусило позивача звернувся до суду з позовом про примусове стягнення з відповідача 184002,27 грн.

Проаналізувавши норми законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, господарський суд вважає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача вище вказаних коштів обґрунтованою виходячи з такого.

У відповідності до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Слід зазначити, що до правовідносин сторін підлягає застосуванню редакція Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що діяла на час затвердження мирової угоди ухвалою господарського суду Житомирської області від 20.12.2012 у справі № 4/130"Б", враховуючи положення пункту 11 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" чинної редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та беручи до уваги, що справу про банкрутство відповідача порушено до 19.01.2013.

Необхідно вказати, що виконання мирової угоди у справах про банкрутство, порушених після 01.01.2000, яка затверджена ухвалою суду, було врегульовано нормами матеріального права, у зв'язку з чим у сторін з укладенням такої угоди, і лише у разі її затвердження судом, виникають цивільні та господарські права і обов'язки.

Мирова угода за своєю правовою природою у відповідності з нормами ЦК України є правочином, що згідно зі статтею 629 ЦК України підлягає обов'язковому виконанню.

Тобто, сторонами досягнуто згоди щодо вирішення спору іншим шляхом, застосовуючи ті заходи, які були зазначені у тексті мирової угоди. Тому з моменту затвердження судом мирової угоди припиняються зобов'язання за одними правовідносинами та виникають зобов'язання, що випливають з мирової угоди.

Приписами ст. 35 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України № 5405-VІ від 30.10.2012) унормовано, що під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Статями 37, 39 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство; мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг; одностороння відмова від мирової угоди не допускається; з дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди.

Також ч. 8 ст. 39 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі порушення у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою.

При вирішенні питання щодо правомірності позовної вимоги про стягнення боргу за мировою угодою у разі ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди, господарським судом враховано правову позицію пленуму Вищого господарського суду України, що викладена у підпункті 3.19. пункту 3 постанови від 26.12.2011 №18.

Зокрема, якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду та стягнення боргу, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Пунктом 7.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 № 9, передбачено, що ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (статтею 86 ГПК та статтею 18 названого Закону) ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов'язань сторін тощо. За недодержання відповідних вимог ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, яка діяла на час укладення мирової угоди) у виконавчому документі повинні бути зазначені: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб), їх місцезнаходження (для юридичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; резолютивна частина рішення; дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Відтак, суд дійшов висновку, що ухвала господарського суду Житомирської області від 20.12.2012 у справі № 4/130"Б" про затвердження мирової угоди не відповідає усім вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, в ухвалі не зазначено дати набрання чинності, строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, отже вона не є виконавчим документом, що в свою чергу не позбавляє позивача права з метою спонукання відповідача до виконання мирової угоди, звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача несплаченої суми заборгованості по борговому зобов'язанню.

Відповідно до приписів ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З ч. 1 ст. 193 ГК України випливає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач позов не оспорив.

З огляду на викладене, слід спонукати відповідача до виконання мирової угоди від 20.12.2012 в частині сплати на рахунок позивача страхових коштів на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період з 01.10.2014 по 30.06.2015 на суму 184002,27 грн.

Судові витрати стягуються з відповідача в дохід Державного бюджету України, у відповідності до ч. 3 ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, п. 1-1 ст. 80, ст. ст. 82 - 85 ГПК України, п. 1-1 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка (13401, Житомирська область, м. Андрушівка, вул. Шевченка, 10, ід. код 03744505)

- на користь Управління Пенсійного фонду України в Андрушівському районі Житомирської області (13401, Житомирська область, м. Андрушівка, вул. Вобяна, 15 ід. код 20404952) 184002,27 грн. боргу за мировою угодою.

3. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка (13401, Житомирська область, м. Андрушівка, вул. Шевченка, 10, код ЄДРПОУ 03744505)

- в дохід Державного бюджету України 1827,00 грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 21.09.15

Суддя Кудряшова Ю.В.

Віддрукувати:

1 - в справу.