Рішення

від 16.09.2015 по справі 906/1272/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "16" вересня 2015 р. Справа № 906/1272/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність від 01.04.2015;

від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність б/н від 07.09.2015,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "Адлєр" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велике Поле" (с. Велика Чернігівка, Овруцький район, Житомирська область)

про стягнення 58790,95 грн.

У відповідності до ст. 74-1 ГПК України, участь представника позивача в судових засіданнях відбувалася в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 16.09.2015, у відповідності до ст. 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 14:20 год. 16.09.2015.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 58790,95 грн., з яких: 26137,27 грн. курсової різниці, 12519,22 грн. 30% річних та 20134,46 грн. пені.

Представник позивача позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив, з викладених у відзиві на позовну заяву, мотивів.

У процесі розгляду справи судом оглянуто матеріали справи №906/1732/14 за позовом Приватного підприємства "Адлєр" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велике Поле".

Дослідивши надані до справи документи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позивачем було подано позов до господарського суду Житомирської області про стягнення з ПП "ОСОБА_1 поле" (відповідач) заборгованості, пені, штрафу, річних, курсової різниці за договором поставки №338/З (далі - Договір, а.с. 15-18)

Рішенням господарського суду Житомирської області від 30.03.2015 у справі №906/1732/14 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Велике Поле" на користь Приватного підприємства "Адлєр" 90128,50грн. основного боргу, 7210,28грн. пені, 18025,70грн. штрафу, 8296,76грн. 30% річних, 33347,55грн. курсової різниці та сплачений судовий збір.

Оскільки рішення господарського суду Житомирської області виконано відповідачем 10.06.2015, у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків, позивачем заявлено до стягнення з відповідача на підставі п.п. 8.1., 8.2., 8.3., 8.6 Договору, 12519,22грн. 30 % річних та 14519,33грн. пені за період з 23.12.2014 по 09.06.2015. Також, враховуючи, що при прийнятті рішення від 30.03.2015 у справі №906/1732/14 (станом на 22.12.2014) враховано курс долара США до гривні в розмірі 16,3500, а на день сплати відповідачем заборгованості (станом на 10.06.2015) міжбанківський курс долара США до гривні становив 21,1500, позивачем, на підставі умов додатку №1 до договору також заявлено до стягнення курсову різницю в розмірі 26137,27грн.

Заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву (а.с. 55-57), відповідач вказує, що підстави для стягнення курсової різниці відсутні, оскільки рішенням господарського суду у справі №906/1732/14, у тому числі, стягнуто 33347,55грн. курсової різниці, у зв'язку з чим дата платежу за договором, є такою, що настала. Після винесення рішення договірні правовідносини сторін трансформувались у грошове зобов'язання, невиконання якого допускає лише можливість застосування норм ч. 2 ст. 625 ЦК України. Враховуючи, що основний борг сплачено у повному обсязі, зважаючи на відсутність негативних наслідків у вигляді заподіяної шкоди, завданих позивачу простроченням виконання зобов'язання, а також на те, що діяльність відповідача носить сезонний характер, просить зменшити розмір пені до 10067,23грн. Також, відповідач вважає, що оскільки вимога про сплату 30 % річних не супроводжується вимогою про сплату основного боргу, то відсутні правові підстави для стягнення 12519,22грн. 30 % річних.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення представників сторін, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

За ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що спірні відносини ґрунтуються на укладеному сторонами 10.06.2014 договорі поставки №338/З .

При цьому рішенням господарського суду Житомирської області від 30.03.2015 у справі №906/1732/14 підтверджено факт існування у ТОВ "Велике Поле" перед ПП "Адлєр" на дату винесення цього рішення 90128,50грн. основного боргу. Також підтверджено обґрунтованість позовних вимог, зокрема, в частині стягнення 7210,28грн. пені і 8296,76грн. 30% річних за період з 02.09.2014 по 22.12.2014, 33347,55грн. курсової різниці станом на 22.12.2014 (а.с. 67-72).

Відповідно до ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Також наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №196 від 10.06.2015 підтверджено проведення відповідачем оплати в розмірі 160148,00грн. з призначенням платежу "згідно рішення суду наказ №906/1732/14 від 19.05.2015" (а.с. 26), чим у повному обсязі погашено заборгованість перед позивачем.

Зважаючи на заперечення відповідача стосовно стягнення курсової різниці з посиланням на те, що: - дата платежу за договором, є такою, що настала, оскільки рішенням господарського суду у справі №906/1732/14, у тому числі, стягнуто 33347,55грн. курсової різниці; - після винесення рішення договірні правовідносини трансформувались у грошове зобов'язання, невиконання якого допускає можливість застосування до боржника лише положень ч.2 ст. 625 ЦК України, слід зазначити наступне.

Пунктом 7.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від в і д п о в і д а л ь н о с т і за н е в и к о н а н н я г р о ш о в о г о з о б о в ' я з а н н я та не п о з б а в л я є к р е д и т о р а п р а в а н а о т р и м а н н я п е р е д б а ч е н и х частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Положеннями ст. 189 ГК України передбачено, що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору.

Нормами ч. 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу...

Згідно ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, я к щ о і н ш и й п о р я д о к ї ї в и з н а ч е н н я н е в с т а н о в л е н и й д о г о в о р о м а б о з а к о н о м чи іншим нормативно-правовим актом.

Так, згідно п.5.2. Договору сторонами обумовили, що товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, згідно цін, вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару.

10.06.14 сторонами підписано додаток №1 до договору, в якому узгодили найменування товару, кількість, одиницю виміру, ціну, загальну вартість товару, термін поставки, тощо (а.с.19).

Також сторони визначили, що в тому випадку, якщо курс долара США на день оплати вище, ніж курс долара США на день підписання договору сторони, для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують наступну формулу: S= (A1/A2)*В, де S - ціна товару на момент проплати, В - ціна товару на момент підписання, А2 - курс долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день підписання договору, А1 - курс долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день перерахування грошей. Сторони узгодили, що на день підписання договору курс долара становить 11,95грн.

Тобто, умовами договору, визначальним для обрахунку курсової різниці сторони обумовили збільшення курсу долара США станом на день оплати.

За вказаного, оскільки фактичне проведення розрахунків відбулося 10.06.2015, позивачем правомірно заявлено до стягнення 26137,27грн. курсової різниці за період з 23.12.2014 по 09.06.2015, зважаючи, що при прийнятті рішення від 30.03.2015 у справі №906/1732/14 враховано курс долара США до гривні станом на 22.12.2014 в розмірі 16,3500, а станом на день фактичної сплати відповідачем заборгованості міжбанківський курс долара США до гривні становив 21,1500.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як передбачено ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно п. 8.2 Договору сторони визначили, що за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Сторони, відповідно до ст.259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить п'ять років з моменту підписання даного договору. Крім цього, сторони, відповідно до п.6 ст.232 ГК України, домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором здійснюється протягом 5 років (п.8.3 договору).

Перевіривши розрахунок пені, нарахованої за період з 23.12.2014 по 09.06.2015 в сумі 20134,46грн., зважаючи на дату фактичного погашення боргу, господарський суд встановив правомірність її нарахування у вказаній сумі за визначений позивачем період.

Нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 8.6. Договору сторони, згідно п. 2 ст. 625 ЦК України дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30 % річних.

Умовами п. 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 визначено, що сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Згідно розрахунку позивача, останнім нараховано 30 % річних в розмірі 12519,22грн. за період з 23.12.2014 по 09.06.2015. Перевіривши вказаний розрахунок судом встановлено правомірність нарахування відсотків річних за вказаний період у заявленому розмірі.

Заперечення відповідача про те, що оскільки вимога про сплату 30% річних не супроводжується вимогою про сплату основного боргу, то відсутні правові підстави для стягнення 12519,22грн. 30 % річних, також спростовуються п. 5.1.постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013, згідно якого кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, т а к і о к р е м о в і д н е ї.

Отже, заперечення відповідача щодо стягнення курсової різниці та 30 % річних спростовуються умовами укладеного між сторонами договору, приписами чинного законодавства та обставинами справи.

Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, господарський суд враховує наступне.

Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

За вказаного, враховуючи повну сплату відповідачем сум, присуджених до стягнення рішенням суду у справі №906/1732/14 від 30.03.2015, у тому числі, основного боргу, зважаючи на відсутність доказів спричинення збитків позивачу, а також на те, що до стягнення заявлено, крім пені, скориговану вартість товару та 30% річних, а також стягнуто штраф за рішенням суду у справі №906/1732/14, господарський суд вважає за необхідне зменшити розмір пені на 50 %.

З огляду на викладене, задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 48723,72грн., з яких: 26137,27грн. курсової різниці, 12519,22грн. 30% річних, 10067,23 грн. пені.

При цьому суд враховує п.9.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення", згідно якого, у резолютивній частині рішення господарські суди повинні зазначати у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог, у тому числі в разі зменшення розміру неустойки згідно з пунктом 3 ст.83 ГПК України, - про відмову в позові в решті вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині.

Згідно п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 №7, у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зменшити розмір пені до 10067,23 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Велике Поле" (11117, Житомирська обл., Овруцький р-н., с. Велика Чернігівка, вул. Житомирська, буд. 6, ід. код 33374085)

на користь Приватного підприємства "Адлєр" (03148, м. Київ, вул. Жмеринська, буд. 11, ід. код 35954742)

- 26137,27грн. курсової різниці;

- 12519,22грн. 30% річних;

- 10067,23 грн. пені;

- 1827,00грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 21.09.15

Суддя Вельмакіна Т.М.

Друк:

1 - до справи.