Рішення

від 22.09.2015 по справі 906/1228/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "22" вересня 2015 р. Справа № 906/1228/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

за участю представника позивача: ОСОБА_1- дов. № 7 від 01.06.2015р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фермерського господарства "Агріатік"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотех-3000"

про стягнення 101958,26 грн.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача 101958,26грн. заборгованості, з яких: 45888,00грн. - основний борг, 4023,06 грн. - пеня, 13766,40 грн. -штраф, 35389,12грн. - інфляційні, 2891,68 грн. - 3 % річних.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 04.08.2015р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 22.09.2015р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги позивача підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві. Надав довідку № 09/21 від 21.09.2015р. про те, що розмір основної заборгованості відповідача не змінився та становить 45888,00грн.

Відповідач свого повноважного представника в судове засідання не направив, про причини його неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 04.08.2015р. не виконав. Про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 53).

Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на викладене, спір вирішується за наявними в справі документами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

10.08.203р. між Фермерським господарством "Агріатік" (постачальник, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Біотех-3000" (покупець, відповідача) укладено договір поставки № 08/10-13 (а.с. 15).

Відповідно до умов п. 1.1 Договору, позивач взяв на себе зобов'язання поставити та передати у власність відповідача зерно кукурудзи (товар), а відповідач в свою чергу зобов'язався прийняти цей товар і своєчасно здійснити його оплату, на умовах і в порядку, передбаченими даним Договором.

За умовами п. 2.1 Договору, кількість та ціна товару визначаються сторонами на умовах франко-склад покупця, згідно видаткових накладних, товарно-транспортних накладних та рахунків-фактур на кожну, окремо поставлену партію товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до умов договору поставив відповідачу за видатковою накладною № 268 від 10.08.2013р. кукурудзу на загальну суму 58860,00 грн. (а.с. 16).

Крім того, на підставі видаткової накладної № 290 від 02.09.2013р. позивач поставив відповідачу пшеницю на загальну суму 48528,00 грн.( а.с 17).

Всього позивачем поставлено товару на загальну суму 107388,00грн.

Пунктом 3.1 Договору сторони погодили, що покупець зобов'язаний здійснити оплату товару шляхом перерахування 100% вартості поставленої партії товару на поточний рахунок постачальника або внесення готівкових коштів в касу постачальника протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту прийняття товару.

Однак, в порушення умов договору відповідач частково оплатив отриманий від позивача товар на загальну суму 61500,00грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с.26.-36).

За таких обставин у відповідача утворилась заборгованість за отриманий від позивача товар в сумі 45888,00грн.

Враховуючи факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, 30.01.2014р. позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № 01/30-Пр з вимогою терміново перерахувати позивачу 50888,00грн. заборгованості та 70787,28грн. штрафних санкцій (а.с. 37,38).

Відповідач вимоги претензії не виконав, заборгованість в повному обсязі не погасив, що стало підставою для звернення позивача до суду для захисту свого порушеного права.

Відповідно до п.4.3 Договору, за порушення строків оплати вартості поставленої партії товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 1,0% від вартості неоплаченої партії товару за кожний день прострочення оплати, а за прострочення оплати понад десять банківських днів додатково стягується штраф із покупця у розмірі тридцяти відсотків від вартості неоплаченої партії товару.

На підстав вищевказаного пункту договору позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4023,06 грн. пені та 13766,40 грн. штрафу.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України відповідачу нараховано інфляційні на суму 35389,12 грн. та 3% річних на суму 2891,68 грн.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами ч.1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямованан на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами щодо поставки кукурудзи за видатковою накладною № 268 від 10.08.2013р. виникли на підставі договору поставки № 08/10-13 від 10.08.2013р.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що поставка пшениці за видатковою накладною № 290 від 02.09.2013р. здійснювалась поза межами договору поставки № 08/10-13 від 10.08.2013р., оскільки предметом поставки за договором було тільки зерно кукурудзи.

Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Виходячи з вищевикладених обставин, між сторонами згідно видаткової накладної № 290 від 02.09.2013р. на поставку зерна пшениці виникли правовідносини поставки, укладені в спрощений спосіб.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, матеріалами справи підтверджується факт поставки товару на загальну суму 107388,00грн., що вказує на належне виконання зобов'язання з боку позивача. Відповідач факт отримання товару на зазначену суму не оспорив.

Нормою ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Пунктом 3.1 договору сторони визначили, що розрахунки за отриманий товар мають бути проведені покупцем протягом 3 банківських днів з моменту прийняття товару.

Таким чином, у відповідача за видатковою накладною № 268 від 10.08.2013р. виник обов'язок оплатити поставлений товар до 15.08.2013 року.

Щодо строку проведення розрахунків за видатковою накладною № 290 від 02.09.2013р.,то, оскільки суд дійшов висновку, що вказана поставка здійснювалась поза межами договору, при визначення терміну розрахунків слід керуватись нормами ст. 692 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, яка є спеціальною нормою, що регулює порядок проведення розрахунків при виникненні між суб'єктами господарювання правовідносин купівлі-продажу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, обов'язок оплатити товар (зерно пшениці) в сумі 48528,00 грн. у відповідача виник після його прийняття від позивача, тобто 03.09.2013р.

Згідно матеріалів справи, відповідач провів часткову оплату вартості отриманого від позивача товару в розмірі 61500,00 грн. (а.с. 26-36). За поясненням представника позивача, що, в тому числі, вбачається з розрахунку позову, кошти в сумі 58860,00грн. були зараховані в рахунок погашення заборгованості за видатковою накладною № 268 від 10.08.2013р. Решта коштів в сумі 2640,00грн. зараховані в рахунок погашення заборгованості за видатковою накладною № 290 від 02.09.2013р.

В результаті неналежного виконання відповідачем свого обов'язку щодо оплати отриманого товару, станом на день розгляду справи в суді має місце заборгованість в сумі 45888,00грн., яка є заборгованістю за отримане зерно пшениці. Доказів погашення заборгованості у вказаній сумі відповідач суду не надав.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 45888,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 4023,06 грн. пені та 13766,40грн. штрафу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, сплату неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 даного Закону України визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з розрахунку (а.с.6), пеню заявлено за період з 08.02.2014р. по 08.08.2014р. на суму заборгованості 45888,00грн. за видатковою накладною № 290 від 02.09.2013р., яка в сукупності склала 4023,06грн.

Відповідно до ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Оскільки, заборгованість на яку позивачем здійснено нарахування пені є заборгованістю за товар, який поставлявся на підставі договору купівлі-продажу, вчиненого сторонами у спрощений спосіб, а також враховуючи відсутність між сторонами правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчиненого у письмовій формі, вимога позивача про стягнення з відповідача 4023,06грн. пені та 13766,40 грн. штрафу є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Стосовно вимог позивача про стягнення на його користь з відповідача 2891,68грн. 3 % річних та 35389,12 грн. інфляційних, то суд зазначає про наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З розрахунку позивача вбачається, що нарахування 3% річних здійснено за наступні періоди: з 14.08.2013р. по 15.08.2013р. на суму заборгованості 58860,00грн.; з 17.08.2013р. по 18.08.2013р. на суму заборгованості 50860,00грн.; з 20.08.2013р. по 10.09.2013р. на суму заборгованості 35860,00грн.; з 12.09.2013р. по 18.09.2013р. на суму заборгованості 28360,00грн.; з 20.09.2013р. по 26.11.2013р. на суму заборгованості 20360,00грн.; з 28.11.2013р. по 24.12.2013р. на суму заборгованості 10360,00грн.; з 26.12.2013р. по 06.02.2014р. на суму заборгованості 2360,00грн; з 05.09.2013р. по 06.02.2014р. на суму заборгованості 48528,00грн.; з 08.02.2014р. по 30.07.2015р. на суму заборгованості 45888,00грн., які склали 2891,68грн.

Перевіривши нарахування 3% річних, суд встановив, що позивачем допущено помилку в періоді нарахування, а саме позивач визначив період нарахування з 14.08.2015р, в той час як простроченою заборгованість в сумі 58860,00грн згідно з умовами п. 3.1. Договору є з 15.08.2015р.

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок 3% річних, розмір яких становить 2886,84грн.

Таким чином, вимога про стягнення 3% річних є обґрунтованою, заявленою відповідно до вимог чинного законодавства та такою, що підлягає задоволенню в сумі 2886,84грн. В частині стягнення 4,84грн. 3% річних суд відмовляє за безпідставністю вимог.

Разом з тим, перевіривши розрахунок інфляційних (а.с. 7-8), судом встановлено, що інфляційні нарахування позивачем заявлено за наступні періоди: за жовтень-листопад 2013 року на суму простроченої заборгованості 20360,00 грн.; за грудень 2013 року на суму заборгованості 10360,00грн., за січень 2014року на суму заборгованості 2360,00грн., за вересень 2013-січень 2014 року на суму заборгованості 48528,00грн., за лютий 2014 року - липень 2015року на суму заборгованості 45888,00грн., які складають 35389,13грн.

Перевіривши здійснені позивачем нарахування інфляційних, суд дійшов до висновку, що вони заявлені правомірно, є арифметично вірними та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач позов за предметом та підставами не оспорив, своїм процесуальним правом на участь у розгляді справи не скористався, письмового відзиву та доказів погашення заборгованості не надав.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими згідно з вимогами чинного законодавства, підтвердженими належними та допустимими доказами, які є в матеріалах справи, та такими, що підлягають частковому задоволенню на загальну суму 84163,96грн., з яких: 45888,00 грн. основний борг, 2886,84 грн. 3% річних, 35389,12грн. інфляційні

В частині стягнення 4023,06 грн. пені, 13766,40 грн. штрафу та 4,84 грн. 3% річних суд відмовляє.

В порядку ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотех-3000" (12611, Житомирська область, Брусилівський р-н, с.Високе, вул. Молодіжна, буд.1, ідентифікаційний код 36310930)

на користь Фермерського господарства "Агріатік" (08344, Київська область, Бориспільський р-н, с.Проців, вул. Ватутіна,8, ідентифікаційний код 24211813)

- 45888,00грн. основного боргу;

- 2886,84 грн. 3% річних;

- 35389,12грн. інфляційних;

- 1589,88 грн. судового збору

3. В частині стягнення 4023,06 грн. пені, 13766,40 грн. штрафу та 4,84 грн. 3% річних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 24.09.15

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1- в справу

2- відповідачу (рек. з повід.)