Постанова

від 19.03.2007 по справі 11/328а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

11/328а

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 19.03.07 р.          № 11/328а

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Коваленка В.М.

 суддів:                                          Вербицької О.В.

                                        Пантелієнка  В.О.

 при секретарі:                              Котелянець О.О.

 За участю представників:

 від позивача – Нітченко Ю.В. (дов. № 54\9\10-010 від 11.01.2007 року);

 від відповідача -  Кручек О.О. (дов. № 38 від 04.12.2006 року);

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Чернігівнафтопродукт", м. Чернігів

 на постанову Господарського суду Чернігівської області від 04.12.2006  

 у справі № 11/328а (Бобров Ю.М.)

 за позовом                               Державної податкової інспекції у м.Чернігові, м. Чернігів

 до                                                   Відкритого акціонерного товариства "Чернігівнафтопродукт", м. Чернігів

 про                                                  стягнення 1840,00 грн. фінансових санкцій

 Суть постанови і скарги:

Постановою господарського суду Чернігівської області від 04 грудня 2006 року, яка прийнята у справі № 11/328-а (суддя – Ю.М. Бобров), позов Державної податкової інспекції у м. Чернігові (надалі – Позивач, Інспекція) до відкритого акціонерного товариства “Чернігівнафтопродукт” (надалі – Відповідач, Товариство) про стягнення  1 840 грн. 00 коп. фінансових санкцій був задоволений повністю (л.с. 41-43).

Відкрите акціонерне товариство “Чернігівнафтопродукт”, не погоджуючись з прийнятою постановою судом першої інстанції, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати означену постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити Інспекції в задоволенні позовних вимог (л.с. 49-53).

Представник Державної податкової інспекції у м. Чернігові не погоджується з вимогами, які викладені Відповідачем в апеляційній скарзі, а тому просить залишити постанову господарського суду Чернігівської області від 04 грудня 2006 року без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, з підстав, викладених у запереченні на апеляційну скаргу № 1042\9\10-010 від 15.02.2007 року (л.с. 73-75) та наданих поясненнях.

Заслухавши усні пояснення представників Позивача та Відповідача в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи апеляційний суд

ВСТАНОВИВ:

 Державна податкова інспекція у м. Чернігові звернулась до господарського суду Чернігівської області із позовом № 25055\10\10-010 від 27.10.2006 року, в якому просила стягнути з відкритого акціонерного товариства “Чернігівнафтопродукт” 1 840 грн. 00 коп. фінансових санкцій (л.с. 2-3). Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що Інспекцією за результатами перевірки діяльності автозаправної станції (надалі – АЗС) Товариства  встановлені з боку останнього порушення у зв'язку із непроведенням розрахункової операції при реалізації карток багаторазового використання (талонів), у зв'язку з чим Позивачем прийняте податкове повідомлення-рішення про застосування фінансових санкцій, яке отримане Товариством, але сума санкцій  останнім не сплачена. Інспекція вважає, що з Товариства  має бути стягнено 1 840 грн. 00 коп. фінансових санкцій  згідно  ст.ст. 10, 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, ст. 17 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” та ст.ст. 17, 104-107 Кодексу адміністративного судочинства України  (л.с. 2-3).

Постановою господарського суду Чернігівської області від  04 грудня 2006 року позов Державної податкової інспекції у м. Чернігові до відкритого акціонерного товариства “Чернігівнафтопродукт” про стягнення 1 840 грн. 00 коп. фінансових санкцій був задоволений повністю.

В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції посилається на те, що   згідно прийнятих  рішень судами першої, апеляційної та касаційної інстанції у справі  № 6/112а  податкове повідомлення-рішення, яким нараховані санкції, що стягуються у даній справі, визнано недійсним в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій сумою податкового зобов'язання, тобто встановлена правомірність  застосування контролюючим органом  до Товариства  фінансових санкцій на спірну суму, а строк звернення Інспекцією із позовом у даній справі не пропущений. При цьому, місцевий суд керувався ст. 17 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” та ст.ст. 72, 94, 158-163, 255 Кодексу адміністративного судочинства України  (надалі – КАС України) (л.с. 41-43).

Між тим, вказаний висновок суду першої інстанції слід визнати як таким, що зроблений з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених в постанові місцевого суду, обставинам справи, та з невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи (п.п. 2, 3, 4 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, оскаржувана постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню. Поряд з цим, апеляційний суд вважає за необхідне, керуючись, зокрема, п. 3 ст. 198  та п. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, прийняти нову постанову, якою в позові Інспекції до Товариства про стягнення 1 840 грн. 00 коп. фінансових санкцій   відмовити повністю.

До вказаних висновків апеляційна інстанція дійшла враховуючи наступне:

Відповідно до ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.   

Статтею 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 238 Господарського кодексу України (надалі – ГС України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Стаття 239 ГК України у якості однієї із адміністративно – господарських санкцій визначає адміністративно-господарський штраф.

Статтею 241 ГК України встановлено, що адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення. Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими статтею 239 цього Кодексу.

Статтею 250 ГК України передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (надалі – Закон) за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність, - у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих - послуг), у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки.   

Відповідно до ст. 25 Закону суми фінансових санкцій, які визначені статтями 17 - 24 цього Закону, підлягають перерахуванню суб'єктами підприємницької діяльності до Державного бюджету України в десятиденний термін з дня прийняття органами державної податкової служби України рішення про застосування таких фінансових санкцій. 

В порушення норм законодавства місцевий суд при прийнятті оскаржуваної постанови невірно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Інспекції та стягнення суми санкцій за порушення законодавства щодо обігу готівки, що заявлені на підставі податкового повідомлення-рішення,  та  невірно визначивши та обрахувавши строк виникнення права на звернення з позовом про стягнення таких санкцій, у зв'язку з чим слід зазначити наступне.

Так, відповідно до Закону України “Про державну податкову службу в Україні” державна податкова інспекція є виконавчим органом, який представляє та захищає інтереси держави з питань, зокрема, здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі), у зв'язку з чим  слід зазначити, що відповідно до вказаної норми Інспекція звернулась із вимогами у даній справі за захистом  прав, свобод та інтересів держави, яку Інспекція, як виконавчий орган, представляє з питань додержання податкового законодавства, правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Щодо  висновку  в оскаржуваній постанові про дотримання строків звернення із вимогами у даній справі, апеляційний суд зазначає, що обрахування такого строку з моменту винесення ухвали Вищого адміністративного суду України у справі,  в межах якої розглядалась правомірність винесення податкових повідомлень-рішень Інспекції, на підставі яких заявлені позовні вимоги у даній справі, слід вказати, що такий висновок також є неправомірним та таким, що не відповідає вимогам ст. 99 КАС України. Так, про порушення інтересів держави у вигляді правопорушення, за яке згідно визначених  податкових повідомлень-рішень, за якими нараховані санкції, що стягуються у даній справі, Інспекція дізналась не з моменту прийняття вказаної ухвали касаційної інстанції в іншій адміністративній справі, а з моменту встановлення такого правопорушення Позивачем під час проведення відповідної перевірки щодо Відповідача,  факт чого зафіксований  у відповідному акті перевірки (про що, доречи, зазначає Інспекція в тексті позовної заяви – л.с. 2-3) та підтверджується  наявними у справі доказами (л.с. 9, 11-12). Тобто, враховуючи дату складення відповідного акту – 11.05.2004 року, відповідний, встановлений ст. 250 ГК України та  ст. 99 КАС України  річний строк звернення Позивача із вимогами про стягнення з Відповідача санкцій у даній справі почав свій перебіг, з урахуванням вимог ст. 25 Закону, щонайпізніше, після спливу десятиденного терміну з дня прийняття органами державної податкової служби України податкового повідомлення-рішення про застосування таких фінансових санкцій, а не з моменту визнання в судовому порядку такого рішення щодо встановлення факту правопорушення правомірним та таким, що відповідає вимогам  законодавства.

До викладеного слід додати, що незважаючи на встановлення згідно ухвали Вищого адміністративного суду України у справі 6\112а, а також  рішення та ухвали суду першої та апеляційної інстанції факту правомірності  встановлення Інспекцією з боку Товариства порушення законодавства щодо порядку обігу готівки (л.с. 31-36), визначеними процесуальними документами також було встановлено правомірним визнання відповідних податкових повідомлень-рішень недійсними в частині визначення фінансової санкції сумою податкового зобов'язання. Докази прийняття Інспекцією рішення про стягнення спірної суми у даній справі, як цього вимагають положення ст.ст. 17, 25 Закону, у тому числі  після  прийняття та набрання законної сили вищезазначених рішень у справі  6\112а, у матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим, та враховуючи  норми ст. 72 КАС України, вищевикладений аналіз норм діючого законодавства щодо строків та порядку застосування та стягнення санкцій за порушення у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій, а також викладені обставини справи, слід зробити висновок про неправомірність задоволення вимог про стягнення з Товариства відповідних штрафних санкцій у даній справі саме згідно визнаних частково недійсними податкових повідомлень-рішень, строк пред'явлення вимог про стягнення яких (санкцій) минув.                  

Таким чином, вимоги Товариства про неправомірність задоволення вимог Інспекції про стягнення з останнього  штрафних санкцій за порушення у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій та прийняття судом першої інстанції оскаржуваної постанови, які викладені в апеляційній скарзі, обґрунтовані, підтверджуються документами у справі та нормами законодавства з підстав, у тому числі, викладених у даній постанові.

Враховуючи викладене, керуючись нормами Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, ст.ст. 17, 25 Закону “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, ст.ст. 238, 239, 241, 250 Господарського кодексу України  та ст.ст.  49, 51,  69, 70, 71, 72, 86, 89, 94, 99, 184, 185, 187, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209 та п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1.          Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Чернігівнафтопродукт” задовольнити повністю.

2.          Постанову господарського суду Чернігівської області від 04 грудня 2006 року у справі № 11\328-а скасувати повністю.

3.          Прийняти нову постанову, якою в позові Державній податковій інспекції у м. Чернігові до відкритого акціонерного товариства “Чернігівнафтопродукт” про стягнення 1 840 грн. 00 коп. фінансових санкцій відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту її виготовлення в повному обсязі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

4. Справу №  11\328-а повернути до господарського суду Чернігівської області.

 Головуючий суддя          Коваленко В.М.

 Судді

           Вербицька О.В.

          Пантелієнко  В.О.