Ухвала

від 13.12.2006 по справі 28/177-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

28/177-А

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 13.12.06 р.          № 28/177-А

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Григоровича О.М.

 суддів:                                          Гольцової  Л.А.

                                        Рябухи  В.І.

 при секретарі:                              Решоткіній Т.О.

 За участю представників:

 від позивача-Поліщук С.А. (дов. від 01.02.06 №04-02/5);

 від відповідача-Литвин Ю.О. (11.09.06 №06/223); Крижанівська О.М. (дов. від 30.12.05 №06/305),

прокуратури: Гаврилова І.А. (посв. від 30.08.05 №230);

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунальне підприємство "Київпастранс"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 31.08.2006

 у справі № 28/177-А  (Копитова О.С.)

 за позовом           Заступник прокурора Подільського району м.Києва

 до           Комунальне підприємство "Київпастранс"

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача            

 про          стягнення 187726 грн.,

 В судовому засіданні 13.12.06 відповідно до п. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України оголошено вступну та резолютивну частини ухвали   

ВСТАНОВИВ:

 Постановою Господарського суду міста Києва від 31.08.06 позов задоволений повністю. Стягнуто з Комунального підприємства “Київпастранс” (далі-відповідач) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач) 187726 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, за 2005 рік.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, прийнявши нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Скарга мотивована тим, що висновки суду є помилковими, оскільки в 2005 році до відповідача не надходило пропозицій від служби зайнятості щодо працевлаштування інвалідів, самостійно інваліди до нього також не звертались, а обов'язок відповідача зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися їх пошуком.  У  звітах про наявність вільних робочих місць вказувались конкретні робочі місця, на яких може застосовуватись праця інвалідів. Тому відповідач не повинен нести відповідальність за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Прокурор у запереченнях на апеляційну скаргу вважає постанову суду законною та обґрунтованою, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду – без змін.

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу  з викладеними в ній вимогами не погоджується та вважає їх безпідставними. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

          Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.  

Згідно ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів” (далі - Закон) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, наданого до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, у відповідача працювало 12952 штатних працівників, з них - 338 інвалідів при нормативі - 360.

Статтею 20 Закону визначено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч.1.ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Сплату адміністративно-господарських санкцій підприємства,  установи,  організації проводять відповідно до  закону  за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі  несплати  адміністративно-господарських  санкцій  чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду  їх стягнення в  примусовому  порядку  може  бути  звернено  на майно підприємства,  установи,  організації  в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

    3гідно п.3, п.5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 №314) (далі-Положення) робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Підприємства розробляють  заходи  щодо  створення  робочих місць  для  інвалідів,  включають  їх  до  колективного  договору, інформують центри зайнятості,  місцеві органи соціального  захисту населення  та  відділення  Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)  робочих  місць  для  працевлаштування інвалідів.

           Пунктом 14 Положення на  підприємства покладені відповідні обов'язки, а саме: у межах доведеного нормативу створювати за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; визначати види виробництв,  цехи та  дільниці,  де  доцільно використовувати працю інвалідів; інформувати державну службу  зайнятості  та  місцеві   органи соціального  захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створювати для    інвалідів  умови  праці з урахуванням індивідуальних програм  реабілітації, забезпечувати соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;  розробляти і  затверджувати  інструкцію  про   робоче   місце інваліда.

Таким чином, лише після виконання підприємством сукупності покладених на нього обов'язків органи, визначені в ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні”, можуть здійснювати заходи з працевлаштування інвалідів.

Зі змісту вищезгаданих правових норм вбачається, що підприємство вважається таким, що належним чином виконало покладені на нього Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні” обов'язки у тому випадку, коли ним були надані або докази проведення атестації робочого місця для працевлаштування інваліда у встановленому законом порядку, або докази того, що необхідна кількість робочих місць була створена і введена в дію шляхом працевлаштування на них відповідної кількості інвалідів.

Наказом Державного комітету статистики від 06.07.98 №244 затверджена форма статистичної звітності №3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)”, яка подається підприємствами, установами та організаціями на адресу місцевого центру зайнятості до 28 числа щомісячно (пункт 2.1).

          3 наведеного слід зробити висновок, що на підприємство хоч і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створити та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та своєчасно інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

          Як вбачається з матеріалів справи,  в 2005 році відповідач (його структурні підрозділи) надавав звіти №3-ПН до місцевих центрів зайнятості з зазначенням вакансій в графі 4. Але зі звітів відповідача не вбачається, що робочі місця (вакантні посади) створені для працевлаштування саме інвалідів, а не інших категорій громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці в рахунок щорічної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями, а також учнів, студентів, пенсіонерів. Крім того, такі звіти подавались відповідачем не щомісячно.

          В матеріалах справи також відсутні докази здійснення відповідачем усіх залежних від нього заходів щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Зокрема, створення та атестації у встановленому порядку робочих місць для інвалідів, включення відповідних заходів до колективного  договору, розроблення та затвердження інструкції про робоче місце інваліда, тощо.

Таким чином, відповідачем не були виконані покладені на нього приписами Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” обов'язки. Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про необхідність задоволення позову.

З врахуванням норм ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні” судом першої інстанції мотивовано не прийнято до уваги посилання відповідача, як на підставу для звільнення від сплати штрафних санкцій, на відсутність у нього прибутку за звітний період.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги необґрунтовані та не дають підстав для скасування судової постанови.

За таких умов постанова Господарського суду міста Києва від 31.08.06 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись  ст.ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206  Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

 1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства “Київпастранс” залишити  без задоволення, а постанову  Господарського суду міста Києва від 31.08.06 у справі №28/177-А- без змін.

2. Матеріали справи №28/177-А повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня виготовлення ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

 Головуючий суддя          Григорович О.М.

 Судді

           Гольцова  Л.А.

          Рябуха  В.І.