Рішення

від 23.09.2015 по справі 911/3507/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2015 р. Справа № 911/3507/15

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТЛ»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 13551,90 грн.

секретар судового засідання: Мамчур А.О.

за участю представників:

від позивача : не з'явився

від відповідача : не з'явився

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВТЛ» (далі - ТОВ «ВТЛ», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, відповідач) про стягнення 13551,90 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на здійснення передоплати на рахунок ФОП ОСОБА_1 в сумі 9797,36 грн. вартості замовленого в Інтернет- магазині товару, який відповідачем не було поставлено, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 9797,36 грн. передоплати та 3754,54 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, а також судовий збір.

07.09.2015 р. до господарського суду Київської області ТОВ «ВТЛ» було подано заяву № 04/09-01 від 04.09.2015 р. про збільшення суми судових витрат, відповідно до якої позивач зазначив, що він був вимушений понести витрати, пов'язані з явкою представника в судове засідання, які складаються з вартості проїзду в сумі 522,28 грн., що підтверджується копіями проїзних документів, а також копіями платіжних доручень за розрахунки на придбання проїзних документів з рахунку позивача, а також добових в сумі 487,20 грн. (за 2 дні), нарахованих на підставі абз. 4 ст. 170.9.1 Податкового кодексу України, яким передбачено, що витрати на відрядження, не підтверджені документально, які понесені у зв'язку з відрядженням у межах території України, становлять не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження.

Таким чином, у зв'язку з тим, що суд визнав явку представника позивача, який знаходиться у місті Харкові, обов'язковою в судове засідання, відповідно до ст. 44 ГПК позивач просить суд збільшити судові витрати на суму 1009,48 грн. та стягнути її з відповідача.

У судовому засіданні 07.09.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач у судові засідання 07.09.2015 р. та 23.09.2015 р. не з'явився, представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час розгляду справи був повідомлений належно.

Згідно із абз. 3 пп. 3.9.1 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України в разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

30.04.2014 р. TOB «BTЛ» було замовлено в Інтернет-магазині, що належить ФОП ОСОБА_1, телефон Samsung Galaxy Note 3 № 9002 16GB White.

ФОП ОСОБА_1 було оформлено замовлення та електронною поштою було надіслано TOB «BTЛ» рахунок № 1267-512 від 30.04.2014 р. на суму 9797,36 грн.

TOB «BTЛ» було сплачено зазначений вище рахунок № 1267-512 від 30.04.2014 р. на суму 9797,36 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 178 від 30.04.2014 р.

Проте, відповідачем не було здійснено поставку вказаного товару - телефону Samsung Galaxy Note 3 № 9002 16GB White.

27.04.2015 р. TOB «BTЛ» було надіслано ФОП ОСОБА_1 лист № 27/04-01 від 27.04.2015 р. з вимогою про повернення грошей за товар, який не було отримано.

Відповідь на вимогу не отримано, грошові кошти не повернуто, у зв'язку з чим позивач і звернувся з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи слідує, що позивач 27.04.2015 р. звертався до відповідача із вимогою № 27/04-01 від 27.04.2015 р. повернути передоплату в сумі 9797,36 грн., проте відповідач не повернув передоплату на вимогу позивача.

Поряд з цим, приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач у судові засідання не з'явився, представника не направив, відзиву на позов, доказів поставки товару чи повернення позивачеві перерахованих коштів у сумі 9797,36 грн. суду не надав.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з ФОП ОСОБА_1 9797,36 грн. підлягає задоволенню.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3754,54 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підставі приписів ч. 6 ст. 231 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Між тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

Відповідно до положень частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції, що встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, передбачені лише за порушення грошових зобов'язань.

Таким чином, оскільки обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання, до відносин з повернення суми передоплати не можуть бути застосовані приписи ч. 6 ст. 231 ГК України.

Наведена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 р. у справі № 910/14120/14.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Окрім того, згідно з ч. 3 ст. 82 ГПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТЛ».

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача понесені товариством судові витрати, в тому числі - 522,28 грн. вартості проїзду, а також 487,20 грн. добових.

Слід зазначити, що статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Згідно з п. 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Як слідує з матеріалів справи, в якості доказів понесення витрат на відрядження представника позивача у судове засідання, ТОВ «ВТЛ» було надано суду копії проїзних документів на загальну суму 484,28 грн. (проїзний документ ЄІ № 869766, 06.09.2015 р. о 23 год 37 хв відправлення на суму 210,26 грн.; проїзний документ ЄІ № 869765, 07.09.2015 р. о 18 год 05 хв відправлення, Київ.Пас.-Харків.Пас. на суму 274,02 грн.), а також платіжні доручення на загальну суму 522,28 грн. - № F94O01QGT0 від 04.09.2015 р. на суму 293,02 грн. та № F94O01QGSY від 04.09.2015 р. на суму 229,26 грн.

Дослідивши подані докази, суд дійшов висновку, що покладенню на відповідача підлягають судові витрати, понесені на відрядження представника позивача у судове засідання в сумі 484,28 грн., виходячи з вартості квитків, зазначеної у відповідних проїзних документах.

Крім того, позивач також просив суд покласти на відповідача 487,20 грн. добових (за 2 дні перебування у відрядженні) на підставі абз. 4 ст. 170.9.1 Податкового кодексу України, виходячи з 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження.

Проте, покладенню на відповідача підлягають судові витрати у вигляді добових в сумі 243,60 грн., оскільки, як слідує із зазначених вище проїзних документів, представник позивача фактично перебував у відрядженні загалом 1 добу.

У зв'язку з викладеним зазначені вище судові витрати покладаються на відповідача в порядку ст.ст. 44, 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Гайдара, 20, ідент. номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТЛ» (61067, АДРЕСА_1, код 37575492) - 9797 (дев'ять тисяч сімсот дев'яносто сім) грн. 36 коп. основного боргу, 1320 (одну тисячу триста двадцять) грн. 83 коп. судового збору, 526 (п'ятсот двадцять шість) грн. 22 коп. інших судових витрат.

3. У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 28.09.2015 р.

Суддя В.М. Бабкіна