Рішення

від 22.09.2015 по справі 911/3250/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2015 р. Справа № 911/3250/15

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства «Сімекс зооветсервіс», Київська область, м. Переяслав-Хмельницький

до Державного підприємства «Племінний завод «Плосківський», Київська область, Броварський район, с. Плоске

про стягнення 27270,40 грн.

секретар судового засідання Шніт О.М.

за участю представників:

від позивача : ОСОБА_1 (довіреність №5 від 5 січня 2015 року);

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Сімекс зооветсервіс» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Племінний завод «Плосківський» (далі - відповідач) про стягнення 27270,40 грн.

Заявлені позовні вимоги, а саме, стягнення з Державного підприємства «Племінний завод «Плосківський» 25806,60 грн. інфляційних втрат та 1463,80 грн. 3% річних обґрунтовані невиконанням відповідачем господарських зобов'язань у вигляді сплати за поставлений товар згідно видаткових накладних №185 від 11 серпня 2009 року, №315 від 28 жовтня 2010 року, №259 від 19 липня 2011 року, №263 від 19 липня 2011 року, №32 від 31 січня 2012 року, №36 від 31 січня 2012 року, №144 від 2 квітня 2012 року та №153 від 2 квітня 2012 року у розмірі 34249,08 грн. Зазначена заборгованість встановлена рішенням господарського суду Київської області від 12 лютого 2014 року у справі №911/4798/13, яке набрало законної сили 27 лютого 2014 року.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 29 липня 2015 року та призначено справу до розгляду на 18 серпня 2015 року.

Відповідно до ухвали суду від 18 серпня 2015 року розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 22 вересня 2015 року.

Відповідач, повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалами суду від 29 липня 2015 року та від 18 серпня 2015 року, у судові засідання не з'явився, витребуваних документів не подав, хоча був повідомлений належним чином. Суд вважає за можливе відповідно до ст. 75 ГПК України розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами.

22 вересня 2015 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Частиною 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України визхначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Київської області від 12 лютого 2014 року у справі №911/4798/13 позовні вимоги Приватного підприємства «Сімекс зооветсервіс» до Державного підприємства «Племінний завод «Плосківський» задоволено повністю, стягнуто з Державного підприємства «Племінний завод «Плосківський» на користь Приватного підприємства «Сімекс зооветсервіс» 34249,08 грн. заборгованості та 1720,50 грн. судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду, відповідач не виконав рішення господарського суду Київської області від 12 лютого 2014 року у справі №911/4798/13.

Рішення господарського суду Київської області від 12 лютого 2014 року у справі №911/4798/13 набрало законної сили 27 лютого 2014 року.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, чинне законодавство України не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

У пункті 9 оглядового листа від 29 квітня 2013 року за №01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» Вищий господарський суд України зазначив наступне: «Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Оскільки, має місце невиконання відповідачем грошових зобов'язань, встановлене рішенням господарського суду, позивач з посиланням на приписи статті 625 ЦК України звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За змістом статей 598 - 609 ЦК України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

У відповідності до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Стягнення 3% річних та збитків від інфляції є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, що може реалізуватись шляхом подання окремого позову, не пов'язаного з позовом про стягнення боргу.

Також, суд зазначає, що після прийняття судом рішення про стягнення коштів, грошове зобов'язання боржника не припинилось, оскільки, кредитор грошові кошти реально не отримав. Відтак, передбачені ст. 625 ЦК України 3% річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов'язання з оплати вартості поставленого газу своєчасно не виконав, суд дійшов висновку про наявність підстав для нарахування позивачем на суму основного боргу 3% річних у розмірі 3752,34 грн. та інфляційних втрат у розмірі 69791,53 грн.

Як вже зазначалось, розмір 3% річних, нарахованих позивачем на суму основного боргу у розмірі 34249,08 грн. за період з 12 лютого 2014 року по 16 липня 2015 року, складає 1463,80 грн.

Зазначений розмір 3% річних є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача.

Згідно розрахунку інфляційних втрат, доданого позивачем до позовної заяви, розмір інфляційних втрат становить 25806,60 грн., які нараховані на суму боргу у розмірі 34249,08 грн. за період з 12 лютого 2014 року по 16 липня 2015 року.

Проте, згідно з вірним розрахунком, зробленим судом, до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 25207,32 грн., що нараховані на суму боргу у розмірі 34249,08 грн. за період з 12 лютого 2014 року по 16 липня 2015 року.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Племінний завод «Плосківський» (код 00849652) на користь Приватного підприємства «Сімекс зооветсервіс» (код 33962400) - 1463 (одна тисяча чотириста шістдесят три) грн. 80 коп. 3% річних, 25207 (двадцять п'ять тисяч двісті сім) грн. 32 коп. інфляційних втрат та 1786 (одна тисяча сімсот вісімдесят шість) грн. 85 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено - 25 вересня 2015 року

Суддя Д.Г. Заєць