Рішення

від 22.09.2015 по справі 915/1327/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року Справа № 915/1327/15

За позовом: Товариства з додатковою відповідальністю «АГРОТРАНС»

55104, Миколаївська обл., Кривоозерський р-н, смт. Криве Озеро, вул. Мічуріна, 24 д, код ЄДРПОУ 02126544

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1

АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1

про стягнення 36000,0 грн.

Суддя Смородінова О.Г.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: Толкачов С.М. - директор, Заволока В.А. - за довіреністю.

Від відповідача: представник не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач 21.07.2015р. звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 36000,0 грн. неустойки за користування об'єктом оренди.

17.08.2015р. позивач заявою збільшив позовні вимоги, а саме, просить суд стягнути з відповідача 55000,0 грн. неустойки за користування об'єктом оренди.

Господарським судом прийнято дану заяву (ухвала суду від 18.08.2015р.) та в подальшому розгляд справи здійснюється з урахуванням такого збільшення.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: умов договору оренди комплексу нежитлових приміщень від 01.08.2002р., листа № 45 від 17.11.2010р. з вимогою повернути орендоване приміщення, повідомлення про вручення даного поштового відправлення відповідачу; претензії № 47 від 02.08.2013р.; рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2013р. у справі № 915/1652/13; норм ст.ст. 193, 222, 234, 283, 291 Господарського кодексу України, ст. ст. 257, 549, 785 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що відповідач об'єкт оренди з 25.12.2010р. так і не звільнив, продовжує користуватись ним і зараз, виконуючі вказані рішення суду, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження.

Відповідач у відзиві вважає позов необґрунтованим, просить суд в його задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що:

- ОСОБА_1 копію листа № 45 та копію претензії № 47 не отримував;

- позивачем не зазначено за які саме три роки (період) нараховано 36000,0 грн.;

- рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.09.2013р. , яке набрало законної сили (справа № 915/1652/13), було вирішено: стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь ТДВ «Агротранс» 18000,0 грн. боргу за три роки, що передували пред'явленню позову, а саме: з 01.09.2010р. по 01.09.2013р. ФОП ОСОБА_1 вказане рішення виконав повністю;

- до спірних господарських відносин можуть бути застосовані норми п.6 ст.232 Господарського кодексу України, де передбачено, що розмір неустойки за об'єкт оренди потрібно розраховувати за 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, 14.09.2015р. від відповідача до господарського суду надійшло письмове клопотання про застосування по даній справі строків позовної давності в один рік відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України.

22.09.2015р. за результатами розгляду справи суд, на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представника відповідача, дослідивши докази у їх сукупності, господарський суд, -

встановив :

01 серпня 2002 року між відкритим акціонерним товариством «Агротранс» (правонаступник - ТДВ «Агротранс» відповідно до п.1.3 статуту від 09.07.2012р.), як орендодавцем, та приватним підприємцем ОСОБА_1, як орендарем, був укладений договір оренди приміщення, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався передати орендарю у тимчасове користування приміщення розміром 76*12,5 строком на 2 (два) роки з правом наступного викупу, а орендар зобов'язався за користування приміщенням сплачувати орендну плату в розмірі 500 грн. кожен місяць (п.п.1,2 розділу І договору).

Строк даного договору сторони обумовили з 01.08.2002р. по 01.08.2004р. (п.1 розділу ІІІ договору).

Судовим рішенням по господарській справі № 915/1652/13 (рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2013р., залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.02.2014р.) було досліджено та встановлено, що:

- «позивач передав, а відповідач прийняв і використовував орендовані приміщення, позначені у Технічному паспорті на виробничий будинок від 22.03.2011р. літерою "Г" №6-10 та сплачував за нього орендну плату»;

- «враховуючи відсутність заперечень позивача, як орендодавця за Договором протягом одного місяця, є усі підстави вважати, що Договір продовжив свою дію спочатку до 01.08.2006, а потім - до 01.08.2008, 01.08.2010, 01.08.2012»;

- «листом № 45 від 17.11.2010 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути йому орендоване приміщення у термін до 25.12.2010, тобто фактично відмовився від Договору, адже відповідач не сплачував орендну плату понад п'ять років. Вказаний лист № 45 від 17.11.2010 відповідач отримав 24.11.2010, що підтверджено повідомленням Укрпошти №5510400305982 від 25.11.2010».

Отже, відповідно до приписів статті 35 ГПК України ці факти не підлягають доведенню знову.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача щодо стягнення з відповідача неустойки в розмірі 55000,0 грн. за користування об'єктом оренди з грудня 2010 року по липень 2015 року у зв'язку з неповерненням цього орендованого майна.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Господарський суд Миколаївської області своїм рішенням від 19.11.2013р. у справі № 915/1652/13 зобов'язав ФОП ОСОБА_1 звільнити нежитлові приміщення №№6-10 літер "Г", що знаходяться за адресою: Миколаївська область, смт. Криве Озеро, вул. Мічуріна, 24-Д та передати їх Товариству з додатковою відповідальністю "Агротранс".

Відповідно до приписів ст. 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

За приписами ч. 1 ст. 32 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як стверджує позивач та свідчать матеріали виконавчого провадження ВП №42507320 по виконанню наказу №915/1652/13, виданого 04.03.2014р., станом на 26.05.2014р. рішення суду в даній частині підприємцем не було виконано, про що зазначено у постанові державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Кривоозерського районного управління юстиції від 26.05.2014р. (а.с.19).

Належні докази, які свідчать про повернення позивачу орендованих приміщень, відповідачем, на час розгляду даної справи, до суду не надані.

Отже, орендар об'єкт оренди не звільнив і продовжує ним користуватись.

Згідно з частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Нормами ст. 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільного кодексу України.

За статтею 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

При цьому, згідно з частиною другою цієї ж статті, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної облікової плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до вимог чинного законодавства за захистом свого цивільного права або інтересу особа може звернутись до суду у строк, визначений статтями 257, 258 Цивільного кодексу України.

Статтею 257 вказаного кодексу встановлюється загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Спеціальна позовна давність в один рік відповідно до приписів пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України застосовується, зокрема, до вимог щодо стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з положеннями ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, неустойка, стягнення якої передбачено приписами ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України (постанова ВСУ від 20.03.2012р. у справі №40/117).

Таким чином, твердження відповідача щодо застосування до спірних правовідносин норми ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України є невірними.

Водночас, згідно зі ст.ст. 256, 257, 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки до винесення рішення відповідач звернувся до суду з письмовою заявою про застосування позовної давності, а позивач не довів, що пропущення ним загальної позовної даності сталося з поважних причин, суд вважає за необхідне застосовувати у спірних відносинах позовну давність у три роки та частково відмовити позивачу у задоволенні позову майнового характеру.

За таких обставин, стягненню з відповідача підлягає неустойка в розмірі 36000,0 грн. за три роки, що передували пред'явленню позову, а саме: з липня 2012 року по липень 2015 року. В частині ж стягнення 19000,0 грн. за період з грудня 2010 року по грудень 2012 року позивачу слід відмовити.

Отже, позов підлягає задоволенню частково.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем при поданні до суду позову було сплачено 3045,0 грн. судового збору (квитанція №0.0.366603732.1 від 26.03.2015р.

Розмір заявлених позовних вимог з урахування їх збільшення становить 55000,0 грн.

Отже, сплаті підлягав судовий збір в сумі 1827,0 грн. За наслідками здійснення висновків судовий збір в залишку 1218,0 грн. (3045,0 - 1827,0) підлягає поверненню з Державного бюджету України відповідно до приписів п. 1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», як внесений судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до положень п. 5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається:

- в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або

- в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Разом з тим, судовий збір в сумі 1827,0 грн. підлягає стягненню з відповідача пропорційно від суми задоволених позовних вимог - у розмірі 1195,78 грн. (розмір задоволених судом позовних вимог складає 65,45% від заявлених з урахуванням збільшення 1827,0 грн. * 65,45 / 100 = 1195,78 грн.).

Отже, враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82, 82 1 , 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «АГРОТРАНС», 55104, Миколаївська обл., Кривоозерський р-н, смт. Криве Озеро, вул. Мічуріна, 24 д, код ЄДРПОУ 02126544, 36000,0 грн. заборгованості та 1195,78 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути Товариству з додатковою відповідальністю «АГРОТРАНС», 55104, Миколаївська обл., Кривоозерський р-н, смт. Криве Озеро, вул. Мічуріна, 24 д, код ЄДРПОУ 02126544, з Державного бюджету України надлишково сплачений судовий збір в сумі 1218,0 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

У разі подання апеляційної скарги, або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Повне рішення складено 25 вересня 2015 року.

Суддя О.Г.Смородінова