Постанова

від 23.09.2015 по справі 910/9831/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2015 р. Справа№ 910/9831/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Рябухи В.І.

Ропій Л.М.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Костюченко О. Д. - представник за довіреністю № 01 від 22.05.2015

Діденко Я. В. - директор

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2015

у справі № 910/9831/15 (суддя Мандриченко О. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тижневик «Газета 7Я»

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

про зобов'язання вчинити дії та стягнення 13 252,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про зобов'язання відповідача перерахувати з поточного рахунку позивача № 26006005944201 в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на поточний рахунок позивача № 2600211078 в ПАТ «ПУМБ», МФО 334851 грошові кошти в сумі 328 700 грн., а також стягнення з відповідача пені в сумі 9 432,10 грн. та 3 % річних в сумі 775,23 грн. за несвоєчасне виконання обв'язку по перерахуванню спірних коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2015, повний текст якого складений 24.06.2015, у справі № 910/9831/15 позов задоволено частково, зобов'язано відповідача перерахувати з поточного рахунку позивача № 26006005944201 в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на поточний рахунок позивача № 2600211078 в ПАТ «ПУМБ», МФО 334851 грошові кошти в сумі 328 700 грн., до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено пеню в сумі 9 432,10 грн., у задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ґрунтується на тому, що матеріалами справи доведений факт невиконання відповідачем своїх обов'язків за укладеним з позивачем договором на розрахунково-касове обслуговування № 145/115179-980 від 24.11.2011 щодо виконання платіжних документ позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до приписів ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних можливе за прострочення виконання грошового зобов'язання, в той час як відповідач не допустив прострочення грошового зобов'язання перед позивачем (адже виконання платіжного доручення є банківською операцією, різновидом послуги і не може вважатися грошовим зобов'язанням виконання перед замовником послуги).

Не погоджуючись з рішенням суду, Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» звернулось з апеляційною скаргою, в якій, з урахуванням письмових пояснень, які надішли до канцелярії суду 21.09.2015, просить Київський апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/9831/15-г від 16.06.2015 в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 9 432,10 та прийняти нове рішення, яким у замовленні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 9 432,10 грн. відмовити та прийняти нове рішення, яким у позові у вказаній частині відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що при винесення спірного рішення судом першої інстанції не прийнято до уваги, що зобов'язання відповідача виникають з договору на розрахунково-касове обслуговування № 145/115179-980 від 24.11.2011, який передбачає обов'язок відповідача відкрити поточний рахунок та здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, тобто грошові кошти, які знаходяться на поточному рахунку позивача, належать саме позивачу, а відтак, відповідач не є боржником за спірним договором, так як жодного боргу перед позивачем не має, а отже судом не враховано, що застосування позивачем ст. 625 ЦК України є незаконним та необґрунтованим, а також відсутні підстави для стягнення з відповідача пені.

Крім цього відповідач зауважив на тому, що банківська системи України на теперішній час знаходиться в стані поглибленої стагнації, Національний банк України визнав наявність руйнуючих банківську систему факторів та встановив жорсткі обмеження економічної складової цієї діяльності, прострочена кредиторська заборгованість позичальників перед відповідачем існує в значному розмірі, таким чином економічна ситуація відповідача, яка існує, склалась під впливом негативних об'єктивних зовнішніх факторів.

Ухвалою від 18.08.2015 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Відповідач представників в жодне судове засідання не направив, про причини неявки представників не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представники позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечили та просили залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

24.11.2011 позичав як банк та відповідач як клієнт уклали договір на розрахунково-касове обслуговування № 145/115179-980 (далі Договір), яким встановлено, що відповідач відкриває позивачу поточний рахунок у національній валюті та здійснює його розрахунково-касове обслуговування, а відповідач зобов'язується оплачувати послуги відповідача згідно тарифів відповідача в порядку і на умовах, визначених Договором.

На виконання Договору відповідач відкрив позивачу рахунок № 26006005944201.

З матеріалів справи слідує, що позивачем в період з 02.02.2012 по 18.02.2015 були ініційовано 11 грошових переказів, для чого були подані до відповідача на виконання платіжні доручення на загальну суму 201 462,79 грн.: № 23 від 02.02.2015 на суму 14 800 грн., № 24 від 02.02.2015 на суму 29 820 грн., № 25 від 02.02.2015 на суму 776,78 грн., № 26 від 02.02.2015 на суму 185,29 грн., № 27 від 03.02.2015 на суму 151 000 грн., № 28 від 04.02.2015 на суму 80,75 грн., № 29 від 05.02.2015 на суму 41,91 грн., № 30 від 06.02.2015 на суму 439,18 грн., № 31 від 06.02.2015 на суму 3 096,34 грн., № 32 від 06.02.2015 на суму 1 107,64 грн., № 33 від 06.02.2015 на суму 114,90 грн., які останнім були прийняті до виконання та їм був присвоєний статус «Проведений».

Виставлення та направлення вказаних платіжних документів підтверджується наявними в матеріалах справи скриншотами з встановленої сторонами на підставі додаткової угоди до Договору від 05.12.2011 (а.с. 14-15) комп'ютерної програми «Кліент-Банк» (а.с. 53-59).

Крім того, з вказаних скриншотів слідує, що позивачем відповідачу були також виставлені платіжні доручення № 40 від 18.02.2015 на суму 3 080,85 грн. та № 42 від 18.02.2015 на суму 250 000 грн., яким було присвоєно статус: «Документ відправлено».

З приводу невиконання відповідачем вказаних платіжних документів позивач звернувся до нього з листами № 420 (на ім'я Слобожанського регіонального департаменту відповідача) та 421 ( на ім'я відповідача), в яких зазначив про невиконання відповідачем своїх обов'язків по виконанню платіжних документів позивача та просив роз'яснити причини таких дій (а.с. 38-39).

На вказані листи відповідач відповів листами № 9-371100/401 від 06.02.2015 (Слобожанський регіональний департамент відповідача) та № 11-021500/1934 від 16.02.2015 (відповідач), в яких не дав відповіді на причини невиконання ним своїх договірних обов'язків (а.с. 41-42).

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується той факт, що відповідачем вказані платіжні доручення виконані не були, хоча на рахунку відповідача було достатньо коштів для виконання даних платіжних доручень, про що, зокрема, свідчить залучена до матеріалів справи банківська виписка з особового рахунку позивача №26006005944201 за період з 02.02.2015 по 28.02.2015 (а.с. 43-56).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що станом на момент подання до відповідача спірних платіжних доручень, у останнього не було достатніх підстав для їх невиконання, і що зворотного відповідачем не доведено.

З наданого під час апеляційного перегляду скріншоту з комп'ютерної програми «Кліент-Банк» слідує, що позивачем відповідачу, серед іншого, 27.05.2015 виставлено платіжне доручення № 47 на перерахування позивачу грошових коштів в сумі 328 700 грн.

Листом № 564 від 29.05.2015 позивач просив відповідача терміново перерахувати грошові кошти в сумі 328 700 грн. з поточного рахунку позивача № 26006005944201 в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на поточний рахунок позивача № 2600211078 в ПАТ «ПУМБ», МФО 334851 (а.с. 88). На доказ направлення вказаного листа позивачем до матеріалів справи долучені опис вкладення та фіскальний чек № 6358 від 29.05.2015 (а.с. 89-90).

Вищезгадане платіжне доручення на суму 328 700 грн. відповідачем виконано також не було, про що свідчить подана під час апеляційного перегляду виписка по рахунках за період з 01.02.2015 по 01.09.2015.

Частиною 1 ст. 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього

Частинами 3, 4 п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 № 7 встановлено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

З огляду на обставини справи та те, що подані позивачем під час апеляційного перегляду докази фактично підтверджують факт звернення його до відповідача з вимогою про перерахування грошових коштів в сумі 328 700 грн. на рахунок позивача в іншому банку, докази чого вже були наявні в матеріалах справи, колегія суддів вважає за можливе прийняти подані позивачем під час апеляційного перегляду додаткові докази, а саме скріншот з комп'ютерної програми «Кліент-Банк» та виписку по рахунках за період з 01.02.2015 по 01.09.2015.

Відповідач вказану вимогу не виконав, грошові кошти не перерахував.

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами (ч. 2 ст. 1066 ЦК України).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Згідно з ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (п. 30.1 ст. 30 зазначеного Закону).

Відповідно до п. 2.1 Договору, банк здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунку в операційний день банку у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами.

Згідно п. 3.3.2 Договору банк зобов'язується вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунків та виконувати за дорученням клієнта розрахункові, касові та інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами. Надання інших послуг, що безпосередньо не відносяться до розрахунково-касового обслуговування (кредитування, операції з цінними паперами, факторинг, лізинг та інші операції), здійснюється на підставі окремих договорів, укладених між банком і клієнтом.

Банк зобов'язується здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунків у визначений час з 9.00 год. по 16.00 год. крім суботи, неділі та святкових і неробочих днів (п. 3.3.3 Договору).

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Матеріалами справи підтверджується, що станом на дату винесення судом першої інстанції рішення у цій справі відповідач не виконав платіжне доручення позивача на перерахування його поточного рахунку, відкритого у відповідача, грошових коштів в 328 700 грн., що свідчить про порушення відповідачем прав позивача.

Матеріали справ не містять доказів наявності у відповідача підстав вказане платіжне доручення не виконувати.

З таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача перерахувати з поточного рахунку позивача № 26006005944201 в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на поточний рахунок позивача № 2600211078 в ПАТ «ПУМБ», МФО 334851 грошові кошти в сумі 328 700 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі 9 432,10 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з п. 5.1 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Пунктом 8.3 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що за порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.

Згідно з п. 32.2 ст. 32 цього Закону, у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності.

Вказаними вище приписами законодавства спростовуються посилання відповідача на безпідставність задоволення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення з нього пені.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 9 432,10 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 775,23 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 625 ЦК України є безпідставним, оскільки вимоги позивача не є грошовими в розумінні вказаної статті, адже виконання платіжного доручення є банківською операцією, різновидом послуги, виконання перед замовником якої не може вважатися грошовим зобов'язанням.

За таких обставин, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 775,23 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо посилань відповідача на наявність значної кредиторської заборгованості позичальників перед ним колегія суддів вважає за необхідне зауважити на такому.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Порушення договірних зобов'язань партнерами та негативні зовнішні фактори становлять один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є підставою для звільнення відповідача від виконання своїх договірних зобов'язань.

Також колегія зауважує відповідачеві в на тому, що помилкове зазначення в оспорюваному рішенні про неподання відповідачем відзиву на позовну заяву є опискою суду першої інстанції та не може бути підставою для скасування оспорюваного рішення.

Водночас колегія суддів зауважує позивачеві на наступному.

З відомостей, які містяться на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua/not-paying/temporary/145-at-bank-finansy-ta-kredyt/2367-zaprovadzheno-tymchasovu-administratsiiu-ta-delehovano-povnovazhennia-tymchasovoho-administratora-v-at-bank-finansy-ta-kredyt), слідує, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.05.2015 № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», яким у відповідача запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18.09.2015 до 17.12.2015 включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора АТ Банк «Фінанси та кредит», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській Олені Степанівні строком на три місяці з 18.09.2015 до 17.12.2015 включно.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі Закон).

Так, Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1 Закону).

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з ч.3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону є спеціальними, а Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Пунктом 16 статті 2 Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Питання запровадження та здійснення тимчасової адміністрації регулюються розділом VII Закону.

Так, пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банків.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач є кредитором позивача та що на цей час у відповідача введено тимчасову адміністрацію, виконання ним договірних зобов'язань перед позивачем, в тому числі щодо виконання платіжних доручень, на даний час, фактично, має виконуватись з врахуванням вимог Закону.

Проте, враховуючи, що вказані обставини на дату винесення судом першої інстанції оспорюваного рішення не існували, вони не можуть бути підставою для його скасування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2015 у справі № 910/9831/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит».

Керуючись ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2015 у справі № 910/9831/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2015 у справі № 910/9831/15 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9831/15.

Повний текст постанови складено: 28.09.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді В.І. Рябуха

Л.М. Ропій