Ухвала

від 23.09.2015 по справі 2а-12881/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" вересня 2015 р. м. Київ К/800/15321/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Моторного О.А. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників: позивача:не з"явився відповідача:Стеценка О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року

у справі № 2а-12881/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуторський дім "Мегатрейд"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дистрибуторський дім "Мегатрейд" звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001272308 від 13.09.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року, позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС № 0001272308 від 19 березня 2012 року.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2012 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну податкову перевірку позивача з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з TOB «Оптимафудс» та ПП «Глоріум» за період з 01 березня 2011 року по 31 березня 2011 року. За результатами вказаної перевірки складено відповідний акт № 8/23-08/36581790 від 01 березня 2012 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, п.4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА № 969 від 21.12.2010 року, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 3224167,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 19 березня 2012 року № 0001272308, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 3224167,00 грн. за основним платежем, та застосовано 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для нарахування позивачу відповідної суми з податку на додану вартість стали висновки податкового органу про безтоварність здійснених позивачем з контрагентами господарських операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з TOB «Оптимафудс» та ПП «Глоріум».

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржене податкове повідомлення-рішення суд першої інстанції зазначив, що наданими позивачем первинними документами підтверджено факт поставки придбаного у контрагентів товару. Із такою позицією погодився і суд апеляційної інстанції.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій неповними та передчасними, виходячи з наступного.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацом 1 та 2 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції судам слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Водночас, судам при розв'язанні відповідних спорів необхідно враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити, що факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись такими обставинами: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Задовольняючи вимоги позивача, суди попередніх інстанцій посилались виключно на факт існування первинних документів на підтвердження фактичного здійснення укладених позивачем правочинів. Водночас, оцінка таких документів, як і власне аналіз здійснених господарських операцій, їх економічної мети судами здійснено не було. При цьому, наявність формально складених первинних документів не є безумовною підставою для визнання реальними здійснених господарських операцій.

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід звернути увагу на дослідження доказів, які б підтверджували факт виконання господарських зобов'язань, з'ясувати їх економічний зміст та господарську мету, встановити рух активів при здійсненні господарських зобов'язань, а також використання отриманих благ у господарській діяльності позивача.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, судами першої та апеляційної інстанцій надано передчасну юридичну оцінку фактичним обставинам справи, не досліджено докази, які мають суттєве значення для розгляду адміністративної справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, що згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року у справі № 2а-12881/12/2670 скасувати.

3. Справу № 2а-12881/12/2670 направити на новий розгляд до суду першої інстанції

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)О.А. Моторний (підпис) Т.М. Шипуліна