Постанова

від 25.09.2015 по справі 826/10293/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 вересня 2015 року № 826/10293/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Делта Логістик» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.12.2014 р. № 0006572201,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Делта Логістик» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.12.2014 р. № 0006572201.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 02.11.2014 р. № 9811/26-51-22-01/37331527 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства винесено податкове повідомлення-рішення від 26.12.2014 р. № 0006572201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 256 953,75 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі, вважає, що позивач має право на нарахування податкового кредиту, оскільки всі господарські операції, які він здійснював підтверджені належним чином оформленими документами, в тому числі, і податковими накладними, які позивач отримував від контрагентів.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Заяви про розгляд справи без його участі до суду не надходило. Про причини неявки в судове засідання не повідомив. Заперечень по суті заявлених позовних вимог не надав.

У зв'язку із неявкою в судове засідання 22.07.2015 р. представника відповідача, а також, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд приходить до висновку про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження, відповідно до положень ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Делта Логістик» з підтвердження відомостей по взаємовідносинам з платником податків ТОВ «ФІЛТОН», ТОВ «МІЛАНТО» за період з 01.07.2014 по 31.07.2014.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Делта Логістик»:

п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 205 563,00 грн., в тому числі по періодах за липень 2014 р. - 205 563,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 02.11.2014 р. № 9811/26-51-22-01/37331527 та винесено податкове повідомлення-рішення від 26.12.2014 р. № 0006572201, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 256 953,75 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 205 563,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 51390,75 грн.

За результатами розгляду заперечень на акт перевірки, ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві надано відповідь від 25.12.2014 р. № 14395/10/26-51-22-01, якою висновки акту перевірки від 02.12.2014 р. № 9811/26-51-22-01/37331527 залишено без змін.

За результатами первинного адміністративного оскарження, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято рішення від 10.03.2015 р. № 3865/10/26-15-10-05-35, яким податкове повідомлення-рішення від 26.12.2014 р. № 0006572201 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

За результатами повторного адміністративного оскарження, Державною фіскальною службою України прийнято рішення від 14.05.2015 р. № 10148/6/99-99-10-01-04-25, яким податкове повідомлення-рішення від 26.12.2014 р. № 0006572201 та рішення, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Про необхідність дослідження реальності здійснених господарських операцій Вищий адміністративний суд України наголошував і в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 - "…з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку…".

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Делта Логістик» зареєстровано Дарницькою районною у м. Києві державною адміністрацією. Взято на облік у ДПІ у Дарницькому районі м. Києва та зареєстровано платником ПДВ. Основним видом діяльності є оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення.

Предметом перевірки стали фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Філтон» та ТОВ «Міланто».

Між ТОВ «Делта Логістик» (сторона 1) та ТОВ «Філтон» (сторона 2) укладено договір № 01/08-2014П на вантажно-розвантажувальні роботи від 01.08.2014 р., відповідно до умов якого сторона 2 зобов'язується за дорученням сторони 1 здійснювати наступні роботи: вантажно-розвантажувальні роботи сторони 1, включаючи весь комплекс пов'язаних з ними операцій по укладанню і кріпленню вантажу, його сепаруванню тощо; збереження вантажу під час перевезення так, і переупаковку і ремонт тари для забезпечення повного і чіткого маркірування, передбаченого правилами перевезення вантажу і інші.

Відповідно до пп. 2.1.1 п. 2.1 договору сторона 1 зобов'язується здійснювати контроль за відповідністю товарно-транспортних документів вимогам чинного законодавства України.

На виконання вказаного договору ТОВ «Філтон» виписано наступні податкові накладні: від 28.07.2014 р. № 27, від 21.07.2014 р. № 21, від 07.07.2014 р. № 4; видаткові накладні: від 07.07.2014 р. № 34, від 21.07.2014 р. № 32, від 28.07.2014 р. № 38.

Між ТОВ «Делта Логістик» (сторона 1) та ТОВ «Міланто» (сторона 2) укладено договір поставки № 01/07-2014 від 01.07.2014 р., відповідно до умов якого сторона 1 зобов'язується передати у власність сторони 2, а сторона 2 зобов'язується прийняти аудіо-, відео-, побутову техніку (надалі - товар) і сплатити за неї на умовах даного договору.

Кількість, асортимент та ціна товару визначається товарними накладними, що є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 2.4 право власності на товар переходить від сторони 1 до сторони 2 з моменту підписання стороною 2 товарної накладної та/або документів перевізника.

Дата поставки товару - дата підписання сторонами товарної накладної та/або документів перевізника.

Відповідно до п. 2.1 договору товар постачається партіями на підставі заявок на поставку партій товару.

На виконання вказаного договору ТОВ «Міланто» виписано податкові накладні: від 14.07.2014 р. № 6, видаткові накладні: від 14.07.2014 р. № 0714/02.

Товар було реалізовано ТОВ «Теле-Сервіс» згідно договору поставки № б/н від 17.07.2012 р. На підтвердження реалізації товару позивачем надано суду податкові накладні: від 01.07.2014 р. № 20, від 07.07.2014 р. № 21, від 21.07.2014 р. № 23, від 14.07.2014 р. № 22, від 28.07.2014 р. № 24; видаткові накладні: від 01.07.2014 р. № 39, від 07.07.2014 р. № 40, від 14.07.2014 р. № 41, від 21.07.2014 р. № 42, від 28.07.2014 р. № 43.

На підтвердження розрахунків між сторонами позивачем надано суду виписки по банківському рахунку.

Висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблені з огляду на отриману від ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві податкову інформацію від 23.09.2014 р. № 8843/7/26-55-22-07 щодо неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «Філтон» по взаємовідносинам з ТОВ «Делта Логістик», відповідно до якої встановлено маніпулювання податковою звітністю ТОВ «Філтон» з метою формування технічного податкового кредиту для третіх осіб.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд не може погодитись з доводами позивача та критично ставиться до наданих позивачем первинних документів бухгалтерського обліку, підтверджуючих здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, з огляду на нижченаведене.

В даній справі судом встановлено, що господарські операції за період з 01.07.2014 по 31.07.2014 не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій, вартості наданих послуг, які економічно необхідні для здійснення даних господарських операцій.

Так, з наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між укладеними договорами та результатом їх виконання: формування основних фондів, отримання економічної вигоди, передачу об'єктів.

Відповідно до положень Закону України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року N 2344-III та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363 (надалі - Правила № 363), обов'язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом є товарно-транспортні накладні (далі - ТНН).

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п. 11.1 Правил N 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Відповідно до п. 3.1 Правил N 363 договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники).

У Договорі встановлюються: термін його дії, обсяги перевезень, умови перевезень (режим роботи по видачі та прийманню вантажу, забезпечення схоронності вантажу, виконання вантажно-розвантажувальних робіт і таке інше), вартість перевезень і порядок розрахунків, порядок визначення раціональних маршрутів, обов'язки сторін, відповідальність тощо (п. 3.5 цього Порядку).

Відповідно до п. 3.7 Правил N 363 на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник надає Перевізнику при наявності Договору заявку відповідно до встановленої форми.

Відповідно до п. 3.8 Правил N 363 за погодженням із Перевізником Замовник може передати заявку на перевезення вантажів електронними чи іншими засобами зв'язку. У цьому випадку в такій заявці мають бути необхідні відомості, які характеризують найменування та кількість вантажу, адреси вантаження та розвантаження, відстані перевезення та рід упаковки.

При перевезеннях вантажів контроль за своєчасним прибуттям транспорту протягом дня, регулювання його розстановки, подачі під завантаження, використання транспорту, що звільнився, у зворотному напрямку, облік завантаження, часу прибуття та відправлення рухомого складу виконується Перевізником або Замовником залежно від прийнятої ними схеми перевезень (п. 8.3 цього Порядку).

Відповідно до п. 10.5 Правил N 363 місце фактичної здачі - приймання вантажу точно зазначається в Договорі з наступним уточненням у заявці.

Відповідно до п. 14.4 Правил N 363 рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належним чином оформлених товарно-транспортних накладних.

Отже, юридична особа, яка надає перевізнику вантаж для його відправлення у визначене договором місце виписує товарно-транспортну накладну у чотирьох примірниках. Перший примірник залишається у вантажовідправника та є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей, другий примірник передається вантажоодержувачу та є підставою для оприбуткування ТМЦ. Третій та четвертий примірники водій завіряє у вантажоодержувача (останній має поставити підпис та печатку) та повертає їх перевізнику. Перевізник, у свою чергу, для виконання розрахунків із замовником автотранспорту (за найняті автомобілі) надсилає останньому третій примірник. Четвертий примірник залишається у перевізника та є підставою для обліку транспортної роботи і нарахування заробітної плати водію.

При оформленні товарно-транспортних накладних необхідно дотримуватися загальних вимог щодо змісту первинних документів. Такі вимоги містяться у пункті 2.4 Положення та ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того, при оформленні товарно-транспортної накладної не заборонено застосування форми встановленої наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 р. «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» (чинного на момент виникнення спірних господарських операцій).

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

З урахуванням наведеного вище, позивачем не надано суду жодних товарно-транспортних документів, зокрема, товарно-транспортних накладних, заявок на перевезення товарів, які б підтверджували здійснення замовлення та транспортування товару.

Також матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про здійснення вантажно-розвантажувальних робіт; доказів збереження вантажу під час його перевезення; доказів здійснення переупаковок вантажу, його ремонту тощо.

З наданих позивачем первинних та бухгалтерських документів вбачається лише фактичний рух активів та формальне документування господарських операцій на папері.

Оцінюючі надані позивачем первинні документи, суд вважає їх недостатніми та такими, що не можуть бути достовірними та належними доказами для встановлення товарності господарських операцій.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності передбачає наявність розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності в цілому, а відтак і в кожній господарській операції, з яких складається господарська діяльність платника.

Тобто господарські операції є такими, що вчинені у межах господарської діяльності, лише за наявності розумних економічних причин (ділової мети). Операція, позбавлена таких економічних причин, не підлягає відображенню в податковому обліку.

Слід зазначити, що платник, плануючи господарську діяльність, повинен прагнути до отримання економічного ефекту за рахунок приросту (збереження) активів, а не від мінімізації податкових платежів та зменшення податкового навантаження. Відповідно, операція, яка збільшує витрати платника податків за наявності об'єктивної можливості для їх скорочення, має кваліфікуватися як така, що позбавлена розумної економічної причини.

При цьому при визначенні податкових наслідків господарських операцій необхідно враховувати, що ділова мета господарської операції є недобросовісною у разі домінування податкової мети (зниження податкового навантаження, одержання податкових пільг та переваг тощо) над комерційною метою.

Сукупність установлених судами фактичних даних зі спору свідчить про те, що позивачем оформлювалися операції з надання послуг лише з метою руху активів без їх реального отримання. При цьому суд вважає, що здійснені витрати позивача (які підлягали залученню платником для реального виконання цих операцій) не є співрозмірними з очікуваним доходом з точки зору господарської розумності, а також відсутність у позивача об'єктивної економічної потреби у виконанні цих операцій; фактично розглядувані операції були спрямовані на штучне нарощування товариством кредиторської заборгованості для мінімізації податкових зобов'язань.

На підставі цього суд приходить до висновку про відсутність у спірних операцій ділової мети, що виключає можливість їх відображення у податковому обліку товариства та зумовлює правомірність оспорюваного нарахування.

З огляду на викладене суд вбачає, що надані позивачем первинні документи носять недостовірний характер, а господарська діяльність товариства спрямована на здійснення мінімізації податкових зобов'язань.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з виконання робіт (надання послуг) фактично не мали реального характеру, замовлення послуг оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Тому наявність у позивача необхідних документів, які відповідно до Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», що є підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту (податкових накладних, актів виконаних робіт тощо) сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, оскільки судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Отже, із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, придбанням послуг та їх реалізацією, руху активів, а відтак позивач не довів, що його дії по формуванню податкового кредиту є правомірними.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав з якими Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 та п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в загальній сумі 205 563,00 грн.

Враховуючи те, що судом не встановлено підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 26.12.2014 р. № 0006572201, відповідно, відсутні підстави для задоволення даних позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надано достатні докази, які свідчать що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Делта Логістик» відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Делта Логістик» (код ЄДРПОУ 37331527) решту суму судових витрат в сумі 4384,80 грн. до Державного бюджету України.

3. Стягнення решти суми судових витрат доручити Державній податковій інспекції у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О.Іщук