Рішення

від 24.09.2015 по справі 908/4341/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 3/116/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2015 Справа № 908/4341/15

За позовом: Міжнародного благодійного фонду В«Дніпро-СічВ» ім. Святого ОСОБА_1 ОСОБА_2 (69068, м. Запоріжжя, вул. Омельченко, 19, ідентифікаційний код 25969995)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю В«Хороший вибірВ» (69068, м. Запоріжжя, вул. Червона, 3, ідентифікаційний код 36534541)

про стягнення 17249,92 грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Петриченко А.Є.

Представники:

від позивача: ОСОБА_3, довіреність № 1206 від 12.06.2015р.

від відповідача: не з’явився

МБФ В«Дніпро-СічВ» ім. Святого ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ТОВ В«Хороший вибірВ» про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором купівлі-продажу персонального комп’ютера у зборці в сумі 17249,92 грн.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2015р. справу передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 526, 530, 610, 625, 631, ч.1 ст. 692, 712 ЦК України, ст. 181, ч. 2 ст. 193, 222 ГК України, ст. 1, 2, 15, 54, 55, 57 ГПК України та В«Правилами роздрібної торгівлі непродовольчими товарамиВ» .

Ухвалою від 30.07.2015р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/4341/15, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 09.09.2015р. о 10 год. 30 хв.

Ухвалою від 09.09.2015р. розгляд справи відкладений на 24.09.2015р. о 12 год. 30 хв.

В судовому засіданні 24.09.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 29.09.2015р.

Під час розгляду справи представник позивача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляв.

В судовому засіданні 24.09.2015р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заві (а.с.3-6), просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за усним договором купівлі-продажу персонального комп’ютера у зборці в сумі 17249,92 грн., з яких: 13268,00 грн. вартості товару відповідно до рахунку № 48 від 10.02.2015р., 122,14 грн. - 3 % річних та 3859,78 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач у лютому 2015р. звернувся до ТОВ В«Хороший вибірВ» з метою придбання персонального комп’ютера у зборці на загальну суму 13268,00 грн.

19.02.2015р. на підставі виставленого рахунку на оплату від 18.02.2015р. № 48 позивач здійснив передоплату за товар в сумі 13268,00 грн.

У зв’язку із невиконанням відповідачем своїх зобов’язань по поставці товару позивач 27.04.2015р. звернувся до відповідача з претензією про сплату на користь позивача штрафних санкцій в сумі 2799,36 грн.

Відповідач претензію позивача залишив без задоволення, товар за усним договором купівлі-продажу персонального комп’ютера у зборці на суму 13268,00 грн. позивачу не поставив.

У зв’язку із невиконанням грошових зобов’язань відповідачу нараховано 3 % річних від простроченої суми та втрати від інфляції грошових коштів.

Відповідач відзив на позовну заяву, витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надав, в судові засідання жодного разу не з’явився.

За приписами ст. 17 Закону України від 15.05.2003р. N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, місцезнаходження відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

Відповідно до ОСОБА_4 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 09.09.2015р. за № 21141164, станом на 09.09.2015р. ТОВ В«Хороший вибірВ» знаходиться за адресою: 69068, м. Запоріжжя, вул. Червона, 3.

Саме на цю адресу направлено судом копії всіх процесуальних документів по справі № 908/4341/15 для відповідача.

В підпункті 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК.

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Копія ухвали від 30.07.2015р. про порушення провадження у справі № 908/4341/15, яка була направлена на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, повернулась до суду з позначкою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Копія ухвали від 09.09.2015р. про відкладення розгляду справи на 24.09.2015р., яка була направлена на адресу відповідача, до суду не поверталась.

Питання про визнання явки представника відповідача у засідання господарського суду обов’язковою, відповідно до п.7 ч.1 ст.65 ГПК України, судом не вирішувалось.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із пунктом 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011р. пленуму Вищого господарського суду України В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» , у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» при розгляді справи господарський суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов’язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі В«Юніон Еліментарія Сандерс проти ІспаніїВ» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Натомість, не прибувши до суду в судове засідання, відповідач скористався своїми процесуальними правами на власний розсуд.

Клопотання про відкладення розгляду справи від відповідача не заявлено. При цьому розгляд справи в суді триває з 30.07.2015р.

Надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

18.02.2015р. ТОВ В«Хороший вибірВ» виставило МБФ В«Дніпро-СічВ» ім. Святого ОСОБА_1 ОСОБА_2 рахунок на оплату № 48 за товар:

Персональний комп’ютер в зборці: AMD FM2 Athion II X4 740X (3.2GH), MB MSI FM2, DDR3-8Gb, HDD 1,0TB SATA, Монітор LG 22; кількість - 1 шт.; ціна з ПДВ 13268,00 грн. (в тому числі ПДВ 2211,33 грн.)

19.02.2015р. відповідно до платіжного доручення № 497 позивач сплатив виставлений йому рахунок на оплату від 18.02.2015р. № 48 в сумі 13268,00 грн.

27.04.2015р. позивач звернувся до ТОВ В«Хороший вибірВ» з претензією вих. № 2704 в якій вимагав поставити товар відповідно до укладеного договору купівлі-продажу персонального комп’ютера у зборці та сплатити штрафні санкції в сумі 2799,36 грн. за неналежне виконання відповідачем обов’язків за договором

Доказів задоволення претензії та поставки товару позивачу сторонами суду не надано.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав .

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб’єкта, який порушив зобов’язання, не звільняє цього суб’єкта від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов’язання.

За приписами частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 205 ЦК України правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Зі змісту ст. 207 ЦК України випливає, що правочин в простій письмовій формі вчиняється сторонами шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах тощо, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв’язку.

У відповідності до ч.1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні права та обов’язки.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Зважаючи на те, що сторони оформили свої господарські відносини за допомогою рахунку на оплату № 48 від 18.02.2015р., в якій відображено постачальника та покупця товару, найменування товару, його артикул, кількість та ціна, суд дійшов висновку, що сторони досягли всіх істотних умов, що необхідні для укладення договорів поставки.

Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено обов’язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно роз’яснень, наданих пленумом Вищого господарського суду України в пункті 1.7 постанови від 17.12.2013р. № 14 В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» , якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Аналогічна правова позиція також викладена Вищим господарським судом України в п. 9 інформаційного листа від 27.10.2014 N 01-06/1666/14 В«Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів":

за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття (постанова від 19.08.2014 N 925/1332/13).

В даному випадку сторони у рахунку на оплату № 48 від 18.02.2015р. не передбачили строку оплати товару, отже позивач повинен був оплатити товар одразу після його прийняття.

Сплативши грошові кошти за товар до його передання продавцем (відповідачем у справі), позивач фактично здійснив попередню оплату товару.

За приписами ч.1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 598 ЦК України унормовано, що зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобов’язання за договором, укладеним між сторонами у спрощеній формі 18.02.2015р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Відповідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

На день звернення позивача до суду та на час прийняття цього рішення відповідач не надав суду жодних доказів поставки визначеного у рахунку на оплату № 48 від 18.02.2015р. товару на суму 13268,00 грн., чи повернення суми попередньої оплати, здійсненої позивачем 19.02.2015р. платіжним дорученням № 497.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 704 ЦК України, якщо договір роздрібної купівлі-продажу укладено з умовою про доставку товару покупцеві, продавець зобов'язаний у встановлений договором строк доставити товар за місцем, указаним покупцем, а якщо місце передання товару покупцем не вказане, - за місцем проживання фізичної особи-покупця або місцезнаходженням юридичної особи-покупця.

Договір роздрібної купівлі-продажу з умовою про доставку товару покупцеві є виконаним з моменту вручення товару покупцеві, а у разі його відсутності - особі, яка пред'явила квитанцію або інший документ, що засвідчує укладення договору або оформлення доставки товару, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Якщо договором не встановлений строк доставки товару для вручення його покупцеві, товар має бути доставлений у розумний строк після одержання вимоги покупця.

Згідно пункту 25 Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених Наказом Міністерства економіки України від 19.04.2007р. № 104, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08.11.2007 р. за N 1257/14524, доставка товарів здійснюється у строк не пізніше 7 днів з моменту оформлення покупки, якщо інший строк не установлено згідно з домовленістю сторін.

У разі, коли доставка не зроблена через відсутність споживача в обумовленому місці та в обумовлений час, повторна доставка здійснюється у строк згідно з домовленістю сторін.

Днем передачі товару вважається день доставки товару споживачу, а якщо товар потребує спеціальної установки (підключення) чи складення - день їх здійснення, за наявності підпису споживача в супровідній документації. Водночас споживачу надаються документи із зазначенням гарантійного строку (технічний паспорт тощо).

Одним з правових наслідків порушення зобов'язання, встановлені договором або законом, зокрема є припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (п.1 ч.1 ст. 611 ЦК України).

Частиною 3 статті 612 ЦК України унормовано, що якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Враховуючи вищенаведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми попередньої оплати (основного боргу) у розмірі 13268,00 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 122,14 грн. - 3 % річних та 3859,78 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з наведеної норми права, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та 3 % річних від простроченої суми як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Тому позивач не позбавлений права після набрання даним судовим рішенням законної сили звернутися до суду з окремим позовом про стягнення з відповідача втрат від інфляції грошових коштів та 3 % річних від простроченої суми за відповідний період .

Аналогічні роз’яснення надані Вищим господарським судом України в пунктах 5.2, 5.4 постанови пленуму від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 15.10.2013р. у справі № 3-30гс13.

Враховуючи вищезазначене, у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 122,14 грн. - 3 % річних від простроченої суми та 3859,78 грн. втрат від інфляції грошових коштів слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача повністю, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«Хороший вибірВ» (69068, м. Запоріжжя, вул. Червона, 3, ідентифікаційний код 36534541) на користь Міжнародного благодійного фонду В«Дніпро-СічВ» ім. Святого ОСОБА_1 ОСОБА_2 (69068, м. Запоріжжя, вул. Омельченко, 19, ідентифікаційний код 25969995) 13268 (тринадцять тисяч триста двадцять вісім) грн. 00 коп. основного боргу та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат на судовий збір.

3. В частині стягнення 122 (сто двадцять дві) грн. 14 коп. - 3 % річних від простроченої суми, 3859 (три тисячі вісімсот п’ятдесят дев’ять) грн. 78 коп. втрат від інфляції грошових коштів в задоволенні позову відмовити.

4. Повне рішення складено 29.09.2015р.

Суддя В.М. Соловйов